Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №464/4215/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 464/4215/26 пров. № А/857/40485/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова (головуючий суддя Бойко О.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові 06 липня 2026 року у справі №464/4215/26 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

12.06.2026 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 01040647 від 24.02.2026 року.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 06 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт здійснення позивачем зупинки у зоні дії знак «Зупинка заборонена» встановлений та доведений, а її вимушеність жодними доказами не підтверджена, що дає можливість дійти висновку про правомірність прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Покликання позивача на порушення вимоги ч.3 ст.297-1 КУпАП, а саме не складення постанови на місці зупинки, суперечить положенню цієї ж норми, оскільки такою передбачено зазначений обов`язок, якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення. Крім того, не виконання такого обов`язку не свідчить про факт не вчинення позивачем правопорушення. Щодо покликання позивача на дату набрання законної сили постановою то таке впливає на оспорення дій відповідача, пов`язаних із зверненням такої до примусового виконання, а не підтверджує чи спростовує факт вчинення правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 липня 2026 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наявність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення про яку стверджує суд є не доведеною, оскільки під час вирішення питання про те чи має місце порушення правил зупинки автомобіля обов`язково слід з`ясувати чи не має місце вимушена зупинка, передбачена п.15.14 Правил дорожнього руху. Також звертає увагу на численні процесуальні порушення допущені інспектором при складанні постанови.

Враховуючи положення статті 311 та статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора з паркування Греви П.Г. від 24.02.2026 року позивача визнано винним у тому, що він будучи водієм транспортного засобу марки BMW, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , 19.02.2026 року о 14:41 год. за адресою: м. Львів, на вул. Франка, 149, здійснив зупинку в зоні дії знаку «Зупинку заборонено», порушивши вимоги знаку 3.34 розд.33 Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, за що на нього накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 340 грн.

Вважаючи вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та соціальні основи дорожнього руху визначені Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 3353-XII) відповідно до статті 14 якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з статтею 53 Закону № 3353-XII юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, за що передбачено стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з розділом 33 ПДР України знак 3.34 «Зупинка заборонена» забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).

Таким чином, зупинка транспортного засобу в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено» утворює об`єктивну сторону правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до статті 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із змісту пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Як убачається із матеріалів справи, а саме долучених фотографій 19.02.2026 о 14:41 год. по вул. І. Франка, 149 в м. Львові позивач здійснив зупинку транспортним засобом марки BMW, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено». Факт такої зупинки не оспорюється і самим позивачем, проте такий зазначає, що така зупинка була вимушеною та зумовленою необхідністю відкриття воріт для заїзду у двір належного йому будинку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову вважав, що такі пояснення позивачем жодним чином не підтверджені, оскільки відповідно до п.15.14 ПДР України у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил.

Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої вказав, що згідно із зазначеними положеннями у разі такої зупинки водій повинен увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Проте як зазначив суд першої інстанції, із долучених фотографій не убачається, що така позивачем була увімкнена. Крім того, із долучених фотографій убачається, що автомобіль розміщений у положенні, яке не характерне для заїзду у двір, а стоїть паралельно тротуару. Відомості, які б підтверджували факт поломки автоматичного відкриття воріт чи відсутності електроенергії на час події, на які покликається позивач як на обставини вимушеності зупинки, жодними фактичними даними ним не доведено.

Проте, апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив питання вимушеності зупинки автомобіля з посиланням на п. 15.14 Правил дорожнього руху.

Так, відповідно до згаданого пункту Правил дорожнього руху – у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил, зокрема йдеться про увімкнення аварійної світлової сигналізації.

Як це убачається із фотографій розміщення автомобіля, такий був прибраний із проїжджої частини та розміщений в межах виїзду із прилеглої території так, щоб не створювати перешкод для руху інших транспортних засобів по вулиці, тобто позивачем були вжиті заходи, щоб прибрати автомобіль під час здійснення вимушеної зупинки.

Увімкнення ж аварійної світлової сигналізації є необхідним, якщо не вдається вжити заходів щоб прибрати автомобіль, водночас при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що висновок суду першої інстанції про те, що аварійна світлова сигналізація не була увімкнена, то такий ґрунтується лише на огляді фотографій, проте до таких висновків суд апеляційної інстанції відноситься критично, оскільки фотографія не є тим належним доказом роботи аварійної сигналізації, оскільки така працює циклічно і в більшості проміжків часу під час її роботи аварійні вогні перебуваються у вимкненому режимі.

Належним ж доказом перебування системи аварійної сигналізації в увімкненому/вимкненому режимі може бути лише відеозапис, який підтверджує/спростовує роботу аварійних вогнів на конкретному автомобілі.

Водночас, такого доказу в розпорядженні суду не було, а тому згаданий висновок суду є необґрунтованим припущенням.

Щодо функціонування/нефункціонування системи аварійної світлової сигналізації, то про таке не вказано в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення.

Водночас, правовою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є наявність відповідного складу правопорушення у діях особи, тобто, сукупності ознак за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що наявність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення є недоведеною, оскільки під час вирішення питання про те чи має місце порушення правил зупинки автомобіля обов`язково слід з`ясувати чи не мало місце вимушена зупинка, передбачена п.15.14 Правил дорожнього руху.

Водночас, за зазначених обставин та підстав відповідач не довів обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що відповідно до п.2 ч.1 ст.317 КАС України є самостійною підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, не доведено дотримання при винесені постанов про накладення адміністративного стягнення вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП, отже оскаржувана постанова винесена без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статей 317 та 286 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивачем не понесені.

Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 06 липня 2026 року у справі №464/4215/26 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 01040647 від 24.02.2026 року та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний