Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/22104/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22104/25 пров. № А/857/23351/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Єжова Олександра Юрійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання протиправним та скасування рішення щодо припинення виплати пенсії (суддя суду І інстанції: Кондратюк Ю.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12.03.2026р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: 12.03.2026р.),

В С Т А Н О В И В:

06.11.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Єжов О.Ю., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про припинення виплати пенсії від 02.07.2025р., винесене Головним управлінням /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. стосовно ОСОБА_1 ; вирішити питання про судові витрати (а.с.1-6).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.39 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. від 02.07.2025р. про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Львівській обл. сплачений судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп. (а.с.73-75).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.80-83).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 28.06.2024р. відповідно до рішення від 02.07.2025р. у зв`язку із непідтвердженням проходження інвалідності згідно з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів ПФ України № В711 від 20.03.2025р.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що в подальшому відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 97/25/3554/Р від 03.07.2025р. позивачу була встановлена III група інвалідності з 05.06.2025р. терміном на два роки до 05.06.2027р., а не з 28.06.2024р.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025р. у справі № 380/15933/25 визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи /ДУ/ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В 711 від 20.03.2025р.; визнано протиправним та скасовано рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В115 від 20.03.2025р.

Відтак, дії ГУ ПФ України у Львівській області щодо прийняття рішення про припинення виплати пенсії позивачу є правомірними та такими, що ґрунтуються на Конституції та законах України.

Представник позивача Єжов О.Ю. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.99-102).

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, працюючим пенсіонером; позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Львівській обл. та отримує пенсію відповідно до Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 617108 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з дитинства; інвалідність встановлена до липня 2025 року (а.с.27).

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № В 711 від 20.03.2025р. ОСОБА_1 групу інвалідності не встановлено з 28.06.2024р. (а.с.23).

Відповідно до рішення ГУ ПФ України у Львівській обл. про припинення виплати пенсії від 02.07.2025р. ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 28.06.2024р. у зв`язку із непідтвердженням проходження інвалідності згідно з витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № В711 від 20.03.2025р. (а.с.51).

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 97/25/3554/Р від 03.07.2025р. позивачу була встановлена третя (ІІІ) група інвалідності терміном на два роки до 05.06.2027р. (а.с.8-9).

Листом від 07.07.2025р. відповідач повідомив про припинення виплати пенсії з 28.06.2024р. і знищення пенсійного посвідчення. Проінформував про необхідність звернутися у органи ПФ України для повернення переплати пенсії; розмір переплати за період з 01.06.2024р. по 31.07.2025р. становить 40753 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025р. у справі № 380/15933/25, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В 711 від 20.03.2025р.; визнано протиправним та скасовано рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В115 від 20.03.2025р.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, представник позивача звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірне рішення про припинення виплати позивачу пенсії від 02.07.2025р. прийняте суб`єктом владних повноважень на підставі акта індивідуальної дії, який у подальшому визнано судом протиправним та скасовано, таке рішення органу ПФ України не може вважатися законним та обґрунтованим, через що його слід визнати протиправним та скасувати.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України № 875-ХІІ від 21.03.1991р. «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (надалі - Закон № 875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 7 Закону № 875-ХІІ встановлено, що законодавство про соціальну захищеність осіб з інвалідністю в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Закон України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/ визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФ України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Відповідно до ст.50 Закону № 1058-ІV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

Встановлено, що рішенням ГУ ПФ України у Львівській обл. від 02.07.2025р. ОСОБА_1 припинено виплату пенсії з 28.06.2024р. Підставою для прийняття вказаного рішення слугувало непідтвердження проходження інвалідності згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, № В711 від 20.03.2025р.

Водночас, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2025р. у справі № 380/15933/25, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В 711 від 20.03.2025р.

Згідно ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, обставина щодо протиправності та скасування рішення ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» Центр оцінювання функціонального стану особи № В 711 від 20.03.2025р.. є преюдиційною для цієї справи та не підлягає повторному доказуванню.

Правовий аналіз спірних правовідносин свідчить, що оскаржуване рішення відповідача про припинення виплати пенсії від 02.07.2025р. прийняте безпосередньо на підставі акта індивідуальної дії, який у судовому порядку визнано протиправним та скасовано. Скасування акта індивідуальної дії, що слугував єдиним правовим підґрунтям для обмеження пенсійних прав позивача, анулює правові наслідки, які з нього виникали.

За таких обставин рішення про припинення виплати позивачу пенсії від 02.07.2025р. не може вважатися законним, обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності до критеріїв, визначених ч.2 ст.2 КАС України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Звідси, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України у Львівській обл.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2026р. в адміністративній справі № 380/22104/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 24.09.2026р.