Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №380/59/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/59/26 пров. № А/857/26668/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Мандзія О.П.,

Суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі №380/59/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,-

суддя у І інстанції –О.І, Коморний,

дата ухвалення рішення – 03.04.2026,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складення повного тексту рішення – 03.04.2026,

В С Т А Н О В И В:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – апелянт, відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати позивачу нарахованої індексації до пенсії в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та нарахованої індексації до пенсії в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсії і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» з 01.03.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.11.2025 року виплатити індексацію до пенсії позивачу нараховану в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» з 01.03.2024 року та індексації до пенсії позивачу нараховану в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсії і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення в у 2025 році» з 01.03.2025 року без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ України з 2007 року, отримує довічну пенсію за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII та має законодавчо закріплений статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи.

Позивач звернув увагу суду на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №380/8363/25 Відповідача вже зобов`язано здійснити перерахунок та виплату його пенсії з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки про грошове забезпечення, причому у рішенні чітко вказано без обмеження максимальним розміром.

На виконання вказаного судового рішення Відповідач формально провів перерахунок. Однак, як з`ясував Позивач з отриманих розрахунків, при формуванні суми до фактичної виплати з 01.11.2025 пенсійний орган неправомірно та самовільно застосував так звані понижуючі коефіцієнти згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1. Внаслідок застосування такого математичного алгоритму Відповідач фактично нівелював (поглинув) виплату законно нарахованих сум індексації за 2024 рік (у розмірі 1500 грн) та за 2025 рік (у розмірі 1500 грн), знову штучно обмеживши загальний розмір належної пенсійної виплати.

Позивач вважає такі дії Відповідача протиправними, наголошуючи, що індексація є обов`язковою базовою державною соціальною гарантією, яка підлягає виплаті для підтримання купівельної спроможності. Водночас подальше обмеження розміру пенсії максимальним порогом або застосування до неї будь-яких штучних понижуючих коефіцієнтів прямо суперечить нормам Конституції України, чинним законам та сталим правовим позиціям Конституційного Суду України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі №380/59/26 позов задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої індексації до пенсії в сумі 1500 грн, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», та нарахованої індексації до пенсії в сумі 1500 грн, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», з 01.03.2025 року. зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 01.11.2025 року виплатити індексацію до пенсії ОСОБА_1 (нараховану в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №185 від 23.02.2024 року «Про індексацію соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» з 01.03.2024 року та індексації до пенсії нараховану в сумі 1500 грн передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №209 від 25.02.2025 року «Про індексацію пенсії і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення в у 2025 році» з 01.03.2025 року без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що Головне управління ПФУ у Львівській області обґрунтовує тим, що воно належним чином та повністю виконало рішення суду у справі №380/8363/25, здійснивши відповідний перерахунок пенсії.

Проте, Відповідач наголошує, що його подальші дії під час виплати регламентовані статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та прийнятою на її виконання Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

Відповідач стверджує, що вказаними нормативно-правовими актами встановлено обов`язок пенсійного органу застосовувати понижуючі коефіцієнти до тієї частини пенсій військовослужбовців, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (тобто понад 23 610 грн).

Оскільки розрахунковий (загальний) розмір пенсії позивача значно перевищує цей законодавчо встановлений поріг, Відповідач зазначає, що був зобов`язаний застосувати відповідні понижуючі коефіцієнти, що й призвело до визначення остаточної суми до виплати у розмірі 26 138,23 грн. Відповідач наполягає, що його дії є абсолютно правомірними, вчиненими на виконання чинного бюджетного законодавства в умовах правового режиму воєнного стану та об`єктивного дефіциту фінансових ресурсів держави, а тому вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі №380/59/26 та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що позивач ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ, перебуває на відповідному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує довічну пенсію за вислугу років.

Вказана пенсійна виплата призначена та виплачується Позивачу відповідно до норм спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII (далі Закон №2262-XII).

Крім того, судом встановлено, що Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується належним чином завіреною копією відповідного посвідчення та довідкою МСЕК, долученими до матеріалів справи.

Відповідач провів перерахунок пенсії позивача. Згідно з детально дослідженим судом розрахунком пенсії (розпорядження Головного управління ПФУ у Львівській області) станом на 01.11.2025, базовий (основний) розмір пенсії, обчислений як 76% від відповідних сум грошового забезпечення, склав 22 929,94 грн.

Також до вказаного розрахунку пенсійним органом включені (нараховані) обов`язкові суми індексації, а саме:

«Індексація базового ОСНП 2024» у розмірі 1500,00 грн (на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №185);

«Індексація базового ОСНП 2025» у розмірі 1500,00 грн (на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №209).

У результаті арифметичного додавання всіх складових, загальний підсумок нарахованої пенсії з усіма надбавками, доплатами та підвищеннями (включаючи гарантоване підвищення особам з інвалідністю внаслідок війни) визначений (розрахований) самим же пенсійним органом у розмірі 33 170,73 грн.

Однак, як свідчить розрахунок, відповідач під час визначення остаточної суми, що підлягає фактичній виплаті на рахунок пенсіонера, вдався до звуження розміру пенсії.

Спочатку пенсійний орган обмежив загальний розмір пенсії сумою 29 340,33 грн (прямо зазначивши у графі: «З урахуванням максимального розміру пенсії: 29340,33»). Після цього до вже обмеженої суми Відповідач додатково застосував механізм понижуючих коефіцієнтів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 (алгоритм пониження по відповідних діапазонах для сум, що перевищують 23 610 грн).

У результаті застосування цих послідовних математичних відрахувань, підсумкова сума до фактичної виплати Позивачу склала лише 26 138,23 грн.

Таким чином, суд констатував, що незважаючи на формальне відображення (включення) сум індексацій (по 1500 грн за 2024 та 2025 роки) в алгоритмі первинного розрахунку, фактично вони не були виплачені Позивачу у повному обсязі. Загальна сума належної йому пенсії була штучно та неправомірно поглинута (нівельована) спочатку застосуванням максимального розміру, а згодом застосуванням понижуючих коефіцієнтів. Такі дії суб`єкта владних повноважень призвели до значного щомісячного недоотримання Позивачем законно призначених та нарахованих пенсійних виплат, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо обмеження пенсії Позивача максимальним розміром та безпідставного застосування понижуючих коефіцієнтів, що призвело до фактичної невиплати законно нарахованої індексації за 2024 рік (1500 грн) та 2025 рік (1500 грн). Такі дії Відповідача безпосередньо порушують право позивача на мирне володіння своїм майном (належними пенсійними виплатами), що гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та прямо суперечать нормам національного законодавства.

З метою повного та ефективного відновлення порушених прав Позивача, суд вважав за необхідне та співмірне зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації до пенсії, нарахованої в сумі 1500 грн за 2024 рік та 1500 грн за 2025 рік, починаючи з 01.11.2025 (як заявлено в позовних вимогах) без будь-якого обмеження її максимальним розміром чи застосування понижуючих коефіцієнтів, з обов`язковим урахуванням раніше виплачених сум.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та деяких інших осіб визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262).

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

Відповідно до положень ст. 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «;Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668 внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Водночас Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668.

Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Одночасно з цим положення статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто була наявна колізія між Законом № 2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668 у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Водночас суд ураховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Вказав, що приписи статті 2 Закону № 3668, зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, норма Закону № 3668, якою встановлений максимальний розмір пенсії, та який поширював свою дію на Закон № 2262, втратила чинність з 12 квітня 2023 року (через шість місяців з дня ухвалення вказаного вище рішення Конституційного суду України).

З огляду на наведене суд доходить висновку, що станом на момент проведення відповідачем перерахунку пенсії позивача у законодавстві України відсутня норма, яка обмежувала б пенсію позивача максимальним розміром.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №380/8363/25 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо зменшення позивачу основного розміру пенсії з 76% до 70% від відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; ЄДРПОУ 13814885) здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, направленої супровідним листом №5к/вих/4.2/8514 від 22.08.2024 про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, виходячи з розміру 76% грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження з 01.02.2023 розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея,10; ЄДРПОУ 13814885) з 01.02.2023 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Як видно зі змісту долучених до матеріалів справи перерахунку пенсії за вислугу років з 01.11.2025 та Розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 1306001360 пенсію позивача проіндексовано з 01 березня 2024 року на підставі Постанови № 185 (1500,00 грн) та з 01 березня 2025 року відповідно до Постанови № 209 (1500,00 грн); підсумок пенсії (з надбавками) становить 33170,73 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії 29340,33 грн. Пониження суми 29340,33 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 – 26138,23 грн.

Отже, починаючи з 01 березня 2024 року та з 01 березня 2025 року пенсія позивача з урахуванням нарахованих сум індексацій за 2024 - 2025 роки обмежена відповідачем максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).

Суд також ураховує, що пенсія позивача проіндексована відповідачем з 01 березня 2024 року на підставі Постанови № 185 та з 01 березня 2025 року відповідно до Постанови № 209, отже, право позивача на індексацію пенсії за 2024 - 2025 роки відповідачем не заперечується.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо обмеження пенсії Позивача максимальним розміром та безпідставного застосування понижуючих коефіцієнтів, що призвело до фактичної невиплати законно нарахованої індексації за 2024 рік (1500 грн) та 2025 рік (1500 грн). Такі дії Відповідача безпосередньо порушують право Позивача на мирне володіння своїм майном (належними пенсійними виплатами), що гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та прямо суперечать нормам національного законодавства.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та обрано належний спосіб захисту прав позивача.

При цьому апеляційний суд наголошує, що правомірність дій відповідача щодо обмеження його пенсійної виплати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" не є предметом судового розгляду, адже не охоплюється позовними вимогами.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі №380/59/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар