Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №140/738/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/738/25 пров. № А/857/25729/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Судової-Хомюк Н. М.

суддів -Глушка І. В.

Затолочного В. С.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 140/738/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

суддя в 1-й інстанції – Плахтій Н.Б.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення –м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» (далі також ДУ «Маневицька ВК (№42)»), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 31.03.2022 по 27.12.2024 (день фактичного розрахунку) з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за весь нас затримки розрахунку при звільненні в період з 31.03.2022 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024 з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 05.11.2003 по 31.03.2022. Наказом ДУ «Маневицька ВК (№42)» №27/ОС-21 позивач була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 зобов`язано ДУ «Маневицька ВК (№42)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2022 з урахуванням вимог пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі – Порядок №1078), та висновків суду, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44); здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 31.03.2022.

Позивач зазначає, що 27.12.2024 на її розрахунковий рахунок зараховано 27293,14 грн заробітної плати, яка не була виплачена при звільненні.

Позивач звернулася із запитом до ДУ «Маневицька ВК (№42)» щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 у справі №140/5515/22 за період з 31.03.2022 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024. Однак відповідач листом повідомив ОСОБА_1 , що відсутні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі.

Позивач вважає, що відповідач всупереч нормам чинного законодавства не здійснив з нею повного розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність, а тому просить зобов`язати останнього нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби.

Стягнуто з Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 68295,53 грн (шістдесят вісім тисяч двісті дев`яносто п`ять грн 53 коп.) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 31.03.2022 по 27.12.2024.

Зобов`язано Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 31.03.2022 по 27.12.2024.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вказує, що ДУ «Маневицька ВК (№24)» фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. У відповідності до Бюджетного кодексу України, всі видатки установа здійснює за рахунок та в межах грошових коштів, що виділялись з бюджету. У зв`язку введенням воєнного стану та збільшенням видатків на оборону були зменшені бюджетні асигнування, в тому числі, й ДУ «Маневицька ВК (№24)». А тому, зважаючи на воєнний стан, масові ракетні обстріли та відключення електроенергії, виділити додаткові кошти немає можливості.

Зазначає, що визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинне відповідати принципами розумності, справедливості та співмірності. Також вона має бути не більшою, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Просить рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року – скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову – відмовити.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ДУ «Маневицька ВК (№42)», що не заперечується сторонами у справі.

Згідно з витягом із наказу ДУ «Маневицька ВК (№42)» від 25.03.2022 №27/ОС-22 про особовий склад відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (за власним бажанням) старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 з 31.03.2022.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково; зокрема зобов`язано ДУ «Маневицька ВК (№42)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2022 з урахуванням вимог пункту 5 Порядку №1078, та висновків суду, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44; здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.03.2022.

На виконання вищевказаного судового рішення відповідач виплатив грошове забезпечення 27.12.2024 у розмірі 27293,14 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.12.2024 №812. При цьому сума нарахувань становила 35445,63 грн, про що свідчить довідка про виконання рішення суду.

Представник позивача звернулася із запитом до ДУ «Маневицька ВК (№42)» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31.03.2022 у справі №140/5515/22 за період з 31.03.2022 по день фактичного розрахунку - 27.12.2024 з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк сум грошового забезпечення за весь час затримки виплати з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Листом від 15.01.2025 №42/359/16 ДУ «Маневицька ВК (№42)» повідомила представника позивача, що установа фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. У відповідності до Бюджетного кодексу України, всі видатки установа здійснює за рахунок та в межах грошових коштів, що виділялись з бюджету.

Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, тому позивачка вважає, що, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Суд першої інстанції зробив висновок, що за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Крім цього, сул першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Апеляційний суд дослідивши всі обставини справи зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині четвертій статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо наявності у позивача права на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавець покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум, оскільки з 01.01.2020 року грошове забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як особі, що має статус учасника бойових дій, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, слід було розраховувати із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23 та інших згаданих автором касаційної скарги в аспекті обрахунку суми середнього заробітку за час затримки постановах.

Так, переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі №420/2649/24.

За таких обставин, у спірних правовідносинах слід враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, так і Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в яких міститься висновок з приводу необхідності врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Така позиція апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 17.03.2026 у справі №580/9134/23.

Так, загальний розмір доплати позивачеві на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 склав 27293,14 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно визначити розмір такого відшкодування.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно із довідкою про доходи ОСОБА_1 (а.с.46) нараховане грошове забезпечення з січня 2022 року по лютий 2022 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 17821,21 грн: 7692,98 грн за січень 2022 року та 10128,23 грн за лютий 2022 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 302,05 грн (17821,21 грн/59, де 59 кількість календарних днів у січні 2022 року - лютому 2022 року).

Період затримки розрахунку при звільненні з 01.04.2022 (наступний день після звільнення) по 26.12.2024 (переддень виплати 27.12.2024 в розмірі 27293,14 грн) становить всього 1001 календарний день, який з врахуванням викладених позиції слід умовно поділити на 2 періоди: з 01.04.2022 по 18.07.2022 - 109 календарних днів та з 19.02.2022 по 26.12.2024 – 184 календарні дні (із врахуванням обмеження періоду виплати не більше як за 6 місяців).

Щодо суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні періоду до 19.07.2022, апеляційний суд зазначає таке.

За весь період затримки розрахунку у вказаному періоді середній заробіток становить 32923,45 грн (302,05 грн х 109 дні).

Таким чином, відповідна компенсація, з урахуванням істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає:

27 293,14 грн/1 (роки, за які нараховувалась компенсація)/4(кількість місяців за рік) = 6823,25 грн. / 302,05 грн. (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 22,58 % (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2022 - 18.07.2022 року становить 109 днів, сума середнього заробітку за час затримки становить 32923,45 грн (302,05 грн х 109 дні).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 7 434,11 грн. (32923,45 х 22,58%) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Виходячи з принципів розумності, справедливості, пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, саме вказана сума є компенсацією за вищевказаний період.

Щодо обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, то колегія суддів, звертає увагу, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Позивача звільнено зі служби 31 березня 2022 року, а остаточний розрахунок проведено 27 грудня 2024 року, однак виходячи із норм статті 117 КЗпП України, в редакції чинній з 19 липня 2022 року середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу за шість місяців з 27 червня 2024 по 26 грудня 2024 року (переддень виплати 27.12.2024 в розмірі 27293,14 грн) – 183 дні.

Таким чином, за період з 27 червня 2024 по 26 грудня 2024 року середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 55 275,15 грн (середньоденна заробітна плата 302,05 грн х 183 кількість днів затримки розрахунку).

27293,14 (виплата компенсації) / 6 (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 4 548,85 грн. / 302,05 грн. (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 15,05 % (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за відповідний період, але не більше як за 6 місяців становить 183 дні, сума середнього заробітку за час затримки становить 55 275,15 грн (середньоденна заробітна плата 302,05 грн х 183 кількість днів затримки розрахунку).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 8 318,91 грн (55275,15 х 15,05 %) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Виходячи з принципів розумності, справедливості, пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, саме вказана сума є компенсацією за період після 19.07.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог шляхом: стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.04.2022 по 26.12.2024 включно в сумі 15 753,02 грн (8 318,91 грн + 7 434,11 грн).

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.12.2022 у справі №140/5515/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково; зокрема зобов`язано ДУ «Маневицька ВК (№42)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2022 з урахуванням вимог пункту 5 Порядку №1078, та висновків суду, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44; здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.03.2022.

Виплату нарахованих позивачу коштів на виконання судового рішення у справі № 140/5515/22 в сумі в сумі 27293,14 грн здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 27.12.2024.

Отже, враховуючи наявність факту виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби лише 27.12.2024, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, згідно Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.

Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.

Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 140/738/25 в резолютивній частині, а саме щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – змінити.

Абзац 3 резолютивної частини рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року, змінити та викласти його в такій редакції:

«Стягнути з Державної установи «Маневицька виправна колонія (№42)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 15 753,02 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн 02 коп без урахування податків та інших обов`язкових платежів.»

В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний