Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №605/62/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 605/62/25 пров. № А/857/13872/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,

за участі секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Юсипіва Романа Васильовича на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Лелик О.М., час ухвалення рішення 10 год 30 хв у м. Підгайці, повний текст судового рішення складено 02 квітня 2025 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Юсипів Р.В., звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №7/18 від 29.01.2025.

Позов мотивований тим, що оспорювана постанова винесена відносно особи, яка не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП. Також вказує на те, що викладені у постанові обставини не відповідають фактичним, зокрема, в частині зазначення дати його явки до ТЦК.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 01.04.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Юсипів Р.В. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, він не відносився до жодної категорії осіб, які підлягають адміністративній відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП. Суд також не з`ясував, чи уточнював відповідач дані позивача через інформаційно-комунікаційні системи, реєстри, бази даних тощо, як того вимагає примітка до ст.210 КУпАП. Крім того, суд першої інстанції взяв лише до уваги оспорювану постанову, за відсутності інших доказів на підтвердження вказаних у ній обставин, що суперечить стандартам доказування “поза розумним сумнівом”, а також не врахував наявність процесуальних порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Юсипіва Р.В., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 16.09.2002 позивачу ІНФОРМАЦІЯ_3 видано тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 , згідно якого, він дійсно прийнятий на тимчасовий облік запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 №281220229309659500004 у зв`язку із взяттям на військовий облік військовозобов`язаних, категорія ВОС 837 посадова кваліфікація водій.

У період з 26.10.2023 до 14.12.2024 ОСОБА_1 перебував за межами території України, що підтверджується відміткою в паспорті громадянина України для виїзду за кордон, копія якого міститься в матеріалах справи.

Оспорюваною постановою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Суть правопорушення за змістом оспорюваної постанови полягала в тому, що ОСОБА_1 у період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану не уточнив в період з дати набрання законної чинності Законом №3633-ІХ, адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти та інші персональні дані шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста протягом 60 днів відповідно до абз.4 п.п.1 п.2 ІІ Прикінцеві та перехідні положення.

Позивач до матеріалів позовної заяви долучив фотокопію скріншоту про оновлення даних, 21.01.2025, які потребують уточнення.

Судом запропоновано стороні позивача надати повний витяг із застосунку «Резерв+», однак останній таким правом не скористався.

Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимогу Закону щодо оновлення даних позивач виконав лише 21.01.2025, як зазначає сам позивач, тобто поза межами, визначеного законом 60-денного терміну, перебіг якого закінчився 16.07.2024, доказів уточнення своїх персональних даних до вказаної дати позивач не надав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом

Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Згідно ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю

У свою чергу, згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення

Згідно ч.1, 2, 3 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити : найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення

Згідно оспорюваної постанови, позивач, будучи військовозобов`язаним, протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженої Верховною Радою України, не виконав свої зобов`язання та не уточнив свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження, чим порушив вимоги абз.6 ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543-XII), абз.1 ч.10 ст.1 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ), п.22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (далі - Порядок №560), абз.3 п.п.101 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487, у редакції, чинній на момент винесення оспорюваної постанови).

Згідно ч.1, 3 ст.210 КУпАП, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як видно з оспорюваної постанови, позивачем порушено вимоги ст.22 Закону №3543-XII, що проявилося у не уточненні облікових даних протягом 60 днів, тобто не вчинення визначених законом дій у період з 18.05.2024 по 16.07.2024 (включно).

Колегія суддів звертає увагу на те, що 11.04.2024 Верховною Радою України прийнято Закон №3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024, підпунктом 1 пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” якого визначено, що під час дії Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №2105-IX від 03.03.2022, громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання ним чинності уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України «Про оборону України», громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Згідно абз.2 ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону №3633-ІХ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до абз.6 ч.10 ст.1 Закону №2232-XII (в редакції Закону №3633-ІХ), громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Загальні правила військового обліку встановлені ст.33 Закону №2232-XII, якою закріплено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників (п.п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-XII).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) визначено Порядком №1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила військового обліку).

Відповідно до п.1 Правил військового обліку призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки; особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до п.22 Порядку №560, резервісти та військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.

Абзацом сьомим частини третьої статті 22 Закону №3543-XII (в редакції Закону №3633-ІХ) визначено, що інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

Таким чином, позивач протягом 60 днів, а саме у період з 18 травня по 16 липня 2024 року повинен був уточнити свої облікові дані, одним із шляхів : через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. У встановлений строк позивач проігнорував норми законодавства, у зв`язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.

Колегія суддів зазначає, що позивач не уточнив свої облікові дані (через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження) у визначені Законом строки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП.

Покликання скаржника на те, що він перебував за кордоном не є беззаперечною обставиною, що дає право призовниками, військовозобов`язаними, резервістами в особливий період порушувати правила військового обліку.

При цьому, незважаючи через перебування за кордоном у вказаний період, у позивача був час та були інші можливості уточнити свої дані за допомогою цифрових сервісів, не відвідуючи ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Більше того, перебування за кордоном не звільняє від обов`язку вжити заходів для врегулювання питання, а також не виключає можливість звернення за консультацією для його вирішення.

В матеріалах справи відсутні також докази звернення позивача до уповноваженого органу в усному чи письмовому порядку з повідомленням про неможливість виконати обов`язок у встановлений термін.

Також позивачем не надано доказів того, що ним вживалися заходи щодо оновлення персональних даних і які були безуспішні в силу тих, чи інших причин.

Крім того, позивач посилається на те, що він проходив альтернативну службу і не був військовозобов`язаним, а взятий на облік лише 23.01.2025, а тому не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП.

З цього приводу суд першої інстанції слушно зауважив, що таке твердження спростовується тимчасовим посвідченням (взамін військового квитка) № НОМЕР_1 , яке видано ОСОБА_1 16.09.2002, згідно якого він прийнятий на тимчасовий облік запасу ІНФОРМАЦІЯ_4 , а 23.01.2025 взятий на військовий облік військовозобов`язаних 7 відділенням ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З приводу доводів представника позивача Юсипіва Р.В. про те, що положення ст.210 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, то суд першої інстанції вірно такі не врахував, оскільки у спірних правовідносинах примітка до ст.210 КУпАП не підлягає застосуванню, так як чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії, і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто в один із визначених способів. Держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може лише перевірити чи уточнити персональні дані військовозобов`язаного, але обов`язок такого уточнення покладається на військовозобов`язаного, яким є позивач.

Таким чином, оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою ТЦК та СП, якою стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Юсипів Роман Васильович залишити без задоволення, а рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2025 року по справі №605/62/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 23.09.26