Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №420/550/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 420/550/26

адміністративне провадження № К/990/40040/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2026, постановлену суддею Лебедєвою Г. В., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026, постановлену колегією суддів у складі Бойка А. В., Тарновецького І. І., Шевчук О. А., у справі № 420/550/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159;

- зобов`язати Військову частину нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 20.01.2026 відкрив провадження у справі.

У подальшому Одеський окружний адміністративний суд в ухвалі від 08.05.2026 установив, що позов подано з пропуском установленого законом строку звернення до адміністративного суду.

У зв`язку із цим суд, керуючись частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надав позивачеві строк для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду із цим позовом визначений у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). З урахуванням Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), указаний строк обмежений трьома місяцями.

Індексація грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків виплати якої позивач пов`язує своє право на отримання спірної у цій справі компенсації, була виплачена 17.12.2023, тоді як позов подано 08.01.2026, тобто з порушенням встановленого тримісячного строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву, у якій зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він не був звільнений з військової служби, а лише переведений до нового місця її проходження.

На обґрунтування такої позиції позивач послався на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, зауваживши, що згідно з цим рішенням звернення осіб, які продовжують перебувати у трудових правовідносинах, з вимогами про виплату належних їм сум не обмежується будь-яким строком.

Тому, на думку позивача, з огляду на те, що він продовжує проходити військову службу, наведені висновки щодо відсутності обмеження строком звернення до суду осіб, які продовжують перебувати у відповідних правовідносинах, поширюються і на спірні правовідносини.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.05.2026 продовжив строк на подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, зазначивши про необхідність документального підтвердження факту продовження військової служби на теперішній час.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав до суду заяву, у якій зазначив, що був звільнений з військової служби у березні 2021 року, однак з іншої військової частини, та наполягав на тому, що строки звернення до суду на спірні правовідносини не поширюються.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.05.2026, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026, позовні залишив без розгляду.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що саме з дня фактичної виплати індексації грошового забезпечення позивач був обізнаний про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходів. Відтак, ураховуючи чинну на час виплати коштів редакцію статті 233 КЗпП України, яка встановлювала тримісячний строк звернення до суду, суди дійшли висновку про пропуск позивачем такого строку.

При цьому суди визнали, що позивач не навів об`єктивних та поважних причин, які перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду, а тому підстав для поновлення пропущеного строку немає.

Крім того, суди зауважили, що позивач звернувся до суду з цим позовом після звільнення з військової служби, яке відбулося 10.03.2021, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме частина друга статті 233 КЗпП України, яка встановлює строк звернення до суду для вирішення спорів про виплату сум, належних працівникові при звільненні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2026, та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник наголошує про те, що спір стосується виплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, яка, хоча і визначає тримісячний строк звернення до суду, але й визначає також початок перебігу такого строку - день одержання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Проте суди попередніх інстанцій помилково пов`язували початок перебігу такого строку з днем, коли позивач дізнався (повинен був дізнатися) про порушення свого права, не з`ясувавши факт настання обставин, з якими закон пов`язує початок строку звернення до суду, а саме - день одержання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вважає оскаржувані судові рішення законними й обґрунтованими, у зв`язку із чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Так, в указаному Рішенні Конституційний Суд України виходив із того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, колегія суддів зазначає, що на підставі аналізу наведених положень законодавства, ураховуючи вказаний правовий висновок Конституційного Суду України та предмет спору у цій справі, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

Аналогічний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена в постановах Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 06.03.2024 у справі № 600/5050/23-а, від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23, від 23.04.2025 у справі № 260/131/24 та від 21.08.2025 у справі № 600/3471/24-а.

Варто зауважити, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП, зокрема частиною другою цієї статті.

Так, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Судова палата у вказаній постанові констатувала:

1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX);

2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

У касаційній скарзі вказано, що право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежено будь-яким строком, оскільки на момент виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Отже, у спірних правовідносинах постає питання, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду у справі, щодо якої виник спір, що у підсумку стане відповіддю на інше запитання, яке постає перед судом при розгляді цієї справи, - якою редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України слід керуватися при обчисленні строків звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як зазначалось вище, частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За правилами статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» у відповідача одночасно виник обов`язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення.

Вказаними положеннями закону встановлено обов`язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Також умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що індексація грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 14.08.2017 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 420/2830/22 виплачена позивачу 17.12.2023.

Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідач не виплатив позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Як вже було зазначено, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (17.12.2023) він був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Станом на 17.12.2023 стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.

А отже, висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, в означеній частині позовних вимог є правильним.

Позивач помилково пов`язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з 01.02.2016 по 14.08.2017, оскільки право позивачки на індексацію грошового забезпечення у вказаний період установлено рішенням суду у справі № 420/2830/22, одночасно з ухваленням відповідного рішення у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.

Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах позивачка дізнався про порушення своїх прав 17.12.2023 (дата виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 14.08.2017).

Колегія суддів наголошує, що зі змісту статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» убачається, що виплата компенсації нерозривно пов`язана з виплатою доходу, строк виплати якого було порушено. Закон встановлює, що компенсація виплачується у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата відповідної заборгованості.

Отже, до моменту фактичної виплати заборгованості обов`язок відповідача виплатити компенсацію ще не міг виникнути, оскільки такий обов`язок виникає одночасно з виплатою простроченого доходу, а порушення права особи на отримання компенсації має місце у разі, якщо під час виплати такого доходу компенсацію не було нараховано та виплачено.

У цій справі індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 14.08.2017 виплачено позивачу 17.12.2023. Саме у цей день відповідач мав би одночасно виплатити і компенсацію втрати частини доходів. Оскільки цього зроблено не було, саме 17.12.2023 позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання компенсації.

Тому початок перебігу строку звернення до суду з цією вимогою пов`язується не з періодом, за який була нарахована індексація, і не з моментом виникнення права на саму індексацію, а з датою її фактичної виплати без одночасної виплати передбаченої законом компенсації.

З цих самих підстав колегія суддів не вбачає необхідності надавати окрему оцінку доводам позивача про те, що після переведення у серпні 2017 року він продовжив проходження військової служби в іншій військовій частині.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що зазначена обставина не має визначального значення для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду. Як установлено судами та не заперечується позивачем, остаточно з військової служби його було звільнено у березні 2021 року.

Водночас спірне право на отримання компенсації підлягало реалізації у момент виплати доходу, з яким закон пов`язує виплату такої компенсації, тобто 17.12.2023. На цей час позивач уже не проходив військову службу та не перебував у триваючих службових правовідносинах.

Отже, обставини продовження військової служби після серпня 2017 року не впливають на вирішення цього спору. Такі доводи могли б мати значення для оцінки застосовного строку звернення до суду лише у разі, якщо на момент виплати відповідного доходу позивач продовжував проходити військову службу.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що на момент надходження коштів на його картковий рахунок він не був обізнаний про їх походження та призначення, оскільки відповідна інформація не відображалася у банківському повідомленні.

Верховний Суд звертає увагу, що сам факт надходження коштів позивач не заперечує. Відсутність у повідомленні банку відомостей про платника чи призначення платежу не позбавляла позивача можливості звернутися до банку або іншої відповідної установи для отримання такої інформації.

Посилання позивача на те, що платіжний документ він отримав від відповідача лише після звернення до суду, також не спростовує наведеного. Зі змісту позовної заяви вбачається, що на момент звернення до суду позивачу вже було достеменно відомо як про факт виплати відповідних сум, так і про обставини того, що виплачені кошти надійшли саме як індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.

За правилами частин першої-третьої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали факт пропущення позивачем строку звернення до суду та за відсутності поважних причин пропуску такого строку - залишили позовну заяву без розгляду.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2026 у справі № 420/550/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов