Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №120/7672/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 120/7672/26

адміністративне провадження № К/990/32469/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області

на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року (суддя Заброцька Л.О.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року (суддя-доповідач - Смілянець Е. С., судді - Драчук Т. О., Полотнянко Ю. П.)

у справі за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі також - Позивач, ГУ ДПС) 24 квітня 2026 року звернулося до суду з заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - Відповідач, ФОП) про стягнення податкового боргу в сумі 8 351 495,01 грн.

На обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що за Відповідачем обліковується податковий борг, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 18 лютого 2026 року № 0046722405, № 0046642405, № 0046662405, № 0046742405 та № 0046762405, у зв`язку з чим просив стягнути зазначену суму до бюджету.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року суд залишив позовну заяву без руху та запропонував Позивачу до 13:00 год. 26 травня 2026 року усунути її недоліки шляхом подання рекомендованого повідомлення про вручення податкової вимоги про сплату боргу № 0012284-1305-0232 від 24 квітня 2026 року або рекомендованого повідомлення з відміткою оператора поштового зв`язку про причини її невручення із зазначенням відповідної дати.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 26 травня 2026 року повернув Головному управлінню ДПС у Вінницькій області заяву, подану в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України, про стягнення з фізичної особи-підприємця податкового боргу разом із доданими до неї матеріалами.

Повертаючи заяву, суд першої інстанції, пославшись на наведені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 500/5129/25 висновки, виходив із того, що перебіг 30-денного строку, встановленого пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), розпочався 29 квітня 2026 року, тобто з дня, наступного за днем невручення поштового відправлення, та закінчувався 28 травня 2026 року. Відтак право контролюючого органу на звернення до суду із заявою в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) виникало лише з 00 год. 00 хв. 29 травня 2026 року.

Суд також зазначив, що заявник помилково обчислював 30-денний строк, передбачений пунктом 95.2 статті 95 ПК України, з 24 квітня 2026 року, тобто з дати направлення податкової вимоги, тоді як відповідно до правових висновків Верховного Суду та встановлених у справі обставин такий строк підлягає обчисленню з 29 квітня 2026 року.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 25 травня 2026 року у контролюючого органу ще не виникло право на звернення до суду із заявою в порядку статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), оскільки встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України 30-денний строк на той момент ще не сплив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд 10 червня 2026 року ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ГУДПС залишив без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції указав, що встановлені у справі обставини свідчать про відсутність станом на 25 травня 2026 року підстав, які зумовлювали б виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із заявою в порядку статті КАС України.

Апеляційний суд виходив із того, що податкову вимогу Відповідачу не було вручено, а датою її невручення є 28 квітня 2026 року. За таких обставин станом на 25 травня 2026 року 30-денний строк, передбачений пунктом 95.2 статті 95 ПК України, ще не сплив, а відтак у контролюючого органу не виникло право протягом наступних 24 годин звернутися до суду із заявою про стягнення податкового боргу. Отже, заявник звернувся до суду передчасно.

З огляду на встановлені обставини справи апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість повернення заяви та доданих до неї документів, зазначивши, що у цьому випадку суд першої інстанції правомірно застосував аналогію закону.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 95.2 статті 95 ПК України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 9 квітня 2025 року у справі № 280/111/25.

На обґрунтування касаційної скарги Позивач зазначає, що право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу виникає після спливу 30 календарних днів саме з дня надіслання податкової вимоги, а не з моменту її вручення чи повернення поштовим оператором. На думку Позивач, суди попередніх інстанцій безпідставно ототожнили матеріальний строк, визначений пунктом 95.2 статті 95 ПК України, із процесуальними строками, встановленими КАС України, чим звузили права контролюючого органу.

Крім того, Позивач наголошує, що події «надіслання» та «вручення» податкової вимоги є самостійними й альтернативними юридичними фактами, а тому початок перебігу 30-денного строку пов`язується саме з її надісланням. Оскільки податкову вимогу було надіслано 24 квітня 2026 року, а заяву подано до суду 25 травня 2026 року, тобто після спливу встановленого законом строку, контролюючий орган діяв відповідно до вимог пункту 95.2 статті 95 ПК України.

Також Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема частину п`яту статті 242 КАС України, оскільки не врахували обов`язковий для застосування правовий висновок Верховного Суду, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

З урахуванням наведеного просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року, залишену без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року, направити справу № 120/7672/26 до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

3.2. Позиція Відповідача (викладена у відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, діючи відповідно до вимог Конституції України, ПК України та КАС України.

Наголошує, що контролюючий орган помилково визначив початок перебігу зазначеного строку з дати направлення податкової вимоги - 24 квітня 2026 року. Водночас, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ПК України та правових висновків Верховного Суду перебіг 30-денного строку розпочинається з дати вручення податкової вимоги платнику податків або з дати відмітки поштового оператора про неможливість її вручення.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до інформації сервісу відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта» податкову вимогу було вручено лише 28 квітня 2026 року. Отже, встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України 30-денний строк сплив 28 травня 2026, а право контролюючого органу на звернення до суду виникло лише з 29 травня 2026 року.

Натомість із заявою про стягнення податкового боргу контролюючий орган звернувся до суду 25 травня 2026, тобто до закінчення встановленого законом 30-денного строку, що свідчить про передчасність такого звернення та невідповідність заяви вимогам пункту 95.2 статті 95 ПК України і статті 283 КАС України.

З урахуванням викладеного просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області - без задоволення.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, звертає увагу на таке.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кореспондуючим цьому конституційному припису є положення частини четвертої статті 5 КАС України, за яким суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відтак процесуальна легітимація контролюючого органу як позивача не презюмується, а потребує позитивного законодавчого закріплення.

Одним із таких випадків є передбачене підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України право контролюючих органів звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманців в емітентах електронних грошей, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Зміст поняття «податковий борг» розкрито в підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України: це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Механізм примусового погашення такого боргу закріплено в пункті 95.1 статті 95 ПК України, згідно з яким контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Водночас пункт 95.2 статті 95 ПК України встановлює темпоральне застереження щодо реалізації цього механізму: стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Процесуальний порядок реалізації наведеного повноваження врегульовано статтею 283 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах за зверненням податкових та митних органів.

Пунктом 5 частини першої цієї статті передбачено, що провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом, а частиною другою -, що заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі.

Обчислення цього строку підпорядковане спеціальному режиму, встановленому статтею 270 КАС України, яка виключає застосування правил частин другої - десятої статті 120 цього Кодексу.

Строки у справах, визначених статтею 270 КАС України, обчислюються календарними днями і годинами; днем подання позовної заяви є день її надходження до відповідного суду; ці строки не може бути поновлено, а заяви, подані після їх закінчення, суд залишає без розгляду (частини друга та п`ята статті 270 КАС України).

Системний аналіз наведених норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що обставиною, з якою стаття 283 КАС України пов`язує початок відліку 24-годинного строку для звернення до суду із заявою про стягнення коштів за податковим боргом, є дата надіслання (вручення) платнику податкової вимоги.

Наведений підхід узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду. Так, у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 280/111/25, від 12 грудня 2025 року у справі № 500/5125/25, від 27 січня 2026 року у справі № 500/5127/25, від 26 березня 2026 року у справі № 320/44064/25 та від 09 червня 2026 року у справі № 240/16841/25 сформульовано аналогічний за змістом правовий висновок щодо визначення моменту, з якого обчислюється строк звернення контролюючого органу до суду із заявою про стягнення коштів за податковим боргом у порядку статті 283 КАС України.

На постанову Верховного Суду від 9 квітня 2025 року у справі № 280/111/25 посилається і Головне управління ДПС в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Порядок доведення податкової вимоги до відома платника податків визначено шляхом послідовного відсилання. Так, відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Своєю чергою, згідно з пунктом 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Отже, до податкової вимоги в повному обсязі застосовується режим статті 42 ПК України.

За приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Ситуацію об`єктивної неможливості фактичного вручення документа законодавець урегулював абзацом другим пункту 42.5 статті 42 ПК України: у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Аналогічне за змістом регулювання закріплено й на підзаконному рівні. Згідно з пунктом 6 розділу IV Порядку направлення податковими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 30 червня 2017 року № 610 (у редакції, чинній на дату спірних правовідносин) податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІКС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». У разі неотримання податковим органом квитанції про доставку податкової вимоги в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня її надіслання така податкова вимога у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається у порядку, визначеному абзацом першим цього пункту для надіслання податкової вимоги у паперовій формі. При цьому строк доставки податкової вимоги в електронний кабінет, визначений абзацом другим цього пункту, не зараховується до строку надіслання такої вимоги.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець запровадив юридичну фікцію вручення податкової вимоги: за неможливості її фактичного вручення вимога вважається врученою в день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Таке регулювання має на меті унеможливити ухилення платника від отримання документів контролюючого органу та безпідставне відстрочення застосування заходів примусового стягнення. Саме зазначена дата є відправною для обчислення 30-денного строку, передбаченого пунктом 95.2 статті 95 ПК України, а відтак - і для визначення моменту виникнення обставин, що зумовлюють звернення контролюючого органу до суду в розумінні частини другої статті 283 КАС України.

З урахуванням наведеного колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи про те, що 30-денний строк, встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України, підлягає обчисленню з дати здачі поштового відправлення до відділення поштового зв`язку, тобто з моменту фактичного направлення податкової вимоги. Таке тлумачення суперечить змісту абзацу другого пункту 42.5 статті 42 ПК України та пункту 6 розділу IV Порядку № 610, які пов`язують настання правових наслідків вручення не з моментом відправлення документа, а з днем, зазначеним поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено та сторонами не спростовано, що згідно з даними трекінгу поштового відправлення № R067155420860, розміщеними на офіційному вебсайті АТ «Укрпошта», лист із податковою вимогою про сплату боргу № 0012284-1305-0232 від 24 квітня 2026 року був зданий до відділення поштового зв`язку 24 квітня 2026 року, а при доставці 28 квітня 2026 року не вручений ФОП.

За таких обставин днем, з яким закон пов`язує настання наслідків вручення податкової вимоги, є 28 квітня 2026 року - день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обчислення 30-денного строку, визначеного пунктом 95.2 статті 95 ПК України, слід здійснювати від 28 квітня 2026 року, а не від 24 квітня 2026 року, як помилково вважає скаржник.

Оскільки податкову вимогу відповідачу вручено не було, а днем невручення, зазначеним поштовою службою, є 28 квітня 2026 року, станом на 25 травня 2026 року 30-денний строк, сплив якого надає контролюючому органу право протягом 24 годин звернутися до суду із заявою про стягнення коштів за податковим боргом, не закінчився. Отже, станом на дату звернення були відсутні обставини, що зумовлюють звернення податкового органу до суду в розумінні частини другої статті 283 КАС України, а заяву подано передчасно.

Суд не може визнати обґрунтованими доводи Позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 280/111/25. У справі № 280/111/25 не встановлювалися обставини, які б свідчили про проставлення поштовою службою відмітки (зазначення в повідомленні про вручення) про причину невручення поштового відправлення адресату. Відтак предметом дослідження Верховного Суду в тій справі не було питання застосування правила абзацу другого пункту 42.5 статті 42 ПК України та пункту 6 розділу IV Порядку № 610 щодо визначення дня, який вважається днем вручення податкової вимоги в разі неможливості її фактичного вручення. Натомість у справі, що переглядається, судами встановлено саме таку обставину - невручення податкової вимоги адресату при доставці 28 квітня 2026 року із зазначенням поштовою службою відповідної причини. Відмінність фактичних обставин, які формують юридичний склад, необхідний для визначення початку перебігу строку за пунктом 95.2 статті 95 ПК України, виключає висновок про подібність правовідносин та необхідність застосування наведених у відповідній постанові підходів.

З огляду на викладене посилання Позивача на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 280/111/25 є безпідставним, оскільки викладені в ній висновки сформульовані за іншого фактичного складу та не спростовують правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з визначенням дати, з якої виникло право контролюючого органу на звернення до суду із заявою в порядку статті 283 КАС України. Порушення судами попередніх інстанцій інших норм матеріального чи процесуального права скаржник не наводить, як і не наводить доводів щодо неправильності встановлення судами фактичних обставин справи. З огляду на межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України, підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги колегія суддів не знайшла.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх