Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №756/13546/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/13546/26

Провадження № 2/756/9830/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом про зменшення розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обгрунтування позову зазначив про суттєве погіршення свого матеріального стану, у зв`язку з необхідністю оренди житла та проходженням лікування.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином. При цьому, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що колишнє подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , яка продовжує навчання (а.с.8-10).

Розмір аліментів становить 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) позивача щомісячно, починаючи з 24 лютого 2026 року, на період навчання, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року судом не переглядалось, в апеляційному порядку не оскаржувалось та набуло законної сили.

Крім того, судовим наказом Оболонського районного суду міста Києва від 23 квітня 2026 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), починаючи з 7 лютого 2026 року (а.с.6-7).

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.5).

З пояснень позивача вбачається, що після розірвання шлюбу останній змушений винаймати житло. Також ОСОБА_1 зазначає про погіршення стану здоров`я та постійне лікування, у зв`язку з чим суттєво змінюється його матеріальний стан.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Обов`язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою як моральний, так і правовий обов`язок батьків.

Сам факт народження дитини покладає на батьків обов`язки, зокрема, щодо її утримання. У батьків немає і не може бути більшої цінності за дитину, а тому її утримання має домінувати над усіма іншими витратами.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України).

Частиною 1 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами частини 2 статті 182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1, 2 статті 183 Сімейного кодексу визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом . Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Частина 1 статті 192 Сімейного кодексу України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до частини 1 статті 199, статті 201 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

До відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 308/9827/19 (провадження №61-3155св21) дійшов висновку, що тлумачення частини 1 статті 182 та частини 5 статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною 5 статті 183 СК України встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, суд не погоджується з доводами позивача щодо необхідності визначити єдину частку аліментів на двох дітей з таких підстав.

Аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_1 стягуються на підставі статті 180 Сімейного кодексу України, яка передбачає обов`язок батьків утримувати неповнолітню дитину.

Водночас аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 стягуються на підставі статті 199 Сімейного кодексу України, оскільки це самостійний обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Суд зауважує, що положення стаття 201 Сімейного кодексу України не передбачає застосування норм статті 183 цього Кодексу.

Крім того, частина 2 статті 183 Сімейного кодексу України пов`язує єдину частку з періодом до досягнення найстаршою дитиною повноліття. ОСОБА_5 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому ця норма до спірних правовідносин не застосовується.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що з військовослужбовців аліменти утримуються у розмірі 1/3 частки доходу, оскільки закон не встановлює окремого чи зменшеного розміру аліментів для таких, а проходження військової служби не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей.

З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично не погоджується із заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 9 квітня 2026 року, а така незгода не є підставою для зміни розміру аліментів згідно з положеннями статті 192 Сімейного кодексу України. Для перевірки законності рішення ЦПК України передбачає можливість перегляду заочного рішення та апеляційне оскарження, однак ОСОБА_1 таким правом не скористався.

Суд відхиляє доводи позивача про значне погіршення матеріального стану, у зв`язку з недоведеністю.

Матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б скрутне матеріальне становище позивача, що унеможливлює сплату аліментів на утримання дітей у визначеному розмірі. Також відсутні докази на підтвердження його доводів щодо оренди житла та медичних документів про стан здоров`я позивача чи витрати на лікування.

На думку суду, зменшення розміру аліментів у порядку статті 192 Сімейного кодексу України без доведених підстав погіршить становище дітей позивача, що не відповідає їхнім найкращим інтересам, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статей 180-183, 192, 199 Сімейного кодексу України та керуючись статтями 2, 12, 76-81, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ).

СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА