Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №500/2217/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2217/26 пров. № А/857/37944/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді : Кухтея Р.В.,

суддів : Гуляка В.В., Носа С.П.,

з участю секретаря судового засідання : Чупіль Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕН” на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року (ухвалене головуючою-суддею Дерех Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕН” до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю “СТЕН” (далі - ТзОВ “СТЕН”, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - ВДВС, відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №80632846 від 30.03.2026 та постанову про стягнення виконавчого збору від 30.03.2026, винесені в межах виконавчого провадження №80632846.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ “СТЕН” подало апеляційну скаргу, в обґрунтування доводів якої зазначає, що суд в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України поклав тягар доведення протиправності оспорюваних постанов на Товариство, вказавши, що останнє не надало доказів виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача Крушанська О.Р. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача Свірського Т.В., який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як видно з матеріалів справи, на виконанні у ВДВС перебувало виконавче провадження АСВП №80055010 з примусового виконання наказу №921/144/24 від 30.12.2025, виданого Господарським судом Тернопільської області щодо виселення ТзОВ “СТЕН” з орендованого державного нерухомого майна, а саме : частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ 039, що розміщена за адресою : вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль.

23.01.2026 головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80055010 з виконання вказаного вище наказу, а також постанову про закінчення виконавчого провадження №80055010.

Так, 23.01.2026 головним державним виконавцем винесено та надіслано вимогу ТзОВ “СТЕН” з`явитись або забезпечити явку свого представника 02.02.2026 о 15:00 год на місце проведення виконавчих дій, а саме : частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою : вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль, забезпечити безперешкодний доступ до майна для проведення виселення ТзОВ “СТЕН”.

02.02.2026 державним виконавцем складено акт про не виконання рішення суду, зокрема, не виселено Товариство з орендованого державного нерухомого майна, а саме : частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою : вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль, про що свідчать підписи сторін, які прибули за вказано вище адресою (фото додається). Боржник не з`явився на місце вчинення виконавчих дій та не повідомив причини неприбуття.

03.02.2026 на адресу ВДВС надійшла заява Товариства (вх.№3655 від 03.02.2026) про закінчення виконавчого провадження, до якої долучені повідомлення на 2 аркушах, які надсилались Регіональному відділенню фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, а також Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області, а саме : повідомлено про те, що боржником звільнено орендоване майно; про те, що боржником ТзОВ “СТЕН” сплачено судовий збір, на виконання постанови Західного апеляційного Господарського суду від 23.10.22024 у справі №921/144/24, та повідомлення про те, що боржник ТзОВ “СТЕН” надає для підписання акт повернення нерухомого майна, підписаний та проштампований зі сторони ТзОВ “СТЕН” (у трьох примірниках) та один примірник акту повернення нерухомого майна підписаний зі сторони Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області повернути ТзОВ “СТЕН”.

18.02.2026 за вх.№5493 на адресу відповідача надійшов лист від Фонду Державного майна України Регіональне відділення фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях - щодо невиконання рішення суду боржником, в результаті проведеного огляду, який було здійснено 02.02.2026 та встановлено, що площадка із залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою : вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль, надалі використовується боржником з метою розміщення автостоянки, що зафіксовано в акті державного виконавця від 02.02.2026 (з фото фіксацією); зазначене підтверджує обставину невиконання рішення суду та надання боржником необґрунтованих заяв та неправдивих відомостей Відділу.

11.03.2026 головним державним виконавцем винесено та надіслано вимогу ТзОВ “СТЕН” з`явитися або забезпечити явку свого представника 27.03.2026 о 14:00 год на місце проведення виконавчих дій, які описані вище для забезпечення безперешкодного доступу до майна для проведення виселення Товариства.

27.03.2026 державним виконавцем складено акт від 27.03.2026 у ВП №80055010 про виконання рішення суду, відповідно до якого виселено ТзОВ “СТЕН” з орендованого державного нерухомого майна, а саме : частини площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м., інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.40.ББФЕРЮ039, що розміщена за адресою : вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль, про що свідчать підписи сторін, які прибули за вказаною вище адресою. Зі сторони боржника в Акті державного виконавця не було жодних претензій та заперечень, про що і підписано представником боржника Свірським Т.В.

30.03.2026 головним державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у ВП №80055010, у якій зазначено, що на підставі Акту державного виконавця від 27.03.2026 боржником в повному обсязі виконано наказ №291/144/24 від 30.12.2025, виданого Господарським судом Тернопільської області, що підтверджено підписами сторін у акті державного виконавця. Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження винесено в окреме ВП.

У подальшому, 30.03.2026, керуючись ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80632846, з виконання постанови №80055010 від 23.01.2026, про стягнення з ТзОВ “СТЕН” виконавчого збору у сумі 34588,00 грн.

Також, 30.03.2026 головним державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП №80632846 в сумі 34588,00 грн.

Вважаючи протиправними оспорювані постанови, ТзОВ “СТЕН” звернулося до адміністративного суду з вимогою їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій та є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання. Суд зазначив, що позивачем не подано до суду доказів виконання вищезгаданого судового наказу саме до відкриття виконавчого провадження, а судом таких доказів не здобуто.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII).

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 27 Закону №1404-VІІІ надано визначення поняття “виконавчий збір” та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Згідно ч.1, 3, 4, 9 ст.27 Закону №1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512).

Відповідно до п.8 розд.ІІІ Інструкції №512, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Отже, аналіз приведених вище норм свідчить про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.04.2020 по справі №480/3452/19.

Крім того, з процитованих норм суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Також одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Водночас, в контексті положень Закону №1404-VIII, примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 по справі №480/3452/19, від 26.06.2020 по справі №360/3324/19, від 23.12.2020 по справі №620/334/20.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, аналізуючи у сукупності положення ч.5, 6 ст.26, ч.1-4 ст.27 та ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ, можна дійти висновку, що перелік виконавчих документів, за якими виконавчий збір не стягується, чітко визначений, а тому у всіх інших випадках стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання рішення.

Таке примусове виконання розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження він також повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Тобто стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. В іншому разі це питання має бути вирішено в порядку, встановленому ч.3 ст.40 Закону №1404-VІІІ, а саме : постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

Системний аналіз приведених норм дає підстави для висновку, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню шляхом виокремлення в самостійне виконавче провадження у разі закінчення того виконавчого провадження, у межах якого з боржника було стягнуто виконавчий збір.

При цьому, у разі, якщо виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована), законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, крім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови.

Згідно висновків Верховного Суду, сформованих та викладених у постанові від 30.06.2021 по справі №460/2478/19 та підтриманих у подальшому у постановах Верховного Суду від 24.12.2021 по справі №640/4599/21, від 25.05.2023 по справі №420/1233/19 та від 01.08.2024 по справі №640/11506/21, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Відтак, у передбачених чинним законодавством випадках, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Предметом спору в цій справі є безпосередньо постанова державного виконавця від 30.03.2026 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80632846 щодо виконання постанови державного виконавця від 30.03.2026 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №921/144/24 від 30.12.2025, виданого Господарським судом Тернопільської області

Вказана постанова державного виконавця від 30.03.2026 ВП №80632846 про стягнення з позивача виконавчого збору фактично є виконавчим документом.

Більше того, як слушно зауважив суд першої інстанції, у постанові державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 30.03.2026 у ВП №80055010 вказано, що згідно Акту державного виконавця від 27.03.2026 боржником наказ №291/144/24 від 30.12.2025, що видав Господарський суд Тернопільської області про виселення боржника ТзОВ “СТЕН” з орендованого державного нерухомого майна, а саме : площадки з залізобетонним покриттям №14 площею 420,00 кв.м, що розміщена по вул.Текстильній 30А, м.Тернопіль, - виконано в повному обсязі, що підтверджено підписами сторін у акті державного виконавця.

Таким чином, лише 27.03.2026 державним виконавцем зафіксовано факт виконання судового наказу №921/144/24 від 30.12.2025, виданого Господарським судом Тернопільської області, в той час як ВП №80055010 відкрито 23.01.2026.

Проаналізувавши встановлені судом обставини, які описані вище, колегія суддів констатує відсутність доказів щодо виконання вищевказаного судового наказу до відкриття провадження державним виконавцем.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які суд сформував на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕН” залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року по справі №500/2217/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей

судді В. В. Гуляк

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 23.09.26