Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №949/772/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/772/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

23 вересня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі представника Оболонкової Ю.В. звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 квітня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 12.04.2024-100003515. Договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Під час укладення кредитного договору відповідач пройшов ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України та підписав документи за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний ним як фінансовий.

Відповідно до умов укладеного Договору кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 4000 грн строком на 42 дні з датою повернення 23 травня 2024 року. Процентна ставка «Економ» є фіксованою та визначена у розмірі 2,0 % за один день користування кредитом у первинний період (14 днів), а процентна ставка «Стандарт» - у розмірі 2,5% за один день користування кредитом протягом решти строку кредитування. Видача коштів відбулася шляхом безготівкового перерахування на електронний платіжний засіб відповідача. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за кредитним договором він виконав у повному обсязі, натомість ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 8560 грн, яка складається з: 4000 грн - тіло кредиту, 3760 грн - заборгованість за процентами, 800 грн - неустойка.

Щодо неустойки позивач зазначив, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про споживче кредитування», яким споживачів було звільнено від сплати неустойки в період дії воєнного стану, виключено Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому за договорами, укладеними після набрання чинності вказаними змінами, кредитодавець має право нараховувати неустойку. На думку позивача, Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним щодо норм Цивільного кодексу України, а тому має пріоритет у застосуванні.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 8560 грн та покласти на відповідача судові витрати. У позовній заяві позивач також зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, що включає судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу орієнтовно у розмірі 6000 грн, докази понесення яких будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

У своєму позові представник позивача просить розгляд справи здійснювати без участі позивача та його представника в порядку спрощеного позовного провадження, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату, час і місце судових засідань, в судові засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час і місце судових засідань відповідач повідомлявся належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів, постановивши заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що 12 квітня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (кредитної лінії) № 12.04.2024-100003515.

Договір укладено в електронній формі шляхом реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, прийняття ним пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та підписання Заявки, Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту) і Додатку до кредитного договору (інформаційного повідомлення позичальника) електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Зі сторони кредитодавця документи підписано кваліфікованим електронним підписом.

Перед укладенням договору відповідач пройшов електронну ідентифікацію з використанням Системи BankID Національного банку України, за результатами якої позивачем отримано дані позичальника: прізвище, ім`я, по батькові - ОСОБА_1 , його РНОКПП, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання.

Позичальником документи, що складають кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора «E616», який було надіслано у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний ним як фінансовий, - НОМЕР_1. Вказаний номер збігається з номером телефону позичальника, отриманим із Системи BankID Національного банку України.

Відповідно до умов Заявки до кредитного договору сума кредиту становить 4000 грн, строк кредитування - 42 дні з дати надання кредиту, дата надання кредиту - 12.04.2024, дата повернення кредиту - 23.05.2024. Первинний період користування кредитом становить 14 днів, черговий період - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду.

Процентна ставка «Економ» є фіксованою та визначена у розмірі 2 % за один день користування кредитом і застосовується протягом первинного періоду, а процентна ставка «Стандарт» є фіксованою, встановлена у розмірі 2,5 % за один день користування кредитом і застосовується протягом решти строку кредитування. Денна процентна ставка становить 2,33 % = (3920,00 / 4000) / 42 ? 100 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача становить 7920 грн, загальні витрати за споживчим кредитом - 3920 грн. Згідно з графіком платежів проценти сплачуються в останній день первинного та чергового періоду відповідно, а сума кредиту - одним платежем в останній день строку кредитування.

Пунктом 15 Заявки передбачено неустойку в розмірі 100 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 4.1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності шляхом перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_4.

Надання послуг з переказу коштів забезпечувалося системою LiqPay відповідно до Договору про надання послуг в системі LiqPay № 4507 від 01 листопада 2020 року, укладеного між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк».

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором та перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 4000 грн підтверджується квитанцією системи LiqPay (ID операції 2449154392) від 12 квітня 2024 року, про успішний переказ коштів у сумі 4000 грн на платіжний інструмент платіжної системи MASTERCARD № НОМЕР_4 із зазначенням призначення платежу «Видача за договором №12.04.2024-100003515». Реквізити платіжного інструмента, на який здійснено переказ, узгоджуються з реквізитами електронного платіжного засобу позичальника, зазначеними у Заявці.

За таких обставин суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами Цивільного кодексу України, а також спеціальними нормами законів України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування».

За змістом статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній формі.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина друга статті 639 Цивільного кодексу України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з частинами першою та другою статті 6 цього Закону електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що підписання кредитного договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора свідчить про укладення між сторонами правочину в електронній формі. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням викладеного наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Суд установив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 12.04.2024-100003515 в електронній формі, який з боку позичальника підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. З матеріалів справи вбачається, що з метою укладення кредитного договору відповідач пройшов ідентифікацію в Системі BankID Національного банку України, зазначив свої персональні дані, а волевиявлення відповідача на укладення договору підтверджується акцептом пропозиції та використанням електронного підпису. Позивач належним чином довів факт перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 4000 грн та належне виконання своїх зобов`язань за договором.

Разом із тим, свої зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, в разі прострочення повернення чергової частини позики кредитор має право вимагати від боржника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості станом на 06 квітня 2026 року, відповідач свої договірні зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконав, жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив, внаслідок чого утворилася заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4000 грн та за процентами у розмірі 3760 грн.

Перевіряючи правомірність нарахування процентів, суд виходить з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Водночас пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві положення» цього Закону тимчасово встановлено, що протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 2,5 %.

Кредитний договір укладено 12 квітня 2024 року, тобто в межах зазначеного 120-денного періоду. Денна процентна ставка за договором становить 2,33 %, а жодна з погоджених сторонами процентних ставок («Економ» - 2 %, «Стандарт» - 2,5 %) не перевищує встановленого законом граничного розміру 2,5 %.

Згідно з розрахунком заборгованості проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування з 12 квітня 2024 року по 23.05.2024, що становить 3760 грн.

Суд відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог. Загальний розмір нарахованих процентів 3760 грн не перевищує погоджених сторонами загальних витрат за споживчим кредитом 3920 грн.

Після спливу строку кредитування, тобто з 24 травня 2024 року, проценти за користування кредитом позивачем не нараховувалися, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту та процентами є арифметично правильним, відповідає умовам кредитного договору та вимогам чинного законодавства. Відповідач даний розрахунок не спростував, доказів погашення кредитної заборгованості повністю або частково суду не надав.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 800 грн, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з розрахунком заборгованості неустойку нараховано за період з 16 травня 2024 року по 23 травня 2024 року (8 днів по 100 грн на день), тобто за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке мало місце в період дії воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на час ухвалення цього рішення.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідним договором, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 зазначив, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на кредитні договори, а у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 підтвердив висновок про звільнення позичальника від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання, допущене в період дії воєнного стану.

Доводи позивача про те, що у зв`язку з виключенням Законом України № 3498-IX пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець набув права нараховувати неустойку за договорами, укладеними після набрання чинності цими змінами, суд відхиляє, оскільки Законом України № 3498-IX жодних змін до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України внесено не було. Зазначена норма є чинною та за своїм змістом поширюється на будь-які договори, за якими позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, у тому числі на договори про споживчий кредит, незалежно від дати їх укладення.

Посилання позивача на вищезазначену норму є безпідставним, оскільки частина третя статті 1054 ЦК України, відповідно до якої особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом, не виключає застосування до цих відносин загальних положень Цивільного кодексу України, який відповідно до частини другої статті 4 цього Кодексу є основним актом цивільного законодавства України. Пріоритет норм ЦК України у регулюванні цивільних відносин підтверджено також Рішенням Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012.

За таких обставин відповідач як позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання, допущене в період дії воєнного стану, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 800 грн слід відмовити.

Оцінюючи докази в їх сукупності, враховуючи, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт передачі відповідачу кредитних коштів та факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 7760 грн, з яких 4000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 3760 грн - заборгованість за процентами. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 177 ЦПК України на позивача покладено обов`язок надіслати іншим учасникам справи копії позовної заяви та доданих до неї документів, у тому числі поштовим відправленням з описом вкладення, якщо інший учасник справи не має електронного кабінету. Оскільки процесуальний закон зобов`язує позивача здійснити ці дії, витрати на поштові послуги є безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00096506 від 15 квітня 2026 року, та понесено витрати на поштове надсилання відповідачу копії позовної заяви з додатками у розмірі 130 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень форми 103 від 14 квітня 2026 року (позиція 26, відправлення № 0505599700182) та описом вкладення форми 107.

Позовні вимоги задоволено на суму 7760 грн із заявлених 8560 грн, що становить 90,65 %. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2413 грн 58 коп. (2662,40 грн ? 7760 / 8560) та витрати на поштове відправлення у розмірі 117 грн 85 коп. (130 грн ? 7760 / 8560).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Оскільки позивач заявив про подання таких доказів після ухвалення рішення, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу підлягає вирішенню після їх подання в порядку статей 246, 270 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 11, 15, 203, 204, 207, 509, 526, 530, 536, 599, 611, 612, 625-628, 638, 639, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 23, 76-78, 81, 141, 265, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України суд-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 12.04.2024-100003515 від 12 квітня 2024 року в розмірі 7760,00 грн (сім тисяч сімсот шістдесят гривень 00 коп.), яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень) та заборгованості за процентами в розмірі 3760,00 грн. (три тисячі сімсот шістдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати, що складаються з судового збору у розмірі 2413,58 грн (дві тисячі чотириста тринадцять гривень 58 коп.) та витрат на поштове відправлення у розмірі 117,85 грн (сто сімнадцять гривень 85 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вулиця Саксаганського, буд. 133-А, місто Київ, 01032, код ЄДРПОУ 37356833, р/р НОМЕР_2 в АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор