Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №943/2840/24 — Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/2840/24

Провадження № 2/943/82/2026

22 вересня 2026 року м. Буськ, Львівська область

Буський районний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді Шендрікової Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Ладиги С.В.

без участі сторін

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Буська міська рада Золочівського району Львівської області про визнання права постійного користування в порядку спадкування та визнання права власності,-

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із цим позовом. Просить визнати за ним після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,6016 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2028 га з кадастровим номером: 4620687400:15:008:0058, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0768 га з кадастровим номером: 4620687400:15:006:0027, земельна ділянка площею 0,0100 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0022, земельна ділянка площею 0,1500 га з кадастровим номером: 4620687400:15:009:0040, земельна ділянка площею 0,1620 га з кадастровим номером: 4620687400:15:004:0046, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області та право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,3171 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,0903 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0023, земельна ділянка площею 0,2268 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0024, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області. Позивач є спадкоємцем за законом після смерті діда ОСОБА_3 , однак не може оформити своїх спадкових прав через відсутність у нього оригіналу правовстановлюючих документів на земельні ділянки.

Позивач ОСОБА_1 в підготовче судове засідання не з`явився, направивши до суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, заявлений позов підтримує в повному обсязі, позовні вимоги просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовче судове засідання не з`явилася, направивши до суду заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутності, заявлений позов підтримує в повному обсязі, позовні вимоги просить задовольнити.

Третя особа Буська міська рада Золочівського району Львівської області явку свого повноважного представника суду не забезпечив, направив суду заяву, в якій просить розглядати справу у відсутності представника.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд приймає визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання відповідає вимогам чинного законодавства, інтересам сторін по справі, в свою чергу, не суперечить правам та інтересам інших осіб.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.

Судом встановлено, що свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим виданим повторно Буським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 21.05.2024 підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкове майно після смерті ОСОБА_3 складається з: - земельної ділянки загальною площею 0,6016 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2028 га з кадастровим номером: 4620687400:15:008:0058, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0768 га з кадастровим номером: 4620687400:15:006:0027, земельна ділянка площею 0,0100 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0022, земельна ділянка площею 0,1500 га з кадастровим номером: 4620687400:15:009:0040, земельна ділянка площею 0,1620 га з кадастровим номером: 4620687400:15:004:0046, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області; - право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,3171 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,0903 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0023, земельна ділянка площею 0,2268 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0024, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області.

Право власності на земельну ділянку площею 0,6016 га підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ЛВ № 3205 від 20.01.1998 року та витягами з ДЗК.

Право постійного користування земельними ділянками загальною площею 0,3171 га підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії IV-ЛВ № 026487 від 20.01.1998 року та витягами з ДЗК.

Згідно витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок вбачається, що загальна нормативно грошова оцінка земельних ділянок становить 493 947,27 грн.

Згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , виданим Яблунівською сільською радою Буського району Львівської області від 27.09.1982 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_3 , виданим повторно Яблунівською сільською радою Буського району Львівської області від 16.12.1976 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , виданим Яблунівською сільською радою Буського району Львівської області 10 лютого 1979 року підтверджується, що мама позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 вийшла заміж за ОСОБА_4 та змінила прізвище ОСОБА_7 на ОСОБА_8 .

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 15 серпня 2017 року справа ЄУН №440/44/17 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 визнано в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Довідкою виданою Яблунівським старостинським округом від 21.05.2024 року № 465 підтверджується, що на час смерті ОСОБА_3 позивач проживав разом з ним в одному будинку.

Отже, судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , згідно ст. 1261 ЦК України та фактично прийняв спадщину після його смерті у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

На час набуття ОСОБА_3 права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинний Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року(далі -ЗК України 1990 року), яким було закріплено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6).

Положеннями ст. 7 ЗК України 1990 року передбачалося, що громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля також надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років).

Стаття 22 ЗК України 1990 року (чинна на час видачі ОСОБА_3 державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Отже, ЗК України 1990 року передбачав право фізичних осіб набувати земельні ділянки у постійне користування (як окремий правовий титул) для ведення особистого підсобного господарства.

ОСОБА_3 за життя відповідно до статті 7, 22 ЗК України 1990 року набув право постійного користування спірною земельною ділянкою загальною площею 0,3171 га, з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства на підставі рішення Яблунівської сільської Ради народних депутатів від 10.10.1996 року, яке виникло у нього після одержання Державного акта на право постійного користування землею серії IV-ЛВ № 026487 від 20.01.1998 року.

Разом з тим, після набрання чинності з 01.01.2002 Земельним кодексом України від 25.10.2001 фізичні особи були виключені із суб`єктів, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

Так, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до пункту 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року, який набрав чинності з 01 січня 2002 року, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку.

Крім того, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року в справі № 663/1738/16-ц.

Крім того, статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

У постанові від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, є такими, що порушують це право.

Також відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 11.12.2024 року у справі № 179/687/21, у пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218, 1220, 1221, 1222, 1241, 1261 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України відомо, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують своє право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Відтак, право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало. Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 по справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_3 на законних підставах, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних відносин, набув право постійного користування земельною ділянкою, з метою, передбаченою законом для ведення особистого підсобного господарства (згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства), яке не було припинене із його смертю, що входить до складу спадщини після його смерті.

За таких обставин, оскільки позивач є спадкоємцем за законом на спадкове майно, до якого входить право постійного користування земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому за позивачем слід визнати право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом після смерті діда.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст.ст. 1216, 1218, 1220, 1221 Цивільного кодексу України – далі ЦК).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст.3, 16 ЦК України - визнання права, ст. 392 ЦК України - власник майна може пред`явити позов про визнання його права, якщо це оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним його документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Ч. 1 ст. 1225 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності на земельні ділянки переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням їх цільового призначення.

Відповідно до п. «г», ч.1, ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі – прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 142, 200,206,211, 223, 247,263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,6016 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,2028 га з кадастровим номером: 4620687400:15:008:0058, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельна ділянка площею 0,0768 га з кадастровим номером: 4620687400:15:006:0027, земельна ділянка площею 0,0100 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0022, земельна ділянка площею 0,1500 га з кадастровим номером: 4620687400:15:009:0040, земельна ділянка площею 0,1620 га з кадастровим номером: 4620687400:15:004:0046, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в порядку спадкування за законом після смерті діда, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,3171 га, в тому числі земельна ділянка площею 0,0903 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0023, земельна ділянка площею 0,2268 га з кадастровим номером: 4620687400:15:001:0024, для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Яблунівка Золочівського району Львівської області.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено: 22.09.2026 року.

Учасники справи.

Позивач: ОСОБА_1 , с. Яблунівка Золочівського району Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_2 , с. Яблунівка Золочівського району Львівської області.

Третя особа: Буська міська рада Золочівського району Львівської області, 80500, м. Буськ, площа 900-річчя Буська,1, Львівської області, код ЄДРПОУ 26307575.

Суддя: Г. О. Шендрікова