Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №756/13271/24 — Оболонський районний суд міста Києва

23.06.2026 Справа № 756/13271/24

Унікальний №756/13271/24

Провадження №2/756/237/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Луценко О.М.,

за участі секретаря Галелюк Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент з питань державного архітектурно- будівельного контролю м. Києва Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_3 про значення самочинно забудованого нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Департамент з питань державного архітектурно- будівельного контролю м. Києва Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_3 про значення самочинно забудованого нерухомого майна, в якому просить знести самочинно збудованих будівель надбудови та прибудови до частини будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 . Знесення провести за рахунок відповідача

В обґрунтування позову вказує на те, що він є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_2 , виконала будівельні роботи з будівництва надбудови та прибудови до частини даного житлового будинку, що являється реконструкцією без проектної документації та дозолів на виконання будівельних робіт. Оскільки самочинне будівництво надбудови та прибудови порушують його право на безпечні умови проживання та користування житлом, просить винести рішення про їх знесення.

28.01.2025 від відповідача надійшов відзив відповідно до якого відповідач заперечує проти наданого позову посилаючись на його необґрунтованість, просить суд в задоволенні позову відмовити, оскільки будівництво надбудови та прибудови у вигляді заміни відкритої веранди на закриту веранду були проведені, ще 2010році з погодження з позивачем. Відповідно до висновку експертного будівельно- технічного дослідження від 28.01.2012 р. було встановлено дотримання будівельних норм та правил при будівництві, коньок покрівлі знаходиться в межах встановлених норм по відношенню до димоходу. Окрім того просила суд застосувати строки позовної давності, оскільки будівництва завершені ще в 2009 році, а з 2010року позивач неодноразово звертався зі скаргами щодо проведення даних робіт, а в подальшому і з позовними заявами до суду.

04.03.2025 року від представника третьої особи Департаменту з питань державного архітектурно- будівельного контролю м. Києва Київської міської державної адміністрації надійшли пояснення відповідно до яких вбачається, що шляхом перевірки відомостей, які містяться в єдиній державній електронній системі у сфері будівництва,за парламентами ОСОБА_4 40 у АДРЕСА_1 , інформація та документи, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт, документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання не виявлено. Відповідно до акту приймання- передавання документів від 11.10.2016 №38 до департаменту не передавалися документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують готовність до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів за адресою АДРЕСА_1 .

31.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якого заперечував щодо строку позовної давності, посилаючись на те, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, строк позовної давності на вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, що будується, житлового будинку, прибудови до нього, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, а також про знесення таких об`єктів не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва. Оболонським районним судом м. Києва було прийнято рішення по справі №756/17317/14, яким ОСОБА_1 було відмовлено в задоволені позовних вимог, мотивуючи це тим, що Позивач лише змінив статус з третьої особи на позивача, а тому суд вважає, що це не може слугувати підставою для задоволення позову. Така позиція суду є помилковою так як стороною в процесі є тільки позивач і відповідач. Обсяг прав позивача (відповідача) і третьої сторони значно відрізняється, насамперед під час виконавчого провадження. Третя особа не може стати Стягувачем За таких умов не можна погодитись з висновками суду, що зміна статусу з третьої сторони на Позивача є самостійною підставою у відмові в задоволені позову. З метою справедливого, неупередженого розгляду і вирішення цієї справи з метою захисту моїх прав, які порушуються Відповідачем нижче наведені аргументи які спростовують позицію ОСОБА_5 наведену у відзиві. Головним управлінням контролю за благоустроєм 23 березня 2010 року був винесений припис №20063 щодо надання документації на проведення будівельних робіт. Я не одноразово звертався з заявами до інспекції державного архітектурно- будівельного контролю в м. Києві. Саме завдяки моїм зверненням Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві почав перевірку незаконної забудови по АДРЕСА_3 . Завдяки зусиллям позивача Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві звернулась до Оболонського суду, який 01 березня 2012 року прийняв рішення яким зобов`язав ОСОБА_5 здійснити перебудову шляхом приведення будинку АДРЕСА_4 у попередній стан, що існував до початку виконання будівельних робіт. На підставі вшцевикладеного рішення суду Державною виконавчою службою Оболонського районного управління юстиції 02 квітня 2013 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_5 притягнули до адміністративної відповідальності за не виконання вимог державного виконавця, який згодом прийняв рішення про закриття виконавчого провадження в зв`язку з направленням подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Оболонське районне управління ГУМВС України в м. Києві відмовило в відкритті кримінального провадження в зв`язку з тим, що ухвалою Оболонського районного суду в м. Києві від 29.01.2014 року, скаргу ОСОБА_5 на дії відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ в м. Києві щодо винесення подання №2138/3 від 30.09.2013 року правоохороним органам для притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України, щодо умисного невиконання рішення суду на підставі виконавчого листа №20136 від 22.03.2013. Протягом вищезазначеного періоду часу, квартира позивача неодноразово затоплювалась, ОСОБА_6 мені були завдані тілесні ушкодження що підтверджується відповідними актами та рішенням суду. Незважаючи, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01.03.2012 року по справі за позовом Інспекції державного архітектурно- будівельного контрою у м. Києві до ОСОБА_7 , яку зобов`язано здійснити перебудову шляхом приведення будинку по АДРЕСА_3 у попередній стан, що існував до початку виконання будівельних робіт, зазначена перебудова досі не знесена, що порушує його права.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та просили суд постановити рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти наданого позову заперечив, посилаючись на його необґрунтованість.

Третя особа Департамент з питань державного архітектурно- будівельного контролю м. Києва Київської міської державної адміністрації в письмових поясненнях, які знаходяться в матеріалах справи просили суд проводити розгляд справи без участі їх представника.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні проти наданого позову заперечила.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Як стверджується матеріалами справи, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2012 р. позов Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії - задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 здійснити перебудову шляхом приведення будинку по АДРЕСА_3 у попередній стан, що існував до початку виконання будівельних робіт.

Оболонським районним судом під час розгляду справи встановлені наступні обставини будівельні роботи, а саме добудова і надбудова до частини існуючого житлового будинку на АДРЕСА_3 здійснена без затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт, з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам та порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Управлінням капітального будівництва, архітектури та землекористування у грудні 2009 та січні 2010 року проведено перевірку правомірності виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_3 , якою встановлено, що в квартирі АДРЕСА_5 даного житлового будинку виконані роботи по прибудові і надбудові другого поверху, а також влаштування крівлі.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Згідно зі ст. 9 Закону України від 20 травня 1999 року «Про архітектурну діяльність» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), тобто заінтересовані особи зобов`язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об`єкта містобудування.

В ході перевірок проведених за дорученням прокуратури Оболонського району м. Києва, зверненням Оболонської РДА в м. Києві та громадянина ОСОБА_1 встановлено, що відповідачем, яка є власницею кв. АДРЕСА_2 , виконуються будівельні роботи з будівництва надбудови та прибудови до частини існуючого житлового будинку, влаштовано крівлю та виконуються роботи по опорядженню фасаду, що є реконструкцією без наявності у неї затвердженої проектної документації та дозволів на виконання таких робіт.

Таким чином, ОСОБА_2 порушила вимоги чинного законодавства та спричинила значну шкоду співвласникам вказаного житлового будинку.

За виявлені правопорушення, а саме ст.ст. 28,29 Закону України «Про планування і забудову територій», ОСОБА_2 притягнуто Постановою заступника начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві до адміністративної відповідальності за ч. з ст. 96 КУпАП.

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення від 20.01.2010, ОСОБА_2 свою вину в тому, що розпочала будівельні роботи без відповідного на те дозволу, визнала. Проте, відповідач не здійснила жодної дії щодо усунення допущених грубих порушень, про що є свідчення співвласника будинку - громадянина ОСОБА_1 та Оболонської районної державної адміністрації.

Зазначене рішення Оболонського районного суду набрало чинності.

Згідно статті 82 ЦПК факти та обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню в іншій справі.

В матеріалах справи відсутні докази відповідача, які засвідчили виконання рішення Оболонського суду від 01.03.2012 р. по справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у Рішенні від 15 травня 2019 р. № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Як вбачається з рішення ОСОБА_1 був третьою стороною, відповідно не наділений правами передбаченими статтею тому що не був стороною процесу. Відповідно позивач був позбавлений права в установленому державою порядку здійснювати заходи направлені на виконання рішення суду. Враховуючі, що у справах про незаконне (самочинне) будівництво не існує строків позовної давності для вимоги про знесення суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст.10,12,81,141, ч. 4 ст.206,258,263-265,268ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент з питань державного архітектурно- будівельного контролю м. Києва Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_3 про значення самочинно забудованого нерухомого майна - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовані будівелю надбудову та прибудову до частини будинку АДРЕСА_1 .

Знесення провести за рахунок відповідача ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ).

Рішення може бути оскаржено до Київського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Луценко