Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/3437/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3437/26 пров. № А/857/35809/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБО КАПІТАЛ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року, головуючий суддя – Кухар Н.А., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБО КАПІТАЛ» до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ТзОВ «СІМБО КАПІТАЛ» звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2026 року №UA209000202648, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання на суму 38 213,46 грн, в тому числі за основним платежем 30 570,77 грн та штрафними санкціями 7 642,69 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2026 року №UA209000202647, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання на суму 152 853,82 грн, в тому числі за основним платежем 152 853,82 грн та штрафними санкціями 0,00 грн; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Львівської митниці на користь ТОВ «СІМБО КАПІТАЛ» сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 6 656,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалося на те, що митний орган безпідставно відмовив у застосуванні преференційного режиму оподаткування товару, який ввозився з території Європейського Союзу та був випущений у вільний обіг на території України за наслідками його митного оформлення, через непідтвердження позивачем преференційного характеру походження товару.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «СІМБО КАПІТАЛ» оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, На підставі пункту 9 частини першої статті 336, абзацу 3 частини другої статті 3441 , пункту 2 частини третьої статті 345, пункту 2 частини другої статті 351, підпункту 1 пункту 912 та з урахуванням пункту 934 розділу ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (зі змінами та доповненнями) відповідно до наказу Львівської митниці від 04.11.2025 року №508 проведено документальну невиїзну перевірку ТзОВ «СІМБО КАПІТАЛ» (ЄДРПОУ 41767017) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів при переміщенні через митний кордон України товарів за митною декларацією від 26.05.2023 року №23UA205150006809U0.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 04.12.2025 року №221/25/7.4-19/41767017, яким встановлено порушення ТзОВ «СІМБО КАПІТАЛ» вимог:

- статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини другої статті 46, частини першої статті 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією від 26.05.2023 року №23UA205150006809U0 на загальну суму 152853,82 грн.;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 26.05.2023 року №23UA205150006809U0 на загальну суму 30570,77 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що ТзОВ «СІМБО КАПІТАЛ» за митною декларацією від 26.05.2023 року №23UA205150006809U0 товари декларувалися платником податків із застосуванням преференції «Товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС» за кодом «410» і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 15 Доповнення I «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції.

Для застосування преференції «410» при митному оформленні товару наданий сертифікат з перевезення EUR.1 від 24.05.2023 року №PL/MF/AS0421809, який зазначені у графі 44 митної декларації, під кодом « 0954» – «Керуючись статтею 32 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 24.05.2023 року №PL/MF/AS0421809.

Державна митна служба України листом від 01.05.2025 року №15/15-03-01/7/2597 повідомила Волинську митницю про отримання від уповноваженого органу Польської Республіки інформації, наданої листом від 11.04.2025 року №2401-IOA.4331.22.2025.KK, яким непідтверджено преференційне походження товару, зазначеного у сертифікаті EUR.1 від 24.05.2023 року №PL/MF/AS0421809.

Волинська митниця вищевказану інформацію та копії документів скерувала до Львівської митниці листом від 14.05.2025 року №7.3-2/15-03/7/5839 (вх. ЛМ №17284/7.3-19 від 14.05.2025 року) Уповноважений орган Польської Республіки у наданій відповіді листом від 11.04.2025 року №2401-IOA.4331.22.2025.KK повідомив наступне: «..хочу повідомити, що вищезгадані сертифікати перевезення EUR.1 (57 шт.) не були видані та легалізовані Податковою адміністрацією Польщі – Митно-податковим управлінням у Катовіцах (відділ митниці Ставков). У зв`язку з цим товари/продукція, на які поширюються зазначені сертифікати перевезення EUR.1, не мають права на пільгове режимне оформлення…», і тому до цих товарів не можуть бути застосовані тарифні преференції.

Втім, в подальшому Державна митна служба України листом №15/15-03-01/7/650 від 02.02.2026 року повідомила Волинську митницю про отримання від уповноваженого органу Польської Республіки інформації у доповнення до відповіді від 11.04.2025 року №2401-ІОА.4331.22.2025.КК (надісланої листами Держмитслужби від 29.04.2025 року №15/15-03-01/7/2489 (вх.№8075/4/7.3-2-08/27 від 29.04.2025 року) та від 01.05.2025 року №15/15-03-01/7/2597 (вх.№8764/4/7.3-2-15 від 08.05.2025 року)) повідомлено про повторне скерування результатів перевірки сертифіката з перевезення товару EUR.1 №PL/MF/AS 0421809 від 24.05.2023, оскільки сталась помилка.

Сертифікат був виданий та легалізований Податковою адміністрацією Польщі, Митним та податковим управлінням у Катовіце (Митне відділення в Глівце). Штамп у полі 11 є автентичним. Однак, під час проведеної перевірки, представник експортера не надав достатніх доказів, які дозволили застосувати преференцію. У зв`язку з цим, товари, на які поширюється вищевказаний сертифікат з перевезення товару EUR.1, не підпадають під преференційний режим відповідно до положень Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро середземноморські преференційні правила походження.

Враховуючи, що для вищезазначеного товару преференційне походження є визначальним для оподаткування, а інформація про преференційне походження у сертифікатах з перевезення товару EUR.1 виявилась непідтвердженою, тому звільнення від сплати ввізного мита на підставі Регіональної конвенції застосовано неправомірно.

На підставі вказаного акту перевірки Львівською митницею Державної митної служби України прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 16.01.2026 року №UA209000202648, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання на суму 38 213,46 грн., в тому числі за основним платежем 30 570,77 грн. та штрафними санкціями 7 642,69 грн.;

- від 16.01.2026 року №UA209000202647, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання на суму 152 853,82 грн., в тому числі за основним платежем 152 853,82 грн. та штрафними санкціями 0,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що непідтвердження країни походження товару означає непідтвердження преференційного походження товару, що тягне за собою відсутність підстав для застосування права на преференції при його розмитненні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною першою статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною першою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Частинами першою та другою статті 293 МК України передбачено, що особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - грошового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 336 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу.

Частиною третьою статті 345 МК України визначено, що митні органи мають право проводити документальні виїзні (планові або позапланові) та документальні невиїзні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, в тому числі залежно від країни походження товарів, застосування знижених ставок ввізного мита (пункт 2).

Згідно із частиною шостою статті 345 МК України результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Частиною другою статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина третя статті 351 МК України).

Як передбачає частина третя статті 351 МК України (в редакції, чинній на час проведення перевірки позивача), документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Таким чином, нормами чинного законодавства визначено перелік підстав, за яких митним органом проводиться документальна невиїзна перевірка. При цьому, перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій митним органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Водночас підставою для проведення перевірки є надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митним органам документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться. У посадових осіб митного органу виникає право на проведення документальної невиїзної перевірки лише за наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та за умови направлення керівнику відповідного підприємства рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеній особі чи уповноваженим ним представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Законом України №1678-VII від 16.09.2014 року ратифіковано Угоду від 27.06.2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва».

Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: 1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; 2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Згідно частини 1 статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: 1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1; 2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Крім цього, Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VІII Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, яка набирає чинності для України в перший день другого місяця після внесення Україною депозитарію Конвенції документа про приєднання.

Згідно із статтею 1 Рішення №1/2018 Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21/11/2018 року про заміну Протоколу I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Протокол І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення. Статтею 1 Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» визначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція). Усі посилання на «відповідну угоду» в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції тлумачаться у значенні цієї Угоди.

Згідно статті 15 розділу V Доповнення І товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару ЕUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а.

Пунктом 2 статті 31 розділу VІ Доповнення І передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару ЕUR.1 та ЕUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження ЕUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

За змістом положень статті 32 розділу VІ Доповнення І подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

Обов`язок із сплати митних платежів виникає: після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання (пункт 4 частини першої статті 289 МК України).

Так, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених МК України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, контролюючий орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.

Верховний Суд сформував висновок про те, що зазначення товариством відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав (в даному випадку Республіки Польща, Словацької Республіки, Угорщини), призвело до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів згідно Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII. Відтак суд погодився із доводами митного органу про те, що спірні сертифікати з перевезення товару не можуть бути визнані належними та достатніми документами, які підтверджують преференційне походження товарів, оформлених за 366 МД.

При цьому, суд зауважив, що компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсі про походження товарів з території Європейського Союзу, повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №260/6407/21.

Крім того, слід зазначити, що міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Враховуючи те, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 43 МК України, митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 року у справі №380/2397/22 сформував позицію про те, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, стосовно країни походження при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника на підставі відомостей, зазначених у таких документах, безвідносно до завершення митного оформлення товару та їх виписку.

Митний орган країни імпортера не повинен спростовувати походження товарів не з Європейського Союзу і не повинен доводити інше походження товарів, він лише приймає до уваги відомості уповноваженого органу країни експорту, вивезення та надалі вчиняє дії, передбачені Угодою, а саме - приймає рішення щодо правомірності надання суб`єкту господарювання певної преференції.

Чинним митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.

У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган саме зобов`язаний за відсутності виняткових обставин, а не має права, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Крім того, у випадку прийняття такого рішення, митний орган не повинен приймати до уваги навіть правомірність поведінки суб`єкта господарювання, якому надана преференція, оскільки ані національне законодавство, ані міжнародний договір не зазначають про необхідність її врахування або наявність будь-яких поважних причин, за наявності яких митний орган може прийняти інше рішення за таких обставин.

У такому випадку мова не йдеться про умисне чи неумисне надання таким суб`єктом господарювання недостовірних документів чи недостовірної інформації, вчинення ним будь-яких протиправних дій, про обов`язок декларанта перевіряти дані, зазначені в товаросупровідних документах тощо. І мова не йдеться про те, що сертифікати EUR.1 скасовані чи ні, що вони визнані недійсними чи ні, що вказані документи містять повну та достовірну інформацію щодо задекларованих товарів, чи є в них будь-які розбіжності чи ні, оскільки в даному випадку уповноваженим митним органом країни експортера справді підтверджено їх автентичність.

Під час здійснення вказаної перевірки мова йдеться лише про те, що експортер повинен надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів. Він повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту чи вивезення вчинити такі дії.

Зокрема, відповідно до вимог п.3 ст.17 Протоколу І саме експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Аналогічна норма і закріплена в п.3 ст.16 Доповнення І, якою передбачено, що експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 а EUR-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 та EUR-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

З урахуванням того, що іноземними контрагентами позивача всупереч вимогам ст.16 Доповнення І не надано компетентному органу країни експорту відповідних документів на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, то апеляційний суд погоджується з висновками митного органу про те, що зазначені вище сертифікати з перевезення товару EUR.1 не можуть бути визнані достатніми документами, які у відповідності до п.1 ст.15 Доповнення І засвідчують, що товари за вказаними у акті митними деклараціями підпадають під дію Угоди.

Колегія суддів також звертає увагу, що обов`язок зі сплати податків і зборів у встановлених законом розмірах є безумовним обов`язком платника податків та не залежить від встановлення його вини. Водночас відсутність вини має правове значення лише у правовідносинах, пов`язаних із притягненням до відповідальності за порушення митних правил, зокрема, за статтею 485 МК України, що не є предметом цього спору.

Наведені вище обґрунтування апеляційного суду відповідають висновкам Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, які відображені, зокрема, у постановах від 11 лютого 2026 року у справі №380/25552/24, від 24 грудня 2025 року у справі №380/21022/24.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до листа країни експортера від 11.04.2025 року №2401-25-101116 сертифікат з перевезення товару №PL/MF/AS 0421809 від 24.05.2023 року не був виданий та легалізований Податковою адміністрацією Польщі.

В подальшому 29.01.2026 року Регіональний офіс податкової адміністрації у Катовіце повторно скерував Державній митній службі України результати перевірки сертифіката з перевезення товару EUR.1 №PL/MF/AS 0421809 від 24.05.2023 року, оскільки була допущена помилка. Сертифікат був виданий та легалізований Податковою адміністрацією Польщі, Митним та податковим управлінням у Катовіце (Митне відділення в Глівце). Штамп у полі 11 є автентичним. Однак, під час проведеної перевірки, представник експортера не надав достатніх доказів, які дозволили застосувати преференцію.

При цьому, експортером у досліджуваному випадку не підтверджено країну походження товару всупереч ч. 5 ст. 21 Доповнення І до Регіональної конвенції. При цьому, непідтвердження країни походження товару означає непідтвердження преференційного походження товару, що тягне за собою відсутність підстав для застосування права на преференції при його розмитненні.

Аналізуючи досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митниця, як суб`єкт владних повноважень, правомірно прийняла оскаржені податкові повідомлення-рішення, відтак позовні вимоги позивача є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СІМБО КАПІТАЛ» залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі №380/3437/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич