Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №337/4529/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

03.09.2026

ЄУН 337/4529/26

2/337/3233/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

13.07.2026 ТОВ «Бізнес Позика» (далі – позивач) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідачка), який мотивує тим, що 26.09.2024 між сторонами було укладено кредитний договір №510989-КС-001, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 4 000,00грн., які зобов`язалася повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами, інші платежі в порядку та строк, погоджені в кредитному договорі. Відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 12678,00грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3960,00грн., заборгованості за процентами – 6138,00грн., заборгованості за комісією– 580,00грн, штрафу - 2000,00грн.

Просить стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн.

Ухвалою суду від 15.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Цією ж ухвалою за клопотанням позивача витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про належність ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 та зарахування на цю картку 26.09.2024 грошових коштів в сумі 4000,00грн.

Витребувані судом документи надійшли до суду 10.08.2026.

14.08.2026 до суду від представника відповідачки ОСОБА_1 – адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка позовні вимоги не визнала повністю та зазначила, що позивачем не доведено суми заборгованості. Належного розрахунку, який би узгоджувався з умовами кредитного договору, не надано. Поданий розрахунок є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є первинним бухгалтерським документом. Крім того, невід`ємною частиною кредитного договору є Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика». Однак ці Правила не містять підпису відповідачка і відповідно не можуть бути доказом досягнення між сторонами істотних умов кредитування. Сам кредитний договір не містить відомостей про його підписання відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Доказів того, що відповідачка пройшла ідентифікацію, отримала та використала ідентифікатор, суду не надано. Також позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів на банківську карту та її належності саме відповідачці. Розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності. Вимоги позивача про стягнення комісії також є безпідставними, оскільки не конкретизовано за які саме розрахунково-касові дії відповідачка повинна сплатити комісію за надання кредиту. Крім того, відповідачкою вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення позивачу письмового звернення з проханням здійснити реструктуризацію боргу та призупинити нарахування процентів, однак на момент подання відзиву на позов жодної відповіді на це звернення не отримано. При цьому, відповідачка на цей час не працевлаштована, офіційного доходу не має, що ускладнює виконання зобов`язань в повному обсязі. Просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

17.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «Бізнес Позика» Виноградова Ю.Е. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та зазначив, що позовні вимоги підтверджуються поданими позивачем належними, допустимими та достатніми доказами. Обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відповідачкою не спростовані. Просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Одночасно представник позивача заявив клопотання про долучення додаткових доказів та поновлення строку на їх подання, пославшись на те, що необхідність подання цих доказів обумовлена викладеними відповідачкою у відзиві на позов запереченнями.

Оцінивши наведені представником позивача обставини, суд задовольняє клопотання про поновлення строку на подання додаткових доказів та їх долучення до матеріалів справи.

Представник позивача ТОВ «Бізнес Позика» в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, просить позов задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я. в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, просить в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи вимоги ст.43, ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В силу приписів ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010).

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що позивач як кредитор та відповідачка як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 26.09.2024 кредитний договір №510989-КС-001.

Цей договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачкою – електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором «UA-3372»), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом кредитного договору, додатку до анкети позичальника смс-повідомлення з кодом (одноразовим ідентифікатором) для підписання договору були надіслані на зазначений позичальником ОСОБА_1 основний/фінансовий номер телефону « НОМЕР_2 ».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом в даному випадку не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

ТОВ «Бізнес позика» як кредитор виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, а саме 26.09.2024 за посередницьких послуг ТОВ «ПрофітГід» переказав грошові кошти в розмірі 4000,00грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я відповідачки.

За умовами кредитного договору сторони погодили строк кредитування 24 тижні та обов`язок позичальника/відповідачки в строк до 13.03.2025(без можливості продовження/пролонгації строку) остаточно повернути кредитні кошти та сплатити за цей період проценти за користування ними, комісію за надання кредиту. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 9829,04грн, виходячи з припущення, що споживач виконає свої зобов`язання на умовах та в строки, визначені в договорі.

При цьому, в п.4.2.2 кредитного договору було визначено графік платежів, згідно з яким повернення кредиту, сплата процентів та комісії повинна була здійснюватися позичальником черговими платежами кожні 14 днів, усього 12 чергових періодів по 820,00грн., останній 809,00грн.

Згідно з п.2.4 кредитного договору протягом усього строку кредитування застосовується стандартна фіксована процентна ставка - 1% від суми кредиту в день.

Комісія за надання кредиту становить 800,00грн, яка нараховується одноразово в день видачі кредиту (п.2.5 договору).

Разом з тим, відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, свого зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними та інших передбачених платежів в погоджений сторонами строк належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості, стягнення якої позивач як кредитор має право вимагати в судовому порядку.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка та її представник послались на те, що позивач не довів факту укладання та підписання нею кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та розміру заборгованості.

Разом з тим, такі доводи відповідачки об`єктивно та достовірно спростовуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами – анкетою клієнта, паспортом споживчого кредиту, правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», пропозицією (офертою) укласти кредитний договір, прийняттям (акцептом) пропозиції укласти кредитний договір, кредитним договором, візуальною формою послідовності дій клієнта в ІТС Товариства, електронним листом на адресу позичальника з примірником кредитного договору, договором про надання ТОВ «ПрофітГід» посередницьких послуг з переказу грошових коштів, листом ТОВ «ПрофітГід» про успішність переказу коштів, листом АТ КБ «ПриватБанк» про належність платіжної картки відповідачу та випискою з банківського рахунку про рух коштів, розрахунком заборгованості, довідкою про стан заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достатніми для ухвалення рішення у цій справі.

На спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідачка та її представник не подали жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є їх процесуальним обов`язком. Зокрема, доказів того, що вказані у договорі персональні дані їй не належать, відповідачкою суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договору виключає підстави вважати, що без їх погодження відповідачка не могла би отримати кредитні кошти.Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та платіжною карткою, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідачка та її представник в заявах по суті не вказували.

При цьому, за розрахунком заборгованості відповідачкою була здійснена оплата коштів 09.10.2024 в сумі 820,00грн, що розцінюється як вчинення конклюдентних дій щодо визнання факту укладення кредитного договору, його умов та боргу. Отже, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічна позиція підтримується усталеної судовою практикою, в т.ч. постановами Верховного Суду.

Крім того, посилаючись у відзиві на позов на недоведеність факту укладання кредитного договору, сторона відповідача одночасно вказує на несправедливість розміру нарахованих процентів за кредитним договором. Разом з тим, одночасне посилання на неукладеність договору та несправедливість його умов є юридично взаємовиключним, оскільки неукладений договір не створює жодних зобов`язань, а оскаржувати розмір процентів як несправедливий логічно лише тоді, коли сам факт укладення договору визнається.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за кредитним договором є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення заборгованості в загальному розмірі 12678,00грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 3960,00грн., заборгованості за процентами – 6138,00грн., заборгованості за комісією– 580,00грн, штрафу - 2000,00грн.

Як вже зазначалось, на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відповідний розрахунок, який, на думку суду, є повним, чітким, об`єктивним, узгоджується з умовами кредитного договору. Крім того, ТОВ «Бізнес позика» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема, надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні бухгалтерські документи, які є обов`язковими для банківських установ, тому наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Так, за аналізом вказаного розрахунку заявлений до стягнення розмір заборгованості визначений кредитором/позивачем фактично станом на 13.03.2025, тобто на момент закінчення строку кредитування, погодженого сторонами в п.2.3,2.7,2.13 кредитного договору.

Жодних нарахувань, в т.ч. процентів за користування кредитом, поза межами вказаного строку позивач не здійснював, що узгоджується з приписами ст.631,1048 ЦК України, відповідно до яких сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки, зокрема, щодо нарахування та сплати процентів за користування позикою, лише протягом строку дії такого договору.

Також судом встановлено, що проценти за користування кредитом нараховувались позивачем протягом усього строку кредитування з розрахунку 1,00% в день на фактичний залишок кредиту, що відповідає умовам, визначеним в п. 2.4,4.2 кредитного договору.

Суд вважає безпідставними доводи відповідачки та її представника щодо невідповідності розміру нарахованих процентів принципам справедливості та добросовісності.

Слід зазначити, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абз.1 ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті. Зокрема, п.5 визначено, що несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма не стосується вимог щодо нарахування процентів за користування кредитом, право на які має кредитор в силу ст.1048,1054,1056-1 ЦК України та умов кредитного договору. Проценти за користування кредитом не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

В даному випадку розмір процентів за користування кредитом було визначено сторонами договору за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст.627 ЦК України. Відповідні умови кредитного договору є чіткими та однозначними, підстав для їх тлучмачення на користь споживача/відповідачки немає. Вимог про визнання таких умов кредитного договору недійсними на підставі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та зменшення у звьязку з цим розміру процентів відповідачка не заявляла.

Визначена денна процентна ставка, розрахунок якої наведено в п.2.11 кредитного договору, становить 0,86%, що узгоджується з положеннями ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на час укладання кредитного договору).

При цьому, наведена в ч.4 ст.8 вказаного Закону формула розрахунку денної процентної ставки включає показник загальних витрат за кредитом, до яких згідно з ч.2 ст.8 цього ж Закону включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, проценти за користування кредитом є складовою загальних витрат за кредитом, з урахуванням яких розраховується денна процентна ставка. У зв`язку з цим недопустимо ототожнювати денну процентну ставку та розмір процентів за користування кредитом, визначений в договорі за день.

Стороною відповідача не доведено і судом не встановлено жодних обставин, які б вказували на те, що умови кредитного договору щодо розміру процентів є несправедливими, їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача/відповідача.

Щодо доводів відповідачки та її представника про недійсність умов кредитного договору (п.2.5), якими встановлена комісія за надання кредиту, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.1 і 2,5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1, ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

11.02.2021 Національний банк України, як державний регулятор ринку фінансових послуг в Україні, своєю постановою №16 (з подальшими змінами) затвердив Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які прямо передбачають право небанківських установ встановлювати комісію за кредитними договорами та включати її до загальної вартості кредиту.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як кредитора включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії за надання кредиту.

В даному випадку за змістом укладеного кредитного договору сторонами погоджено сплату позичальником/відповідачкою комісії за надання кредиту в загальному розмірі 800,00грн, що не суперечить наведеним вище вимогам закону. Підстав для визнання такої умови нікчемною (недійсною), на що вказує відповідачка, суд не знаходить.

Підписавши договір, відповідачка підтвердила, що ознайомилася з договором та Правилами, повністю розуміє всі умови, їх зміст та суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, а також, що до моменту укладання договору отримала всю необхідну інформацію щодо умов кредитування.

Таким чином, суд вважає, що визначений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту, процентами за користування ним та комісією за надання кредиту ґрунтується на умовах кредитного договору та нормах чинного законодавства, підтверджений належним чином, тому в цій частині позов підлягає задоволенню і з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту – 3960,00грн., процентами – 6138,00грн., комісією– 580,00грн, усього 10678,00грн.

В той же час, оцінивши обставини справи, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 2000,00грн. необґрунтованими та безпідставними.

З розрахунку заборгованості встановлено, що штрафні санкції нараховані кредитором/позивачем в період з 27.10.2024 до 13.03.2025, тобто під час дії в Україні воєнного стану.

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд відхиляє як безпідставні посилання представника позивача як на правомірність нарахування штрафних санкцій на норми спеціального законодавства - Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" №3498-IX від 22.11.2023, який набрав чинності 24.12.2023), п.6 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлює, що споживач звільняється від сплати неустойки (пеня, штраф) за прострочення зобов`язання лише за кредитними договорами, що були укладені у період з 01.03.2020 до тридцятого дня включно з дня набрання чинності цим законом, тобто до 24.01.2024, і відповідно з 24.01.2024 заборона нарахування неустойки відсутня.

Суд виходить з того, що за змістом ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України, а не окремі закони. Вказане узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц і підтвердженими усталеною судовою практикою.

Крім того, з системного аналізу як приписів п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», так і п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".

Отже, в силу п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відповідачка звільнена від сплати на користь позивача нарахованого останнім штрафу в загальному розмірі 2000,00грн., у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, позов ТОВ «Бізнес Позика» слід задовольнити частково.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 10678,00грн. або 84,22% від первісно заявлених вимог на суму 12678,00грн (10678,00грн. х 100% / 12678,00грн) витрати по сплаті судового збору в сумі 2242,27грн (2662,40грн х 84,22% / 100%).

Керуючись ст.3,6,11,15,16,207,525,526,530,610,611,626-629,633,634,638,640,1049,1054,1055,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації:АДРЕСА_1 ,на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», ЄДРПОУ 41084239, місце знаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд.26, офіс 411, заборгованість за кредитним договором №510989-КС-001 від 26.09.2024 в загальному розмірі 10678,00грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2242,27грн, усього 12920,27грн (дванадцять тисяч дев`ятсот двадцять гривень 27 копійок).

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.09.2026.

Суддя Н.А. Мурашова