Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №460/20293/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/20293/25 пров. № А/857/24911/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Довгої О.І. та Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Курися Олексія Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Курися Олексія Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним і скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності (суддя суду І інстанції: Недашківська К.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 25.03.2026р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 25.03.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

04.11.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Курись О.П., діючий на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 262 від 22.08.2025р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (а.с.1-7).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.47 і на звороті).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2026р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.84-94).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Курись О.П., діючий на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити (а.с.95-98).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є не сам факт інформування про певну подію, а доведення вини військовослужбовця. Зокрема, як слідує із змісту рапорту від 16.08.2025р., подія мала місце за участю трьох осіб, а саме: майора ОСОБА_1 , помічника командира – начальника юридичного відділу Військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 та начальником групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковника ОСОБА_3 . Однак, лише інформація, викладена начальником групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковником ОСОБА_3 у рапорті від 16.08.2025р., стала підставою для висновку про вчинення майором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Доказів повідомлення позивача про наявність зазначеного рапорту для забезпечення права на подання доказів на спростування факту події відповідачем не надано.

При цьому суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача щодо відсутності у нього раніше накладених стягнень за порушення службової дисципліни, про які йде мова у рапорті, як підставу для неналежної дисциплінарної поведінки позивача та мотиву застосування стягнення у вигляді суворої догани.

Отже, висновок про правомірність спірного наказу № 262 зроблений судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за відсутності належних та допустимих доказів фіксації самого факту порушення службової дисципліни та його підтвердження, оскільки відповідач не надав достовірних доказів, що підтверджують зміст рапорту від 16.08.2025р., який слугував підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.115-118).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 з 16.08.2025р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень; безпосереднім командиром (начальником) ОСОБА_1 була начальник групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковник ОСОБА_3 .

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 212 від 01.09.2025р. майора ОСОБА_1 , офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 , з 01.09.2025р. виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.18 і на звороті).

Начальником групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 подано командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт № 3390/р від 16.08.2025р. (далі – рапорт № 3390/р), в якому просила притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді суворої догани (а.с.13).

У рапорті № 3390/р зазначено, що о 14 год. 20 хв. 16.08.2025р. майор ОСОБА_1 , офіцер групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 , допустив порушення військової дисципліни, а саме: військовослужбовець без дозволу старшого начальника, помічника командира – начальника юридичного відділу Військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та дозволу ОСОБА_6 , як безпосереднього начальника, втрутився в обговорення питань виконання алгоритму проведення службового розслідування, яке його не стосувалось. На зауваження ОСОБА_6 щодо ненадання йому дозволу на звернення (втручання, перебивання розмови) та обговорення його питань після завершення розмови, кинув документи на стіл, демонструючи всім присутнім незадоволення зауваженням начальника та двох старших за званням військовослужбовців, чим грубо порушив вимоги ст.ст.29, 52 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України. Така постійна, зухвала поведінка з боку підлеглого майора ОСОБА_1 неодноразово присікалась ОСОБА_4 , робились усні зауваження та нагадування про обов`язок дотримання ним норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (розділ «Начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням», «Порядок відання та виконання наказів» «Про військову ввічливість та військову поведінку»). Враховуючи, що на усні зауваження офіцер групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 не реагує; попередньо накладене командиром Військової частини НОМЕР_1 стягнення «догана» не мало впливу, необхідність постійного відволікання на застосування виховних та роз`яснювальних заходів стосовно підлеглого впливає на якість та швидкість відпрацювання ОСОБА_4 службових документів групи (актів розслідувань, перевірок), остання клопотала про накладення на майора ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «сувора догана».

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 262 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 22.08.2025р. (далі – наказ № 262) за порушення вимог ст.ст.11, 49, 52, ч.1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до п.«в» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення – сувора догана; підставою винесення наказу № 262 слугував рапорт № 3390/р. (а.с.12).

Вважаючи протиправним наказ про притягнення офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді «суворої догани», представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що рапорт ОСОБА_6 № 3390/р стосувався неналежної поведінки позивача та допущення ним порушення військової дисципліни. Доказів протилежного по суті обставин, зазначених в рапорті № 3390/р., позивачем не надано.

При цьому для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо зафіксованого факту порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Застосування дисциплінарного стягнення, у тому числі суворої догани, здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Вибір одного із видів дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень органу (керівника), що має право приймати таке рішення.

Отже, обираючи позивачу вид дисциплінарного стягнення «сувора догана», керівник діяв в межах своїх дискреційних повноважень.

Водночас, проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є правом, а не обов`язком особи, яка ухвалює рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи факти та обставини, викладені в рапорті № 3390/р, у спірних правовідносинах необхідності для проведення службового розслідування для уточнення причин вчинення позивачем порушення не було.

Окрім цього, факт внесення чи невнесення до службової картки військовослужбовця відомостей про дисциплінарне стягнення відповідно до оскаржуваного наказу № 262 не впливає на суть такого рішення. Також допущені описки чи помилки у зазначенні номера рапорту не впливають на суть оскаржуваного рішення.

Відтак, оскаржуваний наказ № 262 винесений правомірно та в межах дискреційних повноважень керівника, а тому скасуванню не підлягає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.

Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. /далі – Закон № 2232-XII/.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст.2 Закону № 2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» № 548-XIV від 24.03.1999р. затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут).

Відповідно до положень Статуту він визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Згідно ст.11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;

дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;

поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом (ст.26 Статуту).

Згідно з ст.28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.

Відповідно до ст.49 Статуту військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом Збройних Сил України. Військове вітання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.

Відносини між військовослужбовцями повинні ґрунтуватися на взаємній повазі, і у питаннях служби вони звертаються один до одного на «Ви» (ст.50 Статуту).

За приписами ст.51 Статуту військовослужбовці під час звертання до них командира (начальника) або старшого за військовим званням повинні стати у стройове положення.

Підлеглі й молодші за військовим званням звертаються у службових справах до командирів (начальників) і старших за військовим званням, додаючи перед званням слово «Пане (пані)». Наприклад: «Пане (пані) лейтенанте».

Відповідно до ст.52 Статуту у разі коли необхідно звернутися до іншого військовослужбовця в присутності командира (начальника) або старшого за військовим званням, слід попросити на це дозволу командира (начальника) або старшого за військовим званням. Наприклад: «Пане (пані) полковнику, дозвольте звернутися до майора Іващенка».

Законом України № 551-XIV від 24.03.1999р. «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі – Дисциплінарний статут ЗС України, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до вимог ст.ст.1, 2 Дисциплінарного статуту ЗС України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗС України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

За стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність. (ст.5 Дисциплінарного статуту ЗС України).

Згідно ст.6 Дисциплінарного статуту ЗС України право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Дисциплінарну владу, яка надана молодшим командирам, завжди мають і старші командири. (ч.1 ст.7 Дисциплінарного статуту ЗС України).

Отже, до кожного військовослужбовця висуваються підвищенні вимоги, що пов`язано з особливим статусом всіх військових формувань та державною службою особливого характеру, пов`язаній із обороню України її незалежності та територіальної цілісності, а особливо в період дії воєнного стану. При цьому військовослужбовець зобов`язаний неухильно дотримуватись порядку і правил.

Відповідно до ч.1 ст.45 Дисциплінарного статуту ЗС України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За приписами ст.56 Дисциплінарного статуту ЗС України командир корпусу, командувач військ оперативного командування, командувач виду, окремого роду військ (сил) Збройних Сил України має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами «а»-«ґ», а також пунктами «д»-«ж» (до підполковника включно) статті 48 цього Статуту.

Види дисциплінарних стягнень визначено у ст.48 Дисциплінарного статуту ЗС України, якою передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Згідно ст.83 Дисциплінарного статуту ЗС України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Статтею 86 Дисциплінарного статуту ЗС України визначено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Відповідно до ст.88 Дисциплінарного статуту ЗС України військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в оскаржуваному наказі № 262 зазначено про порушення позивачем норм ст.ст.11, 49, 52 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Апеляційний суд враховує, що обставини неналежної поведінки позивача викладено в рапорті начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковника ОСОБА_3 № 3390/р., в якому зазначено, що о 14 год. 20 хв. 16.08.2025р. майор ОСОБА_1 , офіцер групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 , допустив порушення військової дисципліни, а саме: військовослужбовець без дозволу старшого начальника, помічника командира – начальника юридичного відділу Військової частина НОМЕР_1 полковника ОСОБА_5 та дозволу ОСОБА_6 , як безпосереднього начальника, втрутився в обговорення питань виконання алгоритму проведення службового розслідування, яке його не стосувалось. На зауваження ОСОБА_6 щодо ненадання йому дозволу на звернення (втручання, перебивання розмови) та обговорення його питань після завершення розмови, кинув документи на стіл, демонструючи всім присутнім незадоволення зауваженням начальника та двох старших за званням військовослужбовців, чим грубо порушив вимоги ст.ст.29, 52 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Така постійна, зухвала поведінка з боку підлеглого майора ОСОБА_1 неодноразово присікалась ОСОБА_4 , робились усні зауваження та нагадування про обов`язок дотримання ним норм Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (розділ «Начальники та підлеглі, старші та молодші за військовим званням», «Порядок відання та виконання наказів» «Про військову ввічливість та військову поведінку»). Враховуючи, що на усні зауваження офіцер групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень Військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 не реагує, попередньо накладене командиром Військової частини НОМЕР_1 стягнення «догана» не мало впливу, необхідність постійного відволікання на застосування виховних та роз`яснювальних заходів стосовно підлеглого впливає на якість та швидкість відпрацювання ОСОБА_4 службових документів групи (актів розслідувань, перевірок), остання клопотала про накладення на майора ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «сувора догана».

Згідно ст.16 Статуту внутрішньої служби ЗС України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а стаття 11 цього статуту зобов`язує військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, дорожити честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, стримувати інших військовослужбовців від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини.

Приписами ст.58 Статуту внутрішньої служби ЗС України передбачено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Зважаючи на викладене, рапорт начальника групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень підполковника ОСОБА_3 № 3390/р беззаперечно свідчить про неналежну поведінку позивача та допущене ним порушення військової дисципліни. Своєю чергою, позивач не надав належних та допустимих доказів на спростування обставин, зафіксованих у зазначеному рапорті.

При цьому апеляційний суд враховує, що для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності достатнім є встановлення та належна фіксація факту невиконання або неналежного виконання ним своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни чи громадського порядку.

Обрання конкретного виду дисциплінарного стягнення, зокрема й суворої догани, є виключним дискреційним повноваженням уповноваженої посадової особи (керівника). Таке рішення приймається суб`єктом владних повноважень на власний розсуд з урахуванням обставин справи та не потребує додаткового обґрунтування неможливості застосування інших видів стягнень.

Таким чином, накладаючи на позивача дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, керівник діяв виключно в межах, у спосіб та на підставі повноважень, передбачених чинним законодавством України.

Окрім цього, за приписами ст.84 Дисциплінарного статуту ЗС України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Наказом Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України» № 608 від 21.11.2017р., зареєстр. в Міністерстві юстиції України 13.12.2017р. за № 1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі – Порядок № 608).

Відповідно до п.1 розділу Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Згідно п.2 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування не призначається, зокрема, якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.

Отже, проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця навіть до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є дискреційним правом, а не обов`язком командира (начальника), який ухвалює рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Ураховуючи фактичні обставини, які детально викладені в рапорті № 3390/р, характер правопорушення та наявні докази були достатніми для встановлення вини військовослужбовця.

Таким чином, у спірних правовідносинах не було об`єктивної необхідності в призначенні службового розслідування з метою додаткового з`ясування причин та умов вчинення позивачем зазначеного дисциплінарного проступку.

При цьому апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про призначення службового розслідування

Окрім цього, факт внесення чи невнесення до службової картки військовослужбовця відомостей про дисциплінарне стягнення відповідно до оскаржуваного наказу № 262 не впливає на суть такого рішення.

Також допущення описки чи помилки у зазначенні номера рапорту не впливає на суть оскаржуваного рішення.

Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ № 262 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «суворої догани» до офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень ОСОБА_1 , прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законом, через що підстави для визнання його протиправним та скасування є відсутніми.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову; суб`єктом владних повноважень в межах спірних правовідносин не допущено протиправних дій (бездіяльності), а відтак його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишено без задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Курися Олексія Петровича, діючого на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2026р. в адміністративній справі № 460/20293/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар

Дата складання повного судового рішення: 24.09.2026р.