Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №545/3485/26 — Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/3485/26

Провадження № 2/545/2850/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. м. Полтава

Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Зуб Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Пінчук З.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача- адвоката Комісарової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця «Виробничо-технологічний підрозділ «Станція Лиман» про стягнення не виплаченої при звільненні одноразової матеріальної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона працювала комерційним агентом в службі роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Виробничо-технологічному підрозділі «Стаанція Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки звільнився за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності (на підставі ст.38 КЗпП України). Відповідно до Наказу (розпорядження) № 48/ос від 22.04.2025 року про припинення трудового договору (контракту), їй підлягає виплата матеріальної допомоги у розмірі 7 (сими) середньомісячних заробітних плат на підставі п. 3.22 Колективного договору про тарифи, трудові та соціальні гарантії структурного підрозділу «Станція Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця». Разом з тим, у день звільнення остаточного розрахунку зі мною проведено не було, зокрема мені не було виплачено вищевказану одноразову матеріальну допомогу в розмірі семи середньомісячних заробітків, яка передбачено умовами Колективного договору і сума якої, виходячи із середньомісячного заробітку становить 85296,54 грн. Відповідач суми розрахунку середньомісячної виплати не надав. Оскільки з травня 2022 року заробітну плату не нараховували, в зв`язку з призупиненням трудового договору внаслідок воєнного стану, а останні місяці виплати були частинами, то для обрахунку суми позову позивач взяла розмір середньомісячної заробітної плати, що відповідає сумі місячного заробітку, а саме: 12185, 22 грн.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку стороною позивача проводився із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Якщо працівник у розрахунковому періоді не отримував заробітну плату (грошове забезпечення), або якщо взагалі відсутній розрахунковий період, то розрахунок середньоденної зарплати варто проводити з урахуванням посадового окладу, або мінімальної заробітної плати. При цьому враховується двомісячний період розрахунку. За такого підходу посадовий оклад (заробітна плата) множаться на два і отримана сума ділиться на кількість робочих днів за ці два місяці згідно з графіком підприємства, установи, організації. Отже, 12185,22 грн. (зп) х 2 = 24370, 44 грн.: 41 (робочі дні)= 594,40 грн.

На день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку складає 594,40 грн. (розмір середньої заробітної плати) х 443 (календарних дні затримки розрахунку) = 263319,20 грн.

Але, згідно пункту 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) просить стягнути 100000, 00 грн.

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з АТ «Укрзалізниця» на її користь на одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі семи середньомісячних заробітків, що складає 85296,54 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 20.07.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

08.04.2026 року від представника відповідача- АТ «Українська залізниця» надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що додаткові виплати, передбачені галузевою угодою та колективними договорами, тимчасово на період дії режиму воєнного стану в Україні призупинені та на теперішній час не здійснюються. Позивач зазначила, що з травня 2022 року заробітну плату не нараховували, в зв`язку з призупиненням трудового договору внаслідок воєнного стану, а останні місяці виплати були частинами, а тому для обрахування суми позову нею бу узятий розмір середньомісячної заробітної плати, що відповідає сумі місячного заробітку, а саме:12185,22 грн.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом першим пункту 2 Порядку встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Виходячи із наведеного вище, позивачем невірно розраховано матеріальну допомогу, яка є предметом спору в даній справі.

Враховуючи, що працівник останні 12 місяців, які передують місяцю надання матеріальної (грошової) допомоги, не працювала та їй не нараховувалася заробітна плата, середній заробіток вираховується із розрахунку мінімальної заробітної платні-8000,00 грн. Відповідно до цього орієнтовний розрахунок матеріальної допомоги передбаченої п. 3.22 Колективного договору дорівнює 8000,00 грн *7 окладів=56000,00 грн, а не 85296,54 грн, що є невірним.

Розрахунок по наказу від 22.04.2025 №48/ос здійснено в повному обсязі та у відповідності до ст. 116 КЗпП України працівнику виплачені всі суми, що належать йому від підприємства.

Крім того, ОСОБА_1 наказ про припинення трудових відносин від 22.04.2025 №48/ос отримано нею особисто- 25.04.2025року. Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні був направлений позивачу, на за його згодою, засобами електронного зв`язку на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 - 29.04.2025, в автоматичному режимі засобами бухгалтерської програми АС «ФОБОС», що підтверджує належне повідомлення про проведений розрахунок. Отже, про невиплату матеріальної допомоги позивачу було відомо у квітні 2025 року, а тому строк звернення до суду із даним позовом пропущений.

Повний розрахунок при звільненні із ОСОБА_1 було проведено 29 квітня 2025 року при припинення трудових відносин. Враховуючи вимоги статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду закінчувався 28 липня 2025 року.

27.08.2026 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначила, що пунктом 3.22. Колективного договору передбачено обов`язок керівництва Укрзалізниці виплачувати одноразову матеріальну допомогу робітникам структурного підрозділу при звільненні із розрахунку 7 розмірів допомоги (середньомісячних зарплат) не мінімальних. Вона перебувала з травня 2022 року у простої та не отримувала заробітну плату не з власної вини, тому середньомісячна заробітна плата становить 12185,22 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала та просила задовольнити його в повному обсязі з викладених підстав, та у відповіді на відзив.

Представник відповідача- Комісарова А.В. проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позов, просила застосувати строки давності, посилаючись на пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду передбаченого ст. 233 КЗпП. АТ «Укрзалізниця» здійснила всі належні виплати позивачці.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала комерційним агентом в службі роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» Виробничо-технологічному підрозділі «Станція Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки звільнився за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності (на підставі ст. 38 КЗпП України) (а.с. 8-9, 10). Відповідно до Наказу (розпорядження) № 48/ос від 22.04.2025 року про припинення трудового договору (контракту), їй підлягає виплата матеріальної допомоги у розмірі 7 (сими) середньомісячних заробітних плат на підставі п. 3.22 Колективного договору про тарифи, трудові та соціальні гарантії структурного підрозділу «Станція Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до зазначеного наказу підприємство повинно компенсувати ОСОБА_1. Компенсувати за невикористані 31 дні(в) відпустки: додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 за 4 дні(в) за період 05.05.2021-04.05.2022; додаткова відпустка за вислугу років за 3 дні(в) за період 05.05.2021-04.05.2022; основна щорічна відпустка за 24 дні(в) за період 05.05.2021-04.05.2022; додаткова відпустка для працівників прийнятих па роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 за 0 дні(в) за період 05.05.2022-04.05.2023; додаткова відпустка за вислугу років за 0 дні(в) за період 05.05.2022-04.05.2023; основна щорічна відпустка за 0 дні(в) за період 05.05.2022-04.05.2023; додаткова відпустка за вислугу років за 0 дві(в) за період 05.05.2023-31.12.2023; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 за 0 дні(в) за період 05.05.2023-31.12.2023; основна щорічна відпустка за 0 дні(в) за період 05.05.2023-31.12.2023; додаткова відпустка за вислугу років за 0 дні(в) за період 01.01.2024-04.05.2024; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 за 0 дні(в) за період 01.01.2024-04.05.2024; основна щорічна відпустка особам з інвалідністю І і II групи за 0 дні(в) за період 01.01.2024-04.05.2024; основна щорічна відпустка особам з інвалідністю І і II групи за 0 дні(в) за період 05.05.2024-21.04.2025; додаткова відпустка за вислугу років за 0 дні(в) за період 05.05.2024-21.04.2025; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 за 0 дні(в) за період 05.05.2024-21.04.2025.

Також у вказаному наказі зазначено, що матеріальну допомогу у розмірі 7 (сім) середньомісячних заробітних плат на підставі п.3.22 Колективного договору про тарифи, трудов. та соціальні гарантії структурного підрозділу «Станція Лиман» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», дія якого пролонгована на 2025-рік, з урахуванням листа від 06.09.2022 № Ц/3-01/1459/Цпроф/30-22, буде виплачено після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». (а.с. 10).

У листі АТ «Укрзалізниця» № Н-09/1127 від 02.07.2026 року вказано, що виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), та буде відновлено поетапно в порядку черговості (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024). Зазначене рішення правління АТ «Укрзалізниця» є чинним/не скасованим та підлягає виконанню структурними/виробничими підрозділами Товариства та їх працівниками. Призупинення зазначених виплат- це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи Товариства. При стабілізації · фінансового стану Товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово (а.с. 14).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Отже одноразова матеріальна допомога працівникам які виходять на пенсію повинна бути сплачена у день звільнення, незалежно від того чи входять такі виплати до фонду оплати праці.

Пунктом 3.22Колективного виробничо-технологічного підрозділу «Станція Лиман» виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» (пролонгованого на 2026 рік) передбачено, що при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу жінкам в залежності від стажу роботи у галузі: до 10 років- 3 середньомісячні зарплати; від 10 до 20 років- 4 середньомісячні зарплати, від 20 до 25 років- 5 середньомісячних зарплат, від 25 до 30 років- 6 середньомісячних зарплат, від 30 до 35 років- 7 середньомісячних зарплат, понад 35 років- 8 середньомісячних зарплат (а.с. 53-54).

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Як зазначає сторона відповідача, виплата матеріальної допомоги передбаченої колективними договорами була призупинена на підставі ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення правління АТ «Укрзалізниця» (протокол № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022), тому на день звільнення правові підстави для її нарахування та виплати були відсутні.

В той же час, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 протоколом №Ц-54/31 Ком.т. встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами. Так у п.1.1.4 зазначеного рішення зокрема зазначено наступне: «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

У зазначений період звільнення ОСОБА_1 діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), зазначені виплати одноразової матеріальної допомоги позивачу здійснені не були.

Верховною Радою України 15.03.2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24.03.2022 року.

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до п. 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативою роботодавця.

Проте, суд відхиляє посилання представника відповідача про те, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено, з огляду на наступне.

З долученого до матеріалів справи Витягу з протоколу засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: 1.1.1. час простою з причин, що не залежать від працівника товариства, оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу, окладу), встановленої (ого) працівнику; призупинено виплату відповідно до п. 1.1.4 інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами· структурних підрозділів, в які входить матеріальна допомога (а.с. 55).

Разом з тим, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яке було залишено без змін Верховним Судом постановою від 5 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23, було визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, тобто з моменту його прийняття.

Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати їй частки заробітної плати щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та додаткових виплат.

Отже, АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, АТ «Укрзалізниця» ухвалило відповідне рішення 14 березня 2022 року з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року.

При цьому, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», що стало підставою невиплати позивачу сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі на підставі ст. 58 Конституції України, тому положення вказаного Закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року по справі № 211/7338/23.

Таким чином, враховуючи наявність судових рішень якими визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, з наданих суду доказів у їх сукупності суд вважає не доведеним з боку відповідача існування дійсного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол засідання правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т.) яким відповідач обґрунтовує законність призупинення виплат позивачу.

Наказ про звільнення позивача містить вказівку про виплату ОСОБА_1 вищевказаного виду одноразової матеріальної допомоги, у зв`язку з виходом на пенсію за віком. При цьому, з огляду на положення статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить їй від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

До звільненого працівника обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на період дії воєнного стану, не можуть бути застосовані.

А тому, роботодавець мав виплатити ОСОБА_1 , яка працювала на залізниці більше 30 років, одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (7 середньомісячних заробітків). Розмір такої матеріальної допомоги стороною позивача визначений у розмірі 85296,54 грн., виходячи з середньомісячного заробітку- 12185,22 грн.

Проте, ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження вищевказаних сум.

Натомість, згідно наданого АТ «Укрзалізниця» розрахунку матеріальної допомоги за № Д/07-1.28 від 24.07.2026 року, станом на липень 2026 року попередній розрахунок матеріальної допомоги (7 середньомісячних заробітків) складатиме 56000,00 (8000,00 (середній заробіток)*7). Податок на доходи фізичних осіб- 10080,00 грн., військовий збір - 2800,00 грн. До виплати підлягатиме 43120,00 грн. (а.с. 40).

Щодо строків звернення до суду із позовом та заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Статтею 116 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести виплати працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, в день звільнення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Слід також зазначити, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку стороною позивача проводився із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100). Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період. Якщо працівник у розрахунковому періоді не отримував заробітну плату (грошове забезпечення), або якщо взагалі відсутній розрахунковий період, то розрахунок середньоденної зарплати варто проводити з урахуванням посадового окладу, або мінімальної заробітної плати. При цьому враховується двомісячний період розрахунку. За такого підходу посадовий оклад (заробітна плата) множаться на два і отримана сума ділиться на кількість робочих днів за ці два місяці згідно з графіком підприємства, установи, організації. Отже, 12185,22 грн. (зп) х 2 = 24370, 44 грн.: 41 (робочі дні)= 594,40 грн.

Як зазначила ОСОБА_1 , на день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку складає 594,40 грн. (розмір середньої заробітної плати) х 443 (календарних дні затримки розрахунку) = 263319,20 грн.

Посилаючись на п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) просить стягнути 100000,00 грн. Однак, суду доказів на підтвердження вищевказаних сум не надала.

Натомість, згідно листа АТ «Укрзалізниця» № Д/07-1.27 від 24.07.2026 року, розрахунок середньої заробітної плати за час затримки виплати заробітної плати при звільненні мав би складати:

320,00 грн./день * 157 днів = 50240,00 грн., в т.р. податок на доходи фізичних осіб -9043,20 грн., військовий збір -2512,00 грн.

Де, 320,00 грн. -розмір середньоденної заробітної плати, обчислений за останні два місяці роботи (що передують місяцю звільнення), згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100.

Розрахунок:

-початок виборки: лютий 2025р.

-кінець виборки: березень 2025р.

Місячна середня заробітна плата: Середньоденна заробітна плата: 320,00 грн.= 8000,00*2/50. Оклад -7394,00

Розрахунок середньоденної заробітної плати: Період лютий 2025р.: 24 днів Сума=0,00 грн.; дні =0. Період березень 2025 .; 26 днів Сума=0,00 грн .; дні=0.

Розрахунок середньоденної розрахункової заробітної плати 0,00=0

Середньоденна заробітна плата дорівнює більшому значенню між місячною і розрахунковою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата: 320,00 грн., 157 днів- кількість днів затримки виплати заробітної плати, обчислена за графіком роботи підприємства, згідно ст.117 КЗпП (за весь час затримки, але не більше як за шість місяців починаючи з дня наступного після звільнення)

Розрахунок: період 6 місяців з 30.04.2025р. по 29.10.2025р., згідно графіку робочого часу: квітень 2025р. -1 робочих днів, травень 2025р. -27 робочих днів, червень 2025р. -25 робочих днів, липень 2025р. -27 робочих днів, серпень 2025р. -26 робочих днів, вересень 2025р. -26 робочих днів, жовтень 2025 р. -25 робочих днів (а.с. 43).

Враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.

При цьому обставин, визначених частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, по справі не встановлено і суду не доведено.

Отже, ОСОБА_1 до виплати підлягає середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 38684,80 грн. (50240,00 грн.,- податок на доходи фізичних осіб -9043,20 грн.- військовий збір -2512,00 грн.)

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, позивач є особою, звільненою від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 514,97 грн.

Керуючись ст. 11, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця «Виробничо-технологічний підрозділ «Станція Лиман» про стягнення не виплаченої при звільненні одноразової матеріальної допомоги-задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 43120 (сорок три тисячі сто двадцять) грн. 00 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38684 (тридцять вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп., а всього- 81804 (вісімдесят одна тисяча вісімсот чотири) грн. 80 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця», код ЄДРПОУ: 40075815, на користь держави судовий збір у розмірі 514 (п`ятсот чотирнадцять) грн. 97 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т. О. Зуб