Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №140/10060/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/10060/25 пров. № А/857/42510/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/10060/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Каленюк Ж.В.,

час ухвалення рішення – не визначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000,00 грн пропорційно з розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року, з 04 грудня 2023 року по 29 грудня 2023 року, з 01 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року;

зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату (з урахуванням виплачених сум) додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн пропорційно з розрахунку на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року, з 04 грудня 2023 року по 29 грудня 2023 року, з 01 серпня 2024 року по 20 серпня 2024 року;

визнати протиправними дії відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби у період з 29 квітня 2023 року по 09 вересня 2024 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року і 01 січня 2024 року;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку з проходженням служби в період з 29 квітня 2023 року по 08 вересня 2024 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01 січня 2024 року та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та провести виплату із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених за цей період сум.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року позов залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення строку із наведенням обґрунтованих причин пропуску строку звернення до суду.

30.09.2025 позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду у якому вказав, що з 19.07.2022 строк звернення до суду встановлений строком 3 місяці з моменту коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Водночас, до позивач з листа відповідача від 20.05.2025 року дізнався про порушення свого права щодо не виплати грошового забезпечення та додаткової грошової допомоги за участь у бойових діях у належному розмірі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у цій справі позовна заява повернена позивачу, оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Не погодившись з цією ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти рішення, яким справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наголошує, що 08 вересня 2024 року позивач звільнений з військової служби. 24.09.2025 позивач звернувся з заявою до відповідача щодо нарахування та виплати додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях (період перебування на лікуванні). 08.12.2024 позивач отримав відповідь на своє звернення. З порушеного питання позивач отримав також листи від 18.01.2025, 13.03.2025. Після цього 14.04.2025 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошового забезпечення у належному розмірі за спірний період на яку 20.05.2025 отримав відповідь. На основі цих обставин, позивач вважає, що строк звернення до суду пропустив з поважних причин.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно з положеннями статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву позивачу суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду, оскільки після закінчення карантину (30.06.2023) введеного на території України з метою запобігання поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 трьохмісячний строк звернення до суду з цим позовом був відновлений. Однак, позивач з позовом звернувся лише 04.09.2025.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Апеляційний суд встановив, що спірний період у цій справі охоплює період з 29 квітня 2023 року по 09 вересня 2024 року (день виключення зі списків особового складу).

При цьому, грошове забезпечення є періодичним платежем, яке виплачувалося позивачу кожного місяця, тому починаючи з травня 2023 року позивач повинен був знати про факт виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі. Крім того, 08 вересня 2024 року позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини, однак, після цієї дати та виплати належного за час служби грошового забезпечення, позивач не звернув увагу на розмір та види грошового забезпечення.

24 вересня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити додаткову грошову винагороду за період перебування на стаціонарному лікуванні, а також всі інші види грошового забезпечення за період з 22 липня 2023 року по 08 вересня 2024 року.

Зміст цього звернення дає зрозуміти, що позивач достеменно володів інформацією про те, в якому розмірі та за які періоди додаткова грошова винагорода, грошове забезпечення йому виплачені не у тому розмірі, на який він очікував.

У відповідь на звернення позивача відповідач листом від 01 грудня 2024 року № 3-19/4/14194 повідомив, що за період стаціонарного лікування після поранення з 22 липня 2023 року по 31 липня 2023 року, з 31 липня 2023 року по 01 серпня 2023 року, з 01 серпня 2023 року по 18 серпня 2023 року, з 19 вересня 2023 року по 06 жовтня 2023 року нараховано додаткову винагороду в сумі 153010,75 грн; після перебування у лікарняному закладі за період з 06 жовтня 2023 року по 04 грудня 2023 року довідка військово-лікарської комісії, в якій зазначено причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, відповідачем не була надана.

Подібну за змістом надано відповідь у листах від 08 грудня 2024 року № 3-19/4/14485 (за результатом розгляду звернення від 27 листопада 2024 року), від 13 березня 2025 року №3-38/2/4533 (у відповідь на заяву від 10 березня 2025 року) та від 20 травня 2025 року №3-38/2/8012.

Таким чином, навіть якщо рахувати момент отримання листів відповідача (останній лист був від 20 травня 2025 року №3-38/2/8012) як початок обчислення тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, то такий строк також минув до звернення до суду.

Зважаючи на те, що позивач звернувся з позовом 04 вересня 2025 року, то позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду за з 29 квітня 2023 року по 09 вересня 2024 року і поважних причин пропуску цього строку на навів.

При цьому, момент отримання відповіді від відповідача не змінює момент коли позивач мав дізнатися про порушення свого права. Але навіть якщо рахувати момент отримання листів відповідача (останній лист був від 20 травня 2025 року №3-38/2/8012) як початок обчислення тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, то такий строк також минув станом на час звернення до суду.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 140/10060/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний