Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №300/5223/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/5223/25 пров. № А/857/38830/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (судді Кафарського В.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі № 300/5223/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в якому просить визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області при обчисленні позивачу пенсії за віком, призначеної з 28.05.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2014-2016 роки, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 28.05.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2022, 2023. 2024 роки в розмірі 15 057,09 грн, з врахуванням раніше виплачених коштів.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 29.12.2014 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с. 12).

28.05.2025 на підставі заяви позивача (а.с. 13) пенсійним органом призначено позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 14). При цьому, для розрахунку пенсії за віком застосовано показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки (з урахуванням коефіцієнта збільшення) в розмірі 8 913,83 грн (а.с. 20).

Надалі позивач звернулася 10.06.2025 із заявою щодо перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2022, 2023 та 2024 роки, на яку відповідач листом від №5358-4660/М-02/8-0900/25 від 07.07.2025, з посиланням на частину 3 статті 45 Закону №1058, повідомив, що підстави для застосування показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки відсутні (а.с. 21-22).

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (надалі – Закон №1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп – заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 вищевказаного Закону регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, якщо мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 31.10.2018 по справі №876/5312/17. Зокрема, Верховним Судом встановлено, що позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно та Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У цій справі Суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 31.01.2025 по справі №200/1478/24, в якій, враховуючи вже сформовану практику Верховного Суду, суд виходив з того, що: у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Таким чином, при зверненні особи у порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, за призначенням пенсії за віком, після отримання пенсії за вислугу років, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, відбувається призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

У зв`язку з цим, для визначення розміру пенсії за віком, що призначається відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу), з якого сплачувалися страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 цього Закону.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що у даному випадку також мало місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, оскільки позивачу було первинно призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачав інші підстави та порядок призначення пенсії, а призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.05.2025 відбулося вперше.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що пенсійний орган мав призначити позивачу з 28.05.2025 пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три попередні роки, тобто за 2022-2024 роки, і відповідно показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, у постанові від 30.09.2025 у справі № 460/26237/23 Верховний Суд зазначив, що “…у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, такий перехід не може вважатися "переведенням на інший вид пенсії" в розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV. Це є “призначенням нового виду пенсії”, оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення”.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, від 20.02.2025 у справі №380/4842/24, від 25.03.2025 у справі №380/3740/24, від 30.09.2025 у справі № 460/26237/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору та повністю спростовує доводи апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що позивачці пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 28.05.2025 була призначена вперше, а тому відповідач мав керуватися, у даному випадку, положеннями частини другої статті 40, а саме застосувати середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а за таких обставин відповідачем при розрахунку пенсії позивача неправомірно застосовано розмір середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018-2020 роки, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені Верховним Судом у постановах від 31 травня 2019 року у справі №314/272/17(2-а/314/33/2017) та у справі №185/746/17 (2- а/185/106/17), які колегія суддів відхиляє, оскільки посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Зокрема, Україна ратифікувала Європейську соціальну хартію (переглянуту) (Страсбург, 3 травня 1996 року), взявши на себе зобов`язання за статтею 23 «Право осіб похилого віку на соціальний захист». Ця стаття вимагає від держави-учасниці сприяти наданню особам похилого віку можливості залишатися повноцінними членами суспільства шляхом «забезпечення достатніх ресурсів, які дозволяли б їм вести гідне життя».

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі №300/5223/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська