Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №300/5972/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 рокуСправа №300/5972/25 пров. №А/857/45130/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року (суддя Могила А.Б., м. Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУПФ-1), в якому просила:

визнати бездіяльність ГУПФ протиправною щодо призначення пенсії за віком позивачу;

визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ про відмову у призначенні пенсії за віком від 19.08.2022 № 092250004184 (далі Рішення);

зобов`язати ГУПФ-1 прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком та здійснити її виплату з моменту звернення позивача з питанням про призначення такої пенсії, а далі-довічно.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення. Зобов`язано ГУПФ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.08.2022 (далі Заява №1) про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду першої інстанції. У задоволенні решти позову та до ГУПФ-1, відмовити.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У доводах апеляційної скарги ГУПФ зазначає, що позивачу не зараховано період роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993 згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 005.03.1987 (далі Трудова книжка), оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації, що суперечить правилам ведення трудових книжок працівників. Окрім цього, ГУПФ не зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 , період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги. Разом із тим, ГУПФ звертає увагу суду першої інстанції на відсутність у позивача необхідного страхового стажу у розмірі 15 років для призначення пенсії за віком.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подавала.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування періодів роботи з 05.03.1987 по 17.06.1993 для обрахунку стажу при призначенні пенсії за віком. Крім того, надані ОСОБА_1 документи є достатніми для зарахування до її страхового стажу періоду догляду за дитиною – ОСОБА_2 з 07.09.2004 до 23.04.2007 (включно). Окрім цього, суд першої інстанції звертає увагу, що після зарахування спірних періодів, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становитиме понад обов`язкові 15 років, що є підставою для виплати позивачу пенсії за віком.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Згідно із частиною першою статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач 12.08.2022 звернулася до ГУПФ-1 із Заявою №1 про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV).

Водночас, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено ГУПФ, який своїм Рішенням відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

На переконання ГУПФ до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації, а також період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги, а також й те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 3 місяці 11 днів.

Надалі, позивач 16.06.2025 звернулася до ГУПФ із заявою (далі Заява №2) в якій просила скоригувати Рішення та повідомити її письмово про результат його перегляду.

За результатами розгляду Заяви-2 ГУПФ листом від 18.07.2025 №13426-12562/С-02/8-1700/25 повідомив ОСОБА_1 , що Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту третього статті 115 Закону № 1058-IV прийнято правомірно та не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у позивача - 15 років.

Попри це, ОСОБА_1 , вважаючи протиправним вищевказане Рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

З урахуванням статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) та Законом №1058-IV (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За змістом статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній» (Постанова №637).

У пунктах першому та другому Постанові №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Разом із тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно із пунктом третім Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

З системного аналізу наведених законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, вбачається, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.

Відомостями, які містяться в Трудовій книжці ОСОБА_1 копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджено період роботи позивача з 05.03.1987 по 17.06.1993.

Суд першої інстанції зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких ОСОБА_1 була прийнята на таку роботу за спірний період.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).

З урахуванням пункту 2.6 Інструкції №58 слідує, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Як уже встановлено судом першої інстанції, ГУПФ не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації. Таким чином, підставою не зарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу позивача стали допущені недоліки при заповненні Трудової книжки.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.

Крім того, згідно із пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (Постанова №301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту четвертого Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. При цьому, за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії з віком.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Окрім цього, відповідно до підпункту другого пункту шостого постанови Правління Пенсійного Фонду України «Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України» від 22.12.2014 № 28-2 Головне управління Фонду має серед іншого право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

Пенсійним органом не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.

Навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов`язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.

У спірному Рішенні ГУПФ також не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги.

За змістом пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно із частиною другою статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Відповідно до пункту одинадцятого Постанови №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

До Заяви №1 про призначення пенсії за віком позивачем було подано відповідні свідоцтва про народження дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому, документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Таким чином, апеляційний суд підтримує думку суду першої інстанції, що надані ОСОБА_1 документи є достатніми для зарахування до її страхового стажу періоду догляду за дитиною – ОСОБА_2 з 07.09.2004 до досягнення ним 3-річного віку, а доводи відповідача-апелянта є безпідставними.

З урахуванням пункту третього частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.

Водночас, проаналізувавши Рішення ГУПФ апеляційний суд зазначає, що вік позивача становить більше необхідних 50 років, а страховий стаж ОСОБА_1 13 років 3 місяці 11 днів, проте враховуючи необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж позивача становитиме більше обов`язкових 15 років.

Системний аналіз обставин справи свідчить про те, що суд першої інстанції в повній мірі встановив фактичні обставини справи, надав об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених як позивачем так і відповідачем, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич