Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №140/15470/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/15470/25 пров. № А/857/15325/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року (головуючий суддя Лозовський О.А., м.Луцьк) у справі №140/15470/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

09.12.2025 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закону №2232-ХІІ); зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про рішення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.

Позов обґрунтовує тим, що позивач з 26.02.2022 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 3 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_1 , звання молодший сержант.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що окремо варто зауважити на безпідставність обґрунтування судом першої інстанції оскаржуваного рішення доказом - актом обстеження стану військовослужбовця від 15.07.2025, складеного ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що крім заявника сина ОСОБА_1 відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , який потребує постійного догляду. За висновком начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовослужбовця ОСОБА_1 є підстава для звільнення за сімейними обставинами. Зазначає, що, як було встановлено під час розгляду рапорту на звільнення з військової служби ОСОБА_1 , так і під час судового розгляду, зазначений акт обстеження містить недостовірні відомості, що підтверджується іншими наданими ОСОБА_1 документами. Зокрема, Позивач у поданих документах надає підтвердження наявності у його батька повнолітньої онуки, яка є членом сім`ї 2 ступеня споріднення, що виключає можливість звільнення Позивача з військової служби з підстави, визначеної підпунктом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

07.04.2026 року позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

З 26.02.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 3 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 , звання молодший сержант.

Згідно довідки МСЕК Серії 12ААД №194156 від 18.12.2024 його батько ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І Б групи загального захворювання довічно та потребує постійного стороннього догляду (а. с. 14).

11.11.2025 позивачем командиру 3 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 подано рапорт із долученими до нього документами, в якому ОСОБА_1 просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12, підпункту «г» пункту 2 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю І групи.

До рапорту позивача було долучено: паспорт громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ; довідка про присвоєння ідентифікаційного коду № НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України (ID-картка) ОСОБА_2 № НОМЕР_4 ; картка платника податків № НОМЕР_5 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 ; свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_4 ; свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 ; заява ОСОБА_2 від 09.10.2025 щодо сімейного стану; витяг з ДРАЦСГ про відсутність актового запису цивільного стану № 00054551658 (щодо сімейного стану ОСОБА_2 ); заява ОСОБА_2 від 09.10.2025 щодо визначення особи, яка може здійснювати постійний догляд; довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №194156; довідка ЛКК №598 від 27.06.2025; висновок про наявність порушень функцій організму №598 від 27.06.2025; витяг з реєстру територіальної громади №2025/009443443; витяг з реєстру територіальної громади №2025/009447351; довідка (відомості) про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 15.07.2025.

У відповідь на вищевказаний рапорт відповідач листом від 14.11.2025 №1458/136995 відмовив ОСОБА_1 у звільнені з військової служби з підстав, що наданими документами не підтверджено наявність обставин, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою, четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до пункту 260 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (Положення №1153/2008), під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, Інструкція №170).

Згідно з пунктом 12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції (пункт 12.11 розділу XII Інструкції №170).

Згідно з підпунктом 27 пункту 5 Додатку №19 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

З аналізу вказаних положень у їх сукупності слідує, що військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ за наявності одночасно таких обставин:

1) один з його батьків чи батьків дружини (чоловіка), є особами з інвалідністю І чи ІІ групи, і вони потребують постійного догляду;

2) відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, обов`язок надання відповідних підтверджуючих документів покладено саме на особу, яка звернулася з відповідним рапортом.

Апеляційний суд встановив, що позивачем 11.11.2025 подано рапорт про звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІБ групи. В рапорті вказано про небажання продовжувати військову службу у резерві.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 батьками позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтво про розірвання шлюбу від 15.02.2017 (повторне) шлюб між батьками позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , розірвано (а. с. ); згідно свідоцтва про розірвання шлюбу (повторне) від 15.02.2017 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , розірвано.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №194156 від 18.12.2024 ОСОБА_2 встановлено ІБ групу інвалідності по причині загального захворювання довічно, є таким, що потребує постійного стороннього догляду.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї №6-126 від 14.07.2025 про обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 проживає за вказаною адресою один.

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 04.11.2025 актових записів про шлюб ОСОБА_2 за період з 20.12.1999 по 04.11.2025 не виявлено.

Згідно акту обстеження стану військовослужбовця від 15.07.2025, складеного 1 Відділом ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що крім заявника сина ОСОБА_1 , відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , який потребує постійного догляду. За висновком начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у військовослужбовця ОСОБА_1 є підстава для звільнення за сімейними обставинами.

Відомостями Горохівської міської ради №498 від 15.07.2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб підтверджується те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Зазначені документи були надані позивачем при поданні рапорту відповідачу, що сторонами не заперечується.

Крім того, батьком позивача ОСОБА_2 було отримано Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 04.11.2025, з якого вбачається, що він не перебуває в зареєстрованому, шлюбі. Також, до рапорту позивачем надані нотаріально завірені заяви батька, в яких він підтверджує, що позивач ОСОБА_1 є єдиним сином та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває. Також до рапорту позивачем були додані свідоцтво про народження ОСОБА_2 та свідоцтво про смерть ОСОБА_3 та свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , тобто батьків ОСОБА_2 .

Отже, наданий позивачем перелік документів є таким, що повністю відповідає вимогам підпункту 27 пункту 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

При цьому рапорт командира ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби не погоджено військовою частиною НОМЕР_1 у зв`язку з тим, що не надано документів, які б підтверджували відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.

Щодо таких тверджень відповідача, то суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.05.2025 у справі №420/30227/24, згідно з якими «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII.

Таким чином, в даному випадку слід враховувати реальну можливість здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Згідно з частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

При цьому варто зауважити, що поняття «обов`язку піклування» не є тотожним необхідності здійснення постійного догляду.

Так, піклування про батьків - це спосіб проявлення турботи, зацікавленості та надання матеріальної допомоги тощо.

Постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями (вадами), що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Як вже зазначалося, при поданні рапорту на звільнення позивач надав документи, які підтверджують, що він проживає разом з батьком.

При цьому, його дочка ОСОБА_7 (онука ОСОБА_2 ) проживає тривалий час за кордоном, що підтверджується картою побуту №RS4274073 та не може здійснювати постійний догляд за своїм дідом.

Саме такі обставини, зокрема, що інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , який потребує постійного догляду, відсутні, встановлені актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 15.07.2025 затверджений т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , як того вимагає підпункт 27 пункту 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Також на підтвердження відсутності інших осіб першого ступеня споріднення до рапорту позивачем було додано копію свідоцтва про розірвання шлюбу між батьками.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що обставини необхідності здійснювати позивачем постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю ІБ групи, та відсутність інших осіб першого та другого споріднення, які б могли здійснювати такий догляд, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Доводи відповідача про те, що донька позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_7 може здійснювати за ОСОБА_2 такий догляд є необґрунтованими, оскільки остання не проживає в Україні.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право на їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства в сукупності із встановленими обставинами справи, апеляційний суд зазначає, що право позивача на звільнення з військової служби у зв`язку із необхідністю здійснювати догляд за батьком, який є особою з інвалідністю IБ групи, кореспондується із обов`язком відповідача звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою з огляду на наявність документів, які підтверджують це право.

Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11.11.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 140/15470/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар