Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №460/2555/26
Суддя: Валюх Віктор Миколайович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2555/26 пров. № А/857/44748/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Валюха В.М.,
суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.,
розглянувши без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 460/2555/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій (суддя Поліщук О.В.; час і місце ухвалення рішення - 21 липня 2026 року, м. Рівне; дата складання повного рішення - 21 липня 2026 року),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області) про: - визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Рівненській області щодо обмеження ОСОБА_1 виплати пенсії з 01.02.2023 максимальним розміром; - зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області з 01.02.2023 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії в повному обсязі з урахуванням раніше проведених виплат, з урахуванням індексацій та без обмеження максимального розміру.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті з 01.02.2023 пенсії, перерахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 460/343/25, без обмеження її максимального розміру. Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області здійснити з 01.02.2023 нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, перерахованої на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №460/343/25, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням проведених раніше виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Рівненській області суму судового збору в розмірі 665,60 грн.
ГУ ПФУ в Рівненській області, не погодившись із вказаним рішенням, подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/2555/26 від 21.07.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити в силі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відсутні підстави для виплати пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру, оскільки на законодавчому рівні вказане питання врегульоване та встановлено максимальний розмір пенсії, що підлягає до виплати.
Позивач не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, з урахуванням пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі №460/343/25, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки від 19.12.2024 року №5к/вих./4.2/13148 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, наданої Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області провести з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки від 19.12.2024 року №5к/вих./4.2/13148 станом на 01.01.2023, наданої Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, згідно вимог Закону України № 2262-ХІІ з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.
12.12.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату належної йому пенсії згідно оновленої довідки виданої Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України станом на 01.01.2023, в повному обсязі в розмірі 59 % відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум та індексацій згідно Постанов Кабінету Міністрів України № 185 від 23.02.2024 та № 209 від 25.02.2025.
Листом від 02.01.2026 за № 233-26293/К-02/8-1700/26 відповідач повідомив, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 у справі № 460/343/25, з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2025, позивачу проведено перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки від 19.12.2024 № 5к/вих./4.2/13148 станом на 01.01.2023, наданої Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, згідно вимог Закону України № 2262-ХП з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум. Підсумок перерахованої пенсії, на виконання рішення суду у справі № 460/343/25, з 01.02.2023 - 26421,89 грн, з 01.03.2024 - 27921,89 грн, з 01.03.2025 - 29421,89 грн. Проте, виплата пенсії проводиться з урахуванням положень статті 43 Закону № 2262-ХІІ у розмірі з 01.02.2023 -20930,00 грн, з 01.03.2024 - 23610,00 грн, з 01.01.2025 - 25950,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимального розміру та вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що норма частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ втратила чинність з 20.12.2016, а тому позивач має право на нарахування та виплату з 01.02.2023 перерахованої пенсії без обмеження її максимальним розміром. Дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.02.2023 з обмеженням максимального розміру порушують право позивача на соціальний захист та є протиправними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії з урахуванням індексацій, то суд першої інстанції зазначив, що станом на момент ухвалення судом цього рішення перерахунку пенсії позивача ще не було і права позивача на виплату пенсії за наслідками такого перерахунку, зокрема виплату пенсії з урахуванням індексацій, в майбутньому ще не порушені, тому у задоволенні позовних вимог в названій частині необхідно відмовити, як передчасних.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновків суду першої інстанції, враховуючи таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон № 2262-ХІІ.
Відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII частину сьому статті 43 Закону №2262-XII доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016 частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII.
Приписами частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Проте, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ є відсутньою частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, починаючи із 2017 року, стаття 43 Закону № 2262-ХІІ не містила норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є нереалізованими та самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) частину п`яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Крім того, за змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ.
При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, наявна колізія між Законом №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, від 25.01.2024 у справі №300/2754/23, від 04.12.2024 у справі № 380/24300/23, від 03.06.2025 у справі № 340/1362/24, від 21.04.2026 у справі № 460/10039/24 та інших.
Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, є правильними висновки суду першої інстанції про те, що позивач право на нарахування та виплату з 01.02.2023 перерахованої пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Аргументи апелянта за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, тому колегія суддів їх відхиляє. Апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду щодо застосування законодавства в аналогічних спорах.
За змістом частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 139, 242, 292, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2026 року у справі № 460/2555/26 – без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складення.
Головуючий суддя В. М. Валюх
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Оригінал: reyestr.court.gov.ua