Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №300/2527/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2527/26 пров. № А/857/39060/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Глушка І.В. та Глазька С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Нагибайло Т.О.,

а також сторін (їх представників):

від позивача – Біян Б.Р.;

від відповідача - Черноштан В.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026р. в адміністративній справі за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору (суддя суду І інстанції: Микитин Н.М.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 01 хв. 25.06.2026р. м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: 30.06.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

20.04.2026р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) за допомогою системи «Електронний суд» позивач Державне міське підприємство /ДМП/ «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень /ВПВР/ Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції /МЮ/ України Савки Л.О. від 09.04.2026р. у виконавчому провадженні № 80729124 про стягнення виконавчого збору (Т.1, а.с.1-3, 65 і на звороті).

Згідно ухвали суду від 18.05.2026р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами, передбаченими ст.287 КАС України (Т.1, а.с.26 і на звороті).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.233-237).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.1-4).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що рішенням господарського суду в справі № 909/387/25 стягнуто заборгованість за природний газ, що був поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Газопостачальна компанія /ГК/ «Нафтогаз Трейдинг» позивачу згідно умов договору постачання природного газу № 3548-ПСО (ТКЕ)-15 від 28.09.2022р. за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року. Враховуючи період поставки газу, вказана заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до норм Закону України № 1730-VIII від 03.11.2016р. «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (надалі - Закон № 1730-VIII). За таких обставин на спірні правовідносини поширюється дія приписів п.6 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».

Правовий висновок позивача про те, що заборгованість, яка підлягала стягненню за виконавчим документом у виконавчому провадженні № 80729124, підлягає врегулюванню відповідно до норм Закону № 1730-VIII ґрунтується на двох доведених обставинах: кредитор в зобов`язальних правовідносинах – ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг»; період виникнення заборгованості за спожитий природний газ: з 01.06.2021р. (в аналізованих правовідносинах заборгованість виникла в період з жовтня 2022 року но квітень 2023 року).

При цьому, вказана заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до норм ст.4 Закону № 1730-VIII та не є предметом регулювання нормами ст.5 вказаного Закону; участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до ст.4 цього Закону не потребує обов`язкового включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Водночас, позивач не укладав договір про організацію взаєморозрахунків щодо вказаної заборгованості за спожитий природний газ, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII, оскільки такий договір не міг бути укладений в силу дії відповідних правових норм.

Відповідач ВПВР Департаменту державної виконавчої служби МЮ України скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.2, а.с.35-40).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.

Як встановлено під час судового розгляду справи, рішенням господарського суду Івано-Франківської обл. від 04.09.2025р. у справі № 909/387/25 позов ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» задоволено; стягнуто з ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» заборгованість у сумі 99890488 грн. 23 коп. та 847840 грн. судового збору (Т.1, а.с.9-11).

На виконання рішення господарського суду Івано-Франківської обл. від 04.09.2025р. у справі № 909/387/25 видано наказ про примусове виконання від 28.10.2025р. (Т.1, а.с.200).

У ВПРВ Департаменту державної виконавчої служби МЮ України на виконанні перебувало виконавче провадження № 80729124 з примусового виконання наказу № 909/387/25, виданого 28.10.2025р. господарським судом Івано-Франківської обл., про стягнення з ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» заборгованості в сумі 99890488 грн. 23 коп. та 847840 грн судового збору.

Зокрема, 09.04.2026р. державний виконавець ВПРВ Департаменту державної виконавчої служби МЮ України Савка Л.О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 80729124 з примусового виконання наказу № 909/387/25 (а.с.7).

Також 09.04.2026р. у межах виконавчого провадження № 80729124 зазначеним державним виконавцем прийнято спірну постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 10073832 грн. 82 коп.

У подальшому до відповідача надійшла заява представника ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» № 125/9/2/5-14341 від 01.05.2026р. про повернення виконавчого документа стягувачу.

На підставі п.1 ч.1 ст.37, ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» 07.05.2026р. державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (Т.1, а.с.64).

Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 80729124 від 09.04.2026р. протиправною, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Отже, предметом спору в цій справі є оцінка правомірності стягнення з боржника суми виконавчого збору в розрізі вимог п.6 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець правомірно прийняв постанову від 09.04.2026р. у виконавчому провадженні № 80729124 про стягнення виконавчого збору.

Такі висновки суду першої інстанції у повній мірі ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Ключовим для вирішення розглядуваного спору є з`ясування питання про те, чи підпадає стягнення заборгованості в рамках виконавчого провадження № 80729124 під регулювання згідно норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України № 1404-VІІІ від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону № 1404-VIII Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктами 1, 5 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Частина 1 ст.5 Закону № 1404-VIII визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За правилами ч.1 ст.26 № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Приписами ч.5 ст.26 Закону № 1404-VIII обумовлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно із нормами ч.ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до абз.1 ч.4 ст.27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

02.04.2012р. Міністерство юстиції України прийняло наказ № 512/5, яким затвердило Інструкцію з організації примусового виконання рішень (надалі - Інструкція № 512/5).

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону № 1404-VIII.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Із урахування викладеного, стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020р. у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021р. у справі № 640/24233/19.

Крім того, стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.10.2021р. у справі № 520/17933/2020.

У той же час, положеннями ч.5 ст.27 Закону № 1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується державним виконавцем, а саме: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Таким чином, ключовою умовою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору є підтверджений факт врегулювання заборгованості або включення до процедури врегулювання у порядку, визначеному, зокрема, Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Закон № 1730-VIII визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст.2 Закону № 1730-VIII його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.

Статтею 3 Закону № 1730-VIII визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості, зокрема в частині першій зазначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово- комунального господарства.

Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов`язкового включення до реєстру.

Включення до Реєстру здійснюється за кожним кредитором окремо.

Із аналізу Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, вбачається, що боржник дійсно включений до нього, однак лише щодо окремих кредиторів, а саме НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України».

Водночас, стосовно ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», яке є стягувачем у розглядуваному виконавчому провадженні, відомості про включення боржника до Реєстру є відсутніми.

Отже, спірна заборгованість не є такою, що підлягає врегулюванню в розумінні Закону № 1730-VIH, оскільки відсутній ключовий факт - включення боржника до Реєстру саме щодо даного кредитора.

Окрім того, частиною 1 ст.4 Закону № 1730-VIII визначено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема, кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб`єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), непогашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу.

Відтак, закон визначає, що проведення розрахунків може здійснюватися шляхом взаєморозрахунків або перерахування субвенції.

В переліку заборгованості, яка підлягає врегулюванню, зокрема є заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ з 01.06.2021р.

Однак, законом визначено, що для цього сторони повинні укласти договір про організацію взаєморозрахунків.

Отже, врегулювання заборгованості в рамках Закону № 1730-VIII для учасників процедури врегулювання заборгованості, зокрема боржника, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків чи реструктуризація заборгованості за договором проведення взаєморозрахунків (стаття 4 цього Закону) чи за договором реструктуризації (статті 5 цього Закону).

Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 23.04.2024р. у справі № 925/636/23, наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов`язку оплатити спожитий ними природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування. Для застосування цього механізму сторони мають укласти договір про організацію взаєморозрахунків.

За таких обставин, суд зазначає, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» не звільняється від обов`язку сплати заборгованості відповідно до рішення господарського суду Івано-Франківської обл. від 04.09.2025р. у справі № 909/387/25, яка, виникла через різницю в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання, оскільки Законом 1730-VIII передбачено лише можливість її погашення за рахунок видатків державного бюджету, якщо боржник є учасником процедури врегулювання заборгованості та уклав відповідний договір.

У свою чергу, доказів укладення між сторонами, а саме між позивачем та ТзОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» договорів про реструктуризацію заборгованості, проведення взаєморозрахунків чи будь-якої іншої форми участі позивача у процедурі врегулювання заборгованості, матеріали справи не містять.

Таким чином, спірна заборгованість не є такою, що підлягає врегулюванню в розумінні Закону № 1730-VІІІ, оскільки відсутнє підтвердження факту участі позивача у процедурі врегулювання заборгованості за нормами згаданого Закону.

Аналогічна обставина встановлена також рішенням господарського суду від 04.09.2025р. у справі № 909/387/25 (в рамках якої видано наказ про стягнення заборгованості), згідно висновків якого позиція відповідача про те, що спірна заборгованість підпадає під процедуру врегулювання згідно з положеннями Закону № 1730-VIII, не узгоджується з нормами чинного законодавства (а.с.9-11).

За таких умов правові підстави для застосування п.6 ч.5 ст.27 Закону № 1404-VIII та звільнення боржника від сплати виконавчого збору є відсутніми.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірна постанова про стягнення виконавчого збору № 80729124 від 09.04.2026р. винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом № 1404-VIII, відтак підстави для її скасування є відсутніми.

Стосовно решти доводів апелянта колегія суддів наголошує на такому.

Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Вказаний Закон не встановлює автоматичного поширення своїх положень на будь-яку заборгованість відповідної категорії суб`єктів, а визначає чіткий алгоритм дій, виконання якого є необхідною передумовою для застосування механізмів врегулювання.

Зокрема, включення до Реєстру за кожним кредитором окремо, укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору реструктуризації у випадках, визначених Законом. Лише після виконання встановлених законом умов відповідна заборгованість набуває статусу такої, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VІІІ.

До моменту реалізації такого спеціального механізму заборгованість не змінює своєї правової природи, залишається звичайним грошовим зобов`язанням, підтвердженим судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню в порядку, визначеному Законом № 1404-VIII. Відповідно, на таку заборгованість поширюються загальні правила цього Закону, у тому числі щодо обов`язковості стягнення виконавчого збору.

Інше тлумачення фактично означало б застосування п.6 ч.5 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» до будь-якої заборгованості, яка лише формально відповідає ознакам, визначеним ст.1 Закону № 1730-VІІІ, незалежно від проходження процедури її врегулювання.

Окрім цього, відповідно до абз.15 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 2025 рік зупинено дію абз.9 ч.1 ст.4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання водовідведення».

Згідно із абз.15 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на 2026 рік зупинено дію абз.9 ч.1 ст.4 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання водовідведення».

Наведеними нормами передбачено зупинення дії норми, що стосується взаєморозрахунків або перерахування субвенцій, зокрема, в частині визначення видатків з державного бюджету на такі цілі.

Водночас, дія інших положень Закону № 1730-VІІІ не була зупинена будь-яким нормативно-правовим актом.

Таким чином, розглядуване зупинення стосується питання отримання коштів з бюджету на погашення заборгованостей. Однак, нового правового регулювання процедури реструктуризації та проведення взаєморозрахунків між сторонами не запроваджено. Зупинення дії згаданої норми не обмежує можливостей позивача стосовно участі в процедурі врегулювання заборгованості шляхом укладення договору про реструктуризацію чи іншим способом.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що апелянт вчиняв дії, спрямовані на врегулювання заборгованості в порядку Закону № 1730-VІІІ.

Таким чином, апелянт не довів те, що зупинення дії абз.9 ч.1 ст.4 Закону № 1730-VІІІ призвело до унеможливлення врегулювання заборгованості позивачем за нормами цього Закону. Апелянт не надав доказів відмови в укладенні відповідних договорів чи відмови у включенні відомостей до реєстру, які були б пов`язані чи випливали з положення абз.9 ч.1 ст.4 Закону № 1730-VІІІ.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

В порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» (Т.2, а.с.21).

Окрім цього, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026р. в частині зупинення дії рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026р. в адміністративній справі № 300/2527/26 належить визнати такою, що втратила чинність (Т.2, а.с.24-26).

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026р. в адміністративній справі № 300/2527/26 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго».

Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2026р. в частині зупинення дії рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.06.2026р. в адміністративній справі № 300/2527/26 такою, що втратила чинність.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді І. В. Глушко

С. М. Глазько

Дата складання повного судового рішення: 24.09.2026р.