Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №380/2080/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2080/26 пров. № А/857/35052/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, головуючий суддя – Желік О.М., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 31.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та прийняти рішення по суті порушених у ньому питань за результатами його розгляду; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за підпунктом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років та у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що рапорт подано в електронній формі через систему електронного документообігу (СЕДО) ІНФОРМАЦІЯ_2 , до рапорту долучено всі необхідні документи, передбачені додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170, у тому числі інформаційний витяг з Єдиного реєстру боржників про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. Позивач має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (усиновлену на підставі рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02.06.2025 року у справі № 479/516/25). За результатами розгляду рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 жодного рішення не прийнято, чим, на думку позивача, порушено вимоги пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, а також Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, – та неприйняття за результатами його розгляду рішення по суті; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 31.12.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за результатами його розгляду мотивоване рішення по суті порушених у рапорті питань з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 року № 07-РС позивача звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 21.05.2025 року у зв`язку з відсутністю на військовій службі понад десять діб (підпункт 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України). Позивач 11.05.2025 року самовільно залишив місце служби, інформацію про що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. Зважаючи на викладене, для належного дотримання порядку звільнення з військової служби позивачу необхідно з`явитися у військову частину НОМЕР_1 із самовільного залишення частини для подання рапорту з підтверджуючими документами по команді.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_6 12.03.2025 року на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 06.05.2025 року № 49-РС позивач призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , ВОС – 100915А/630.

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 07.05.2025 року № 129 позивача з 07.05.2025 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та на всі види забезпечення.

Військова частина НОМЕР_1 є правонаступником військової частини НОМЕР_4 у зв`язку з проведеними організаційно-штатними заходами.

Позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 ). За адресою реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , разом з позивачем зареєстровані: його дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02.06.2025 року у справі № 479/516/25 ОСОБА_1 оголошено усиновлювачем неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; внесено зміни до актового запису про народження дитини, зокрема, до відомостей про батька та прізвище дитини змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». Зазначене рішення суду набрало законної сили 03.07.2025 року.

28.11.2025 року позивач через ІНФОРМАЦІЯ_8 засобами системи електронного документообігу подав до командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами – у зв`язку з перебуванням на утриманні трьох неповнолітніх дітей. До рапорту долучено копії документів, які підтверджують вказані обставини.

Листом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 05.12.2025 року № 1953/5159 (зареєстрований у військовій частині 10.12.2025 року за №1480/1/3/8488) повідомлено, що рапорт позивача розглянуто та залишено без реалізації (не підлягає задоволенню) через відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки не надано документів, визначених додатком 19 Інструкції № 170, а саме довідки про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, виданої органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.

31.12.2025 року позивач повторно склав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за тією самою підставою. Рапорт із доданими до нього документами (зокрема, копіями свідоцтв про народження дітей, свідоцтва про шлюб, рішень судів про усиновлення та про розірвання попереднього шлюбу дружини, відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, інформації з Єдиного реєстру боржників від 31.12.2025 року про відсутність відомостей про позивача за категорією стягнення «стягнення аліментів») надіслано через ІНФОРМАЦІЯ_8 засобами системи електронного документообігу та отримано військовою частиною НОМЕР_1 02.01.2026 року (супровідний лист № 1953/25 від 02.01.2026 року).

Станом на дату звернення позивача до суду (05.02.2026 року) та станом на дату ухвалення цього рішення жодного рішення за результатами розгляду рапорту від 31.12.2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 не прийнято; відповідь по суті порушених у рапорті питань позивачу не надано.

Водночас з матеріалів справи слідує, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 11.05.2025 року № 133 позивачу як такому, що самовільно залишив військову частину, з 11.05.2025 року призупинено виплату грошового забезпечення та знято з усіх видів забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 року № 07-РС, на підставі підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, позивача звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 21.05.2025 року. За фактом самовільного залишення військової частини проведено службове розслідування (акт від 20.05.2025 року), за висновками якого встановлено наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України; відповідні матеріали направлені до правоохоронних органів.

Позивач не погодився з бездіяльністю відповідача щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 31.12.2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що командиром військової частини НОМЕР_1 не здійснено розгляду рапорту позивача від 31.12.2025 року по суті та не прийнято за його результатами жодного мотивованого рішення. Отже, повноваження щодо розгляду рапорту по суті відповідачем не реалізовано взагалі, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для підміни собою компетентного суб`єкта владних повноважень та ухвалення замість нього рішення про звільнення позивача з військової служби.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду судом цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частин другої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону №2232-XII).

Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Так, підпунктом «4» пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Саме на наявність підстав, передбачених зазначеною вище нормою закону, позивач і посилається в обґрунтування необхідності звільнення його з військової служби.

Між тим, з наявних у справі матеріалів убачається, що позивач з 11.05.2025 року фактично відсутній за місцем служби, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2025 № 07-РС зарахований у розпорядження командира військової частини у зв`язку з відсутністю на службі понад десять діб, за фактом самовільного залишення військової частини проведено службове розслідування, за наслідками якого встановлено наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

Позивач на даний час відсутній на військовій службі.

Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

Абзацами першим-п`ятим частини другої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Наведене кореспондується з нормами пунктів 144-1, 144-2 Положення №1153/2008.

Згідно з абзацом 1 пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту г частини другої, пункту г частини третьої, підпункту д пункту 1, підпункту в пункту 2 частини четвертої, підпункту е пункту 1, підпункту е пункту 2, підпункту в пункту 3 частини п`ятої та підпункту е пункту 1, підпункту д пункту 2, підпункту в пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

З аналізу наведених норм вбачається, що в разі самовільного залишення військовослужбовцем військової частини він вважається таким, що призупинив військову службу. Вирішення будь-яких питань стосовно військовослужбовців, військову службу яким призупинено у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, можливе виключно у разі набрання законної сили обвинувальних вироків стосовно них.

Колегія суддів зазначає, що обставини самовільного залишення позивачем місця розташування військової частини, у зв`язку з чим йому було призупинено військову службу, унеможливлюють відповідача вирішувати питання про звільнення з військової служби. Вказане питання може бути вирішено лише у разі повернення позивача у розташування військової частини або набрання законної сили обвинувального вироку відносно нього у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є особою, яка самовільно залишила військову частину та на дату подання позовної заяви його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що для реалізації права на звільнення з військової служби позивач після продовження ним військової служби, зобов`язаний подати до відповідного командування рапорт про звільнення із додатками які підтверджують його право на звільнення, оформлений у встановленому порядку.

Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою ключову правову обставину: у період самовільного залишення військової частини військова служба такої особи є призупиненою. На цей час така особа не входить до чисельності ЗСУ, а також не користується правами, гарантіями та соціальним забезпеченням, встановленими для військовослужбовців.

Ігнорування цих обставин фактично призводить до легитимації ситуації, за якої особи, які самовільно залишили місце служби, можуть використовувати такий статус як інструмент для подальшого звільнення з військової служби у бажаний для себе спосіб.

Суд першої інстанції фактично допустив ситуацію, за якої особа, яка самовільно залишила військову частину та не виконує обов`язки військової служби, отримує можливість реалізувати права військовослужбовця, зокрема право на звільнення.

Водночас, правова природа самовільного залишення військової частини, як зазначено у практиці Верховного Суд (постанова Верховного Суду від 13.11.2025 року № 473/3261/23), полягає у тому, що такий стан є триваючим правопорушенням і припиняється лише після повернення особи до військової частини або вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

Отже особа, яка перебуває у статусі самовільного залишення військової частини та якій призупинено службу, не може реалізовувати права військовослужбовця.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі №380/2080/26 – скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич