Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/7884/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7884/26 пров. № А/857/41853/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Енерджі Груп» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року (суддя – Ланкевич А.З., м.Львів) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ЕНЕРДЖІ ГРУП» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мартін Енерджі Груп" у квітні 2026 року звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №15573/13-01-04-04/43759280 від 14.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на прибуток підприємств позивача за 2025 рік, за наслідками якої складено акт від 26.03.2026 №12477/13-01-04-04/43759280 та встановлено порушення підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України у вигляді зменшення податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2025 рік на суму сплачених авансових внесків, що перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за цей звітний період. Позивач зазначає, що авансові внески з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним відповідно до підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України є невід`ємною частиною податку на прибуток, а тому наявний визначений законодавцем взаємозв`язок між такими внесками та податком на прибуток. Оскільки за 2025 рік позивачем задекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування (збиток) у сумі 2201550,00 грн та відсутнє податкове зобов`язання з податку на прибуток, застосований відповідачем підхід, за якого зменшення податкового зобов`язання на суму авансових внесків можливе лише за наявності прибутку, на думку позивача, спотворює зміст наведеної норми та фактично призводить до оподаткування збиткової діяльності. Позивач вказує на наявність правової колізії між п.136.1 ст.136 Податкового кодексу України, який передбачає оподаткування реального прибутку суб`єкта господарювання, та п.141.14 ст.141 цього Кодексу, який зобов`язує сплачувати авансовий внесок незалежно від прибутковості діяльності, і вважає, що така колізія відповідно до п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України має тлумачитися на його користь. Також позивач стверджує про порушення відповідачем принципів рівності платників податків, соціальної справедливості та нейтральності оподаткування, закріплених у ст.4 Податкового кодексу України, оскільки обов`язок сплачувати авансові внески у однаковому розмірі незалежно від фінансового результату створює нерівне податкове навантаження та податкову дискримінацію щодо збиткових підприємств. Просив позов задовольнити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що законодавцем чітко визначений взаємозв`язок між авансовими внесками з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним та безпосередньо податком на прибуток, що зумовлює пов`язаність порядку сплати цих податкових зобов`язань до бюджету. У ситуації, коли платник сплачує авансовий внесок залежно від кількості місць роздрібної торгівлі і при цьому має збиток, як у ситуації позивача, то фактичне податкове навантаження останнього перевищує 18%, оскільки податок на прибуток у формі авансових внесків підприємства фактично сплачується без прибутку. Тобто відбувається оподаткування збиткової діяльності, що суперечить положенням ПК України. Вказує, що у зв`язку із тим, що у позивача взагалі відсутні податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств (з поданої декларації вбачається, що податок на прибуток (рядок 06 Декларації) – 0 грн), то в такій ситуації є неможливим порушення порядку використання сплачених авансових внесків позивачем, оскільки його дії взагалі не мали наслідком збільшення чи зменшення цих зобов`язань.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРТІН ЕНЕРДЖІ ГРУП» (код ЄДРПОУ 43759280) перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області, основним видом економічної діяльності якого за КВЕД є роздрібна торгівля пальним (код 47.30). Позивач зареєстрований платником акцизного податку з реалізації пального та відповідно до даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального має вісім діючих ліцензій на право здійснення роздрібної торгівлі пальним.

Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі підп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 та у порядку, визначеному п.76.2 ст.76 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на прибуток підприємств позивача за 2025 рік (дата подання декларації 02.03.2026, реєстраційний номер 9438420468; уточнююча декларація від 19.03.2026, реєстраційний номер 9438841466).

За результатами перевірки складено акт від 26.03.2026 №12477/13-01-04-04/43759280, яким встановлено порушення позивачем підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України, що полягало у зменшенні податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств, розрахованих за результатами 2025 року, у сумі, що перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) період.

Згідно з даними інтегрованої картки платника протягом 2025 року позивачем сплачено авансові внески з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним на загальну суму 3120000,00 грн, а саме: 20.01.2025 – 240000,00 грн, 19.02.2025 – 240000,00 грн, 19.03.2025 – 240000,00 грн, 17.04.2025 – 240000,00 грн, 19.05.2025 – 240000,00 грн, 19.06.2025 – 240000,00 грн, 15.07.2025 – 240000,00 грн, 19.08.2025 – 240000,00 грн, 18.09.2025 – 240000,00 грн, 16.10.2025 – 180000,00 грн, 19.11.2025 – 300000,00 грн, 19.12.2025 – 480000,00 грн.

Згідно з поданою декларацією позивачем задекларовано об`єкт оподаткування (рядок 04 декларації) – збиток у сумі 2201550,00 грн, податок на прибуток (рядок 06 декларації) – 0 грн, зменшення нарахованої суми податку (рядок 16 декларації) – 3120000,00 грн, податок на прибуток за звітний (податковий) період (рядок 17 декларації) – зі значенням «-3120000,00 грн», податок на прибуток за результатами попереднього звітного (податкового) періоду поточного року з урахуванням уточнень (рядок 18 декларації) – зі значенням «-2160000,00 грн», податок на прибуток, нарахований за результатами останнього (звітного) податкового періоду (рядок 19 декларації), – зі значенням «-960000,00 грн». Рядок 16 декларації заповнено відповідно до додатка ЗП, у рядку 16.5 якого зазначено суму 3120000,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 14.04.2026 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №15573/13-01-04-04/43759280, яким позивачу за порушення підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 960000,00 грн за податковими зобов`язаннями та на 96000,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а всього на загальну суму 1056000,00 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України чітко та однозначно врегульовує наслідки сплати авансових внесків за наявності та за відсутності нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток. Наведеною нормою встановлено, що сплачена протягом звітного періоду сума авансових внесків зменшує податкові зобов`язання з податку на прибуток лише у сумі, що не перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) період. Тим самим законодавець обмежив розмір такого зменшення межами фактично нарахованого податкового зобов`язання.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до підп.9.1.1 п.9.1 ст.9 ПК України податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків.

Згідно з підп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Підпунктом 4.1.2 п.4.1 ст.4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

Відповідно до підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з підп.4.1.6 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі соціальної справедливості установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

Відповідно до підп.4.1.8 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі нейтральності оподаткування установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

Пунктом 56.21 ст.56 ПК України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно з підп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Відповідно до п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 136.1 ст.136 ПК України передбачено, що базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

Згідно з п.137.1 ст.137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Відповідно до п.137.12 ст.137 ПК України платники податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, зобов`язані сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним. Авансові внески та податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до бюджету платниками податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, визначаються у порядку, передбаченому пунктом 141.14 статті 141 цього Кодексу.

Так, пунктом 141.14 ст.141 ПК України встановлено особливості оподаткування діяльності з роздрібної торгівлі пальним.

Згідно з підп.141.14.1 п.141.14 ст.141 ПК України платники податку, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, сплачують щомісяця не пізніше двадцятого числа поточного місяця авансовий внесок з податку на прибуток підприємств за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального станом на перше число поточного місяця, у розмірі, визначеному підпунктом 141.14.2 цього пункту.

Відповідно до підп.141.14.2 п.141.14 ст.141 ПК України авансовий внесок з податку на прибуток підприємств сплачується за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, інформація щодо якого внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального станом на перше число поточного місяця: а) у розмірі 60 тисяч гривень за кожне місце, крім випадків, передбачених підпунктами «б» і «в» цього підпункту; б) для місця роздрібної торгівлі пальним, на якому здійснюється реалізація виключно скрапленого газу, у розмірі 30 тисяч гривень за кожне місце; в) для місця роздрібної торгівлі пальним, на якому здійснюється реалізація кількох видів пального і при цьому частка реалізації скрапленого газу в літрах, приведених до температури 15° C у загальному обсязі реалізованого протягом попереднього місяця пального, становить 50 і більше відсотків, у розмірі 45 тисяч гривень за кожне місце.

Підпунктом 141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України передбачено, що авансові внески з податку на прибуток підприємств, сплачені відповідно до цього пункту, є невід`ємною частиною податку на прибуток. Сплачена протягом звітного (податкового) періоду сума авансових внесків з податку на прибуток підприємств зменшує податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств, розраховані за результатами такого звітного (податкового) періоду за базовою (основною) ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, у сумі, що не перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) період. У разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного (податкового) року, перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) рік, сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів. Сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток не підлягає поверненню платнику податку як надміру та/або помилково сплачені податкові зобов`язання, не може бути зарахована в рахунок інших податків і зборів (обов`язкових платежів) та на неї не поширюється дія положення статті 43 цього Кодексу.

Пунктом 141.14 ст.141 ПК України доповнено Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» від 10.10.2024 №4015-IX.

Відповідно до п.112.1 ст.112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, у випадках, не пов`язаних із встановленням фактів, визначених пунктом 123.2 цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про порушення позивачем підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України, а саме про зменшення позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2025 рік на суму сплачених авансових внесків у розмірі 3120000,00 грн, тобто у сумі, що перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) період.

Оскільки за наслідками 2025 року позивачем задекларовано від`ємне значення об`єкта оподаткування (збиток) та нульове податкове зобов`язання з податку на прибуток, контролюючий орган дійшов висновку, що позивач не мав права зменшувати податкові зобов`язання на суму сплачених авансових внесків, унаслідок чого визначив занижене податкове зобов`язання у сумі 960000,00 грн та застосував штрафну санкцію.

При цьому, спір між сторонами зводиться до різного тлумачення підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України у ситуації, коли платник податку, який здійснює роздрібну торгівлю пальним, за наслідками звітного (податкового) року має від`ємне значення об`єкта оподаткування (збиток) та нульове податкове зобов`язання з податку на прибуток, однак протягом такого року сплатив авансові внески за місця роздрібної торгівлі пальним.

Позивач вважає, що така сплата надає йому право на відповідне зменшення (обнулення) розрахунку, а відповідач що зменшення податкових зобов`язань на суму авансових внесків є можливим лише у межах нарахованого податкового зобов`язання, тобто за наявності прибутку.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України чітко та однозначно врегульовує наслідки сплати авансових внесків за наявності та за відсутності нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток. Наведеною нормою встановлено, що сплачена протягом звітного періоду сума авансових внесків зменшує податкові зобов`язання з податку на прибуток лише у сумі, що не перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання за такий податковий (звітний) період. Тим самим законодавець обмежив розмір такого зменшення межами фактично нарахованого податкового зобов`язання.

Наслідки перевищення суми авансових внесків над сумою нарахованого зобов`язання також визначені цією ж нормою, зокрема: сума такого перевищення не переноситься у зменшення податкових зобов`язань наступних податкових (звітних) періодів, не підлягає поверненню платнику як надміру та/або помилково сплачена, не може бути зарахована в рахунок інших податків і зборів, а на неї не поширюється дія статті 43 цього Кодексу.

З наведеного слідує, що ситуація, за якої платник податку сплатив авансові внески, проте за наслідками звітного року не отримав прибутку і не має нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток, прямо охоплюється підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України. У такому разі сплачені авансові внески не зменшують податкових зобов`язань (оскільки їх нараховано у нульовому розмірі), не переносяться на наступні періоди та не повертаються платнику. Отже, у позивача за наслідками 2025 року, у якому нараховане податкове зобов`язання з податку на прибуток становить 0 грн, було відсутнє право зменшувати таке зобов`язання на суму сплачених авансових внесків 3120000,00 грн, а відображення у рядку 16 декларації та у рядку 16.5 додатка ЗП суми 3120000,00 грн, що перевищує суму нарахованого податкового зобов`язання, не відповідає приписам наведеної норми.

Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що авансові внески з податку на прибуток не є самостійним податковим платежем, а мають виключно похідний та забезпечувальний характер щодо основного податкового зобов`язання, посилаючись на те, що законодавець визначив їх як «авансові внески з податку на прибуток підприємств» та прямо зазначив про їх невід`ємність від податку на прибуток.

Разом з тим таке тлумачення правової природи авансового внеску є необґрунтованим та не відповідає змісту підпункту 141.14.3 пункту 141.14 статті 141 ПК України. Саме положення наведеної норми визначають спеціальний правовий режим авансових внесків та встановлюють чіткі правові наслідки їх сплати. Зокрема, законодавцем прямо передбачено, що сума авансових внесків зменшує податкові зобов`язання з податку на прибуток лише в межах суми нарахованого податкового зобов`язання за відповідний податковий (звітний) період.

Отже, доводи апелянта про виключно «забезпечувальний» або технічний характер авансового внеску не узгоджується із встановленим законом порядком його справляння та використання. Якби відповідний платіж мав лише попередній характер та безумовно підлягав подальшому зарахуванню або поверненню залежно від результатів діяльності платника, законодавець не встановлював би спеціальних правил щодо наслідків перевищення суми авансових внесків над нарахованим податковим зобов`язанням. Таким чином, авансовий внесок має особливий правовий режим, встановлений безпосередньо ПК України для платників, які здійснюють роздрібну торгівлю пальним, а його сплата та подальше використання здійснюються з урахуванням спеціальних правил, визначених пунктом 141.14 статті 141 ПК України.

Системний аналіз підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України свідчить, що законодавець свідомо визначив базою для нарахування авансового внеску не фінансовий результат діяльності, а факт наявності місця роздрібної торгівлі пальним, інформація про яке внесена до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а розмір внеску поставив у залежність від кількості таких місць, а не від отриманого прибутку.

Необґрунтованим є також посилання апелянта на положення статей 134, 135 та 137 ПК України як на підставу для висновку про неможливість виникнення будь-яких податкових наслідків у зв`язку зі сплатою авансових внесків за відсутності прибутку.

Дійсно, загальними положеннями ПК України визначено порядок визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Водночас пункт 141.14 статті 141 ПК України є спеціальною нормою, якою законодавець установив особливості оподаткування діяльності з роздрібної торгівлі пальним та запровадив спеціальний механізм сплати авансових внесків. При цьому обов`язок зі сплати такого авансового внеску законодавець пов`язав не з отриманням платником позитивного фінансового результату за відповідний звітний період, а з фактом здійснення роздрібної торгівлі пальним через відповідне місце торгівлі. Відповідно, розмір авансового внеску визначається з урахуванням кількості місць роздрібної торгівлі пальним, а не розміру отриманого платником прибутку. Отже, відсутність прибутку за результатами господарської діяльності сама по собі не звільняє платника від виконання встановленого підпунктом 141.14.3 пункту 141.14 статті 141 ПК України обов`язку щодо сплати авансових внесків.

Саме на цьому обґрунтовано наголосив суд першої інстанції, дійшовши висновку, що положення статей 134–137 ПК України не можуть застосовуватися ізольовано від спеціального регулювання, встановленого пунктом 141.14 статті 141 ПК України.

Ситуація, коли платник сплатив авансові внески, однак за результатами звітного періоду не має податкового зобов`язання з податку на прибуток, не є законодавчою прогалиною, як вважає апелянт, оскільки врегульована спеціальною нормою пункту 141.14 статті 141 ПК України.

За правилами вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм у разі їх одночасного застосування до одних правовідносин пріоритет має спеціальна норма.

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, наявність спеціального механізму сплати авансових внесків за місця роздрібної торгівлі пальним не змінює та не скасовує загальних положень щодо об`єкта оподаткування, а лише встановлює додатковий обов`язок для окремої категорії платників.

Оскільки суд не встановив колізії чи неоднозначного (множинного) трактування підп.141.14.3 п.141.14 ст.141 ПК України, відсутні й підстави для застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченої підп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України. Для застосування цієї презумпції необхідним є виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, що випливають із неоднозначності норми.

Підпункт 141.14.3 пункту 141.14 статті 141 ПК України не містить неоднозначного чи множинного трактування щодо порядку використання сплачених авансових внесків. Наведена норма прямо визначає як межу їх зарахування - суму нарахованого податкового зобов`язання, так і наслідки перевищення суми авансових внесків над таким зобов`язанням, в тому числі і за відсутності нарахованого податкового зобов`язання.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2021 у справі №380/671/20, на яку посилається апелянт, стосуються загальних умов застосування наведеної презумпції та не спростовують викладеного, оскільки будь-якої неоднозначності правового регулювання у цій справі судом не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди позивача з правовими наслідками, прямо передбаченими підпунктом 141.14.3 пункту 141.14 статті 141 ПК України, однак не свідчать про наявність колізії чи правової невизначеності.

Доводи апелянта про подвійне фінансове навантаження, так як визначена оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням сума відповідає раніше сплаченим авансовим внескам, ґрунтуються на невірному розумінні змісту такого рішення. Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на прибуток у сумі заниженого податкового зобов`язання (960000,00 грн) та штрафну санкцію (96000,00 грн), що є наслідком неправомірного зменшення позивачем податкових зобов`язань на суму авансових внесків, а не повторним стягненням самих авансових внесків. Розмір донарахування зумовлений показниками поданої позивачем декларації, зокрема відображеним у рядку 19 значенням «-960000,00 грн», та не свідчить про повторне покладення на позивача обов`язку сплатити авансові внески.

Щодо застосування штрафної санкції колегія суддів зазначає, що згідно з п.123.1 ст.123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання. Оскільки судом встановлено правомірність визначення відповідачем заниженого податкового зобов`язання у сумі 960000,00 грн, застосування штрафної санкції у розмірі 96000,00 грн (10 відсотків) відповідає наведеній нормі. При цьому, підстав для висновку про відсутність вини позивача у розумінні п.112.1 ст.112 ПК України судом не встановлено.

Апеляційний суд резюмує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №15573/13-01-04-04/43759280 від 14.04.2026 є таким, що прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України. Обставини, на які посилається апелянт, не можуть вважатися підставами для його скасування.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін Енерджі Груп» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року у справі №380/7884/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало