Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №300/4535/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/4535/25 пров. № А/857/15777/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року (головуючий суддя Главач І.А., м.Івано-Франківськ) у справі №300/4535/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

30.06.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач, апелянт, ГУ ПФУ в Тернопільській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 091630024448 від 09.05.2025 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 періоди роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, з 15.09.1987 по 19.01.1988, з 03.08.1988 по 01.02.1989 (кратність 1,5) та з 03.02.1989 по 31.12.1991 (кратність 1,5) та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на загальних умовах з 01.05.2025 року.

Позов обґрунтовує тим, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по віку. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. За наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, відповідачем прийнято рішення від 09.05.2025 № 091630024448, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, період роботи в колгоспі з 15.09.1987 по 19.01.1988, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, період роботи з 03.08.1988 по 01.02.1989, оскільки запис про звільнення посвідчено нечітким відтиском печатки, а також період роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991, оскільки назва організації, яка здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації, куди був прийнятий заявник, та у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію. Позивач вважає таку відмову протиправною з мотивів, що відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладається на роботодавця, натомість відповідачем така відповідальність покладена на позивача.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 091630024448 від 09.05.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, з 15.09.1987 по 19.01.1988, з 03.08.1988 по 01.02.1989 та з 03.02.1989 по 05.02.1992, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 01.05.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії було прийнято у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, період роботи в колгоспі з 15.09.1987 по 19.01.1988, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, період роботи з 03.08.1988 по 01.02.1989, оскільки запис про звільнення посвідчено нечітким відтиском печатки, а також період роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991, оскільки назва організації, яка здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації, куди був прийнятий заявник, та у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу, а записи у трудовій книжці мають бути виконані відповідно до вимог, визначених законодавством. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 01.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області № 091630024448 від 09.05.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, період роботи в колгоспі з 15.09.1987 по 19.01.1988, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, період роботи з 03.08.1988 по 01.02.1989, оскільки запис про звільнення посвідчено нечітким відтиском печатки, а також період роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991, оскільки назва організації, яка здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації, куди був прийнятий заявник, та у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу.

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача зарахувати дані періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року не менше 35 років.

Отже, для призначення пенсії мають бути дотримані дві умови щодо віку та страхового стажу особи.

До набрання чинності Закону № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (Закон № 1788-XII), відповідно до частини 1 статті 56 якого, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 2 Порядку № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відтак, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсії за віком 01.05.2025. На момент звернення із заявою про призначення пенсії вік позивача становив 60 років 02 місяці 28 днів. Таким чином, виходячи із вищезазначених норм, для призначення пенсії за віком, страховий стаж позивача має становити не менше 32 років. Відповідно до відомостей форми РС-право, страховий стаж позивача становить 18 років 09 місяців 25 днів. Періоди роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984, з 15.09.1987 по 19.01.1988, з 03.08.1988 по 01.02.1989 та з 03.02.1989 по 31.12.1991 не було зараховано до страхового стажу позивача.

Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 20.07.1983 по 10.05.1984 у зв`язку з тим, що дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли трудову книжку було вперше заповнено у 1986 році.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час первісного заповнення вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (Інструкція № 162).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та цією Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З приводу запису про прийняття на роботу позивача суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 01.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.05.1986 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 20.07.1983 по 10.05.1984 про прийняття на роботу електрогазозварювальником 4 розряду для проходження виробничої практики, переведення на посаду електрогазозварювальника 4 розряду у зв`язку із закінченням практики та звільнення з роботи у зв`язку з призовом до радянської армії (записи № 2-4). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.

Колегія суддів констатує, що запис про переведення позивача на посаду електрогазозварювальника 4 розряду виконано 20.07.1983, підставою внесення є наказ № 56 від 20.07.1986. Суд апеляційної інстанції наголошує, що основною відмінністю між датами переведення електрогазозварювальником та датою наказу про таке переведення є остання цифра року наказу. В подальшому було внесено запис про звільнення позивача з роботи, який було внесено 10.05.1984, тобто після внесення запису про переведення позивача, однак фактично попередньо, від дати наказу про переведення позивача, що свідчить про помилковість дати наказу про переведення, вказаної у записі № 3.

Проте, доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, апелянтом не заперечується їх достовірність, а вказується тільки на помилковість дати наказу про звільнення.

Апеляційний суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування періоду роботи позивача з 20.07.1983 по 10.05.1984 до його страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 15.09.1987 по 19.01.1988 у зв`язку з відсутністю довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З матеріалів справи вбачається, що період роботи позивача у колгоспі «Перемога» з 15.09.1987 по 19.01.1988 підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.05.1986 року про прийняття на роботу і звільнення з роботи у колгосп «Перемога» (записи № 9-10). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду, підпис та ПІБ уповноваженої особи.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції не надано. При цьому, апелянтом не заперечується їх достовірність.

Апеляційний суд констатує, що вказані вище записи в трудовій книжці позивача містять передбачені чинною на той момент Інструкцією № 162 відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, відомості про посадову особу, яка внесла відповідний запис та прослідковуваний слід печатки. Таким чином, записи у трудовій книжці виконані належним чином.

Колегія суддів ще раз звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відсутність інформації щодо відпрацьованих днів не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу. Ведення кадрової документації здійснює суб`єкт господарювання. Відповідальність за наявність записів чи відомостей у таких документах несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Відтак, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Водночас, апелянтом не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.

Зважаючи вищезазначене апеляційний суд вважає також вірним і висновок суду першої інстанції щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування періоду роботи позивача у колгоспі з 15.09.1987 по 19.01.1988, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 03.08.1988 по 01.02.1989 у зв`язку з тим, що запис про звільнення засвідчений нечітким відтиском печатки, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли спірні записи було внесено у 1988-1989 роках.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час внесення оспорюваних записів до вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (Інструкція № 162).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 21 Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, заохочення та нагородження, внесені за час роботи на даному підприємстві, в установі або організації, засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою підприємства, установи, організації або печаткою відділу кадрів.

Згідно пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та цією Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При тому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З приводу запису про звільнення з роботи позивача апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 01.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.05.1986 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 03.08.1988 по 01.02.1989 про прийняття на роботу вантажником та звільнення з роботи у зв`язку з переведенням до іншого підприємства (записи № 11-12). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.

Суд апеляційної інстанції констатує, що запис про звільнення позивача з роботи у зв`язку з переведенням посвідчено інспектором, його підписом та печаткою, з якої неможливо встановити зміст такої печатки та її належність саме даному суб`єкту господарювання. Однак, в суду відсутні підстави для висновку про те, що слід печатки не належить роботодавцю, в якого працював позивач протягом даного періоду роботи.

Колегія суддів зазначає, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а вказується тільки на нечіткість відбитку печатки.

Апеляційний суд вкотре наголошує, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції констатує про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування періоду роботи позивача з 03.08.1988 по 01.02.1989 до його страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991 у зв`язку з тим, що назва організації, яка здійснила запис про звільнення не відповідає назві організації, куди був прийнятий заявник та у зв`язку з відсутністю довідки про реорганізацію, апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли спірні записи було внесено у 1989-1992 роках.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час внесення оспорюваних записів до вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (Інструкція № 162).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 21 Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, заохочення та нагородження, внесені за час роботи на даному підприємстві, в установі або організації, засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою підприємства, установи, організації або печаткою відділу кадрів.

Згідно пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та цією Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При тому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З приводу доводів апелянта апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 01.05.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 28.05.1986 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 03.02.1989 по 05.02.1992 про прийняття на роботу вантажником в порядку переведення та звільнення з роботи за власним бажанням (записи № 13-14). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.

Суд апеляційної інстанції констатує, що запис про звільнення позивача з роботи за власним бажанням посвідчено посадовою особою роботодавця, її підписом та печаткою, з якої неможливо встановити зміст такої печатки та її належність саме даному суб`єкту господарювання. Однак, в суду апеляційної відсутні підстави для висновку про те, що слід печатки не належить роботодавцю, в якого працював позивач протягом даного періоду роботи. У записі про звільнення позивача з посади відсутні будь-які відомості про назву підприємства роботодавця, у зв`язку з чим суд вважає доводи відповідача в частині відмінності назв підприємств безпідставними та такими, що не підтверджуються фактичними матеріалами справи. Із відбитку печатки встановити відмінність у назві роботодавця також неможливо. Відповідачем не надано доказів відмінності у назвах роботодавця у записах про прийняття на роботу та звільнення з роботи, зокрема не наведено конкретних назв підприємств роботодавців.

Колегія суддів вказує, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а вказується тільки на відмінність у назвах підприємства роботодавця, яка не підтверджена фактичними наявними доказами.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваного періоду роботи, який належним чином підтверджується трудовою книжкою.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Суд звертає увагу відповідача, що у оскаржуваному рішенні ним зазначається про не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991, однак період роботи, відповідно до записів трудової книжки позивача охоплює період з 03.02.1989 по 05.02.1992. Будь-яких записів 31.12.1991 трудова книжка позивача не містить.

Позивач просить зобов`язати відповідача зарахувати до його страхового стажу період роботи з 03.02.1989 по 31.12.1991, як про це зазначає відповідач у своєму рішенні.

Із форми РС-право за пенсійною справою позивача встановлено, що до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 05.02.1992 не зараховано.

У постанові ВС від 29.12.2020 у справі № 120/3054/19-а. У пункті 36 ВС зазначає, що «принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістовне наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів».

В постанові ВС від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 «колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом».

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування періоду роботи позивача з 03.02.1989 по 05.02.1992 до його страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Таким чином, з огляду на вищеописані обставини, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що підстав для не зарахування періодів роботи позивача, визначених у трудовій книжці серії НОМЕР_1 немає, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 09.05.2025 № 091630024448 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 300/4535/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар