Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/1647/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1647/26 пров. № А/857/36378/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року, головуючий суддя – Морська Г.М., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Львівській області, в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України», на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262- XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з урахуванням розміру грошового забезпечення за посадою, вказаною в довідці за № 51/9620 від 21.03.2025 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 з 11.11.2025 року з пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України», на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-Х11 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням розміру грошового забезпечення за посадою вказаною в довідці за № 51/9620 від 21.03.2025 року, та здійснити виплату пенсії з врахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що позивач є пенсіонером та до 31.05.2011 року отримував пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 90 % грошового забезпечення (вислуга років в пільговому обчисленні складає 38 років). Із 01.06.2011 року позивач перейшов на пенсію за віком згідно Закону України «Про статус народного депутата України». Відділ координації пенсійних питань видав позивачу довідку № 51/9620 від 21.03.2025 року про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2025 року для перерахунку пенсії ОСОБА_1 із 01.02.2025 року. У зв`язку із цим позивач 11.11.2025 року звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Львівській області щодо переведення на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та перерахунку її, на підставі довідки МВС України № 51/9620 від 21.03.2025 року. Листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 29142-31303/Б-52/8-1300/25 від 27.11.2025 року Відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідно до оновленої довідки за № 51/9620 від 21.03.2025 року. Стверджує: «… відповідачем у встановлений пунктом 18 Порядку № 3-1 10-денний строк не прийнято рішення щодо переведення з одного виду пенсії на інший або відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший прийнято не було, натомість позивачу було надано відповідь, оформлену листом за № 29142- 31ЗОЗ/Б-52/8-1300/25 від 27.11.2025 року, відповідно до Закону України «Про звернення громадян», у 30-денний термін. З огляду на викладене, враховуючи наявність права у позивача на перехід з одного виду пенсії на інший, дотримання ним процедури звернення з відповідною заявою до пенсійного органу, а також порушення відповідачем процедури прийняття рішення щодо такої заяви, позивач дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо не переведення позивача з пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України», на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, є протиправними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.11.2025 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2025 року з урахуванням висновків суду та прийняти адміністративний акт, передбачений Законом України № 2073-IX; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскільки ОСОБА_1 було призначено пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отже і в подальшому стосовно позивача реалізуються правові наслідки, що виникають у зв`язку зі змінами у законодавстві щодо обраного виду пенсійного забезпечення. Тобто, позивач має право на перерахунок пенсії, у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення військовослужбовців, проте, аж ніяк з посади заступника Міністра внутрішніх справ. Позивач не має права обирати на підставі якого грошового забезпечення здійснювати перерахунок - на підставі грошового забезпечення військовослужбовця чи складових заробітної плати заступника Міністра внутрішніх справи. Так, складові грошового забезпечення військовослужбовців та складові заробітної плати працівників посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну службу» за своєю правовою природою є різними поняттями, оскільки є відмінними за правовим регулюванням, порядком, способом здійсненням цих виплат, призначаються та виплачуються за різних умов.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний НОМЕР_1 , є пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.

Відповідно до Закону № 2262-ХІІ позивачу була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 90 % грошового забезпечення (вислуга років в пільговому обчисленні складає 38 років) відповідно до норм ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Із 01.06.2011 року позивач переведений на пенсію за віком, згідно Закону України «Про статус народного депутата України».

11.11.2025 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Львівській області щодо переведення його на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та перерахунку її, на підставі довідки за № 51/9620 від 21.03.2025 року, МВС України, Відділ координації пенсійних питань, про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2025 року для перерахунку пенсії позивачу.

Листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 29142-31303/Б-52/8-1300/25 від 27.11.2025 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії відповідно до оновленої довідки за № 51/9620 від 21.03.2025 року.

Відмова мотивована наступним: «… Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі визначено Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262 - XII „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон № 2262). Відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України 21.02.2018 року прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103). Відтак, на виконання Постанови № 103, з 01.01.2018 здійснено перерахунок пенсій призначених згідно із Законом 2262 до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з оновленого грошового забезпечення, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) станом на 01.03.2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 року, вирішено визнати протиправними та не чинними пункти 1, 2 Постанови № 103. Після визнання протиправними та скасування пунктів 1, 2 Постанови № 103, якими було передбачено проведення перерахунку пенсій відповідно до Постанови № 704, інших рішень Уряду про умови та порядок проведення перерахунку пенсії не приймалося. Враховуючи вищевикладене, підстави для проведення перерахунку пенсії відповідно до довідки від 21.03.2025 року № 51/9620 з оновленого грошового забезпечення за нормами, чинними на 01.01.2025 року, відсутні…».

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача від 11.11.2025 року є протиправними та для захисту прав та інтересів позивача слід зобов`язати відповідача розглянути вказану заяву з урахуванням висновків суду та прийняти адміністративний акт, передбачений Законом № 2073-IX.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Закон України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX) регулює відносини органів Пенсійного фонду їх посадових осіб з пенсіонерами щодо розгляду і вирішення заяв пенсіонера щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу пенсіонера, розгляд якої здійснюється відповідачем.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 4 Закону № 2073-IX принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.

Відповідно до ч. ст. 21 Закону №2073-IX адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція).

Згідно з ч.1 ст. 38 Закону №2073-IX особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов`язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу.

Відповідно до ст. 39 Закону №2073-IX заява подається в усній чи письмовій формі. Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Підпунктом 1 ч. 1 ст. 46 Закону № 2073-IX передбачено, що адміністративне провадження розпочинається з дня отримання заяви компетентним адміністративним органом.

Відповідно до ст. 69 Закону України № 2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт, вимоги до форми і змісту якого встановлені ст. 70 і ст. 71 Закону України № 2073-IX.

Ст. 71 Закону України № 2073-IX визначено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею. У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Крім того, ст. 72 Закону України № 2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта.

Зокрема, ч. 2 ст. 72 Закону України № 2073-IX визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Відповідно до ч.5 ст. 72 Закону України № 2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону України № 2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд апеляційної інстанції констатує, що оскаржуване рішення повинно містити всі відомості, визнані законом як обов`язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів наголошує, що статтею 14 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач фактично звертався до відповідача із заявою про прийняття адміністративного акта (рішення або юридично значущої дії індивідуального характеру щодо переведення його з одного виду пенсії на інший та перерахунку такої пенсії на підставі оновленої довідки про складові грошового забезпечення ).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що лист Головного Управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 29142-31303/Б-52/8-1300/25 від 27.11.2025 року не містить детальної правової оцінки обставин, виявлених пенсійним органом, та чіткого зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин, зокрема у частині щодо переведення позивача з одного виду пенсії на інший.

Діючи всупереч принципам, що визначені статтею 4 Закону № 2073-IX відповідач не врахував, що провадження за заявою особи обов`язково має завершуватися прийняттям адміністративного акта (рішенням про перерахунок пенсії або мотивованим рішенням про відмову в перерахунку).

У контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції наголошує, що статтею 14 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган забезпечує розгляд і вирішення справи з вчиненням процедурних дій, що є достатніми та необхідними для належного вирішення справи.

Оскільки за заявою позивача відповідачем рішення не приймалось, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про зобов`язання відповідача повторно розглянути вказану заяву про перерахунок пенсії, та прийняти адміністративний акт, передбачений Законом № 2073-IX.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.

В іншій частині рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2026 року у справі №380/1647/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич