Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №560/13351/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13351/25

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату грошового забезпечення та залежних від його розміру виплат.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 29.03.2025, а також інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідне нарахування та виплату.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт, зокрема, зазначає, що позивач просив здійснити перерахунок грошового забезпечення лише за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, тоді як суд першої інстанції без належного обґрунтування вийшов за межі позовних вимог та задовольнив їх за період по 29.03.2025.

Також відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

У доповненнях до апеляційної скарги відповідач зазначив, що ОСОБА_1 29.03.2025 не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з чим у позивача не виникло права на одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Крім того, у додаткових поясненнях військова частина НОМЕР_1 послалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, та зазначила про відсутність підстав для обчислення грошового забезпечення після 20.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 розрахункову величину встановлено в розмірі 1762 грн.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 18.10.2019 по 29.03.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2025 №94 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Вважаючи, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідач неправильно визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач у суді першої інстанції наполягав на залишенні позову без розгляду, посилаючись на пропуск позивачем тримісячного строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, та вказував, що, отримуючи грошове забезпечення щомісячно, позивач повинен був дізнатися про можливе порушення свого права в момент отримання відповідних виплат.

Колегія суддів не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин відповідних наслідків пропуску строку звернення до суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в тій частині, в якій вона унеможливлює звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат після спливу тримісячного строку під час перебування у трудових правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 18.08.2026 у справі №240/24118/25, вирішуючи питання щодо дотримання строку звернення до суду військовослужбовцем з вимогами про перерахунок грошового забезпечення, врахував зазначене рішення Конституційного Суду України та звернув увагу на необхідність розмежування правового становища особи, звільненої зі служби, та особи, яка продовжує її проходження.

У цій справі ОСОБА_1 з військової служби не звільнений, а після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 продовжив проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Отже, доводи відповідача про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду є необґрунтованими.

Щодо суті спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 постанови №704 викладено у редакції, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 визнано протиправним та скасовано.

Отже, з 29.01.2020 відновлено дію пункту 4 постанови №704 у попередній редакції.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

Натомість Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідних застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, не містили.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, не відповідали нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінювався законодавцем на відповідний календарний рік.

У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає актам вищої юридичної сили, а тому для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 15.09.2022 у справі №500/1886/21, від 10.01.2023 у справі №120/8682/21 та підтримані в подальшій практиці Верховного Суду.

Заборона, встановлена пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, не впливає на вирішення спірних правовідносин, оскільки розрахунковою величиною відповідно до пункту 4 постанови №704 є прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність у позивача права на обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Разом з тим, визначаючи часові межі такого перерахунку, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив здійснити відповідний перерахунок за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Задовольняючи позовні вимоги за період по 29.03.2025, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо правовідносин, які позивач на вирішення суду не передавав.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, суд першої інстанції не встановив обставин, які б свідчили про необхідність виходу за межі позовних вимог для ефективного захисту прав позивача, та не навів відповідних мотивів.

Більше того, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції помилково зазначив, що позивач просив здійснити перерахунок по 19.05.2025, тоді як фактично заявлений позивачем період закінчується 19.05.2023.

Отже, визначення судом першої інстанції кінцевою датою перерахунку 29.03.2025 є помилковим.

Колегія суддів також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023, внесено зміни до пункту 4 постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

У постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов щодо пункту 2 постанови №481, та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог. Верховний Суд виходив, зокрема, з наявності у Кабінету Міністрів України делегованих законом повноважень щодо встановлення умов, порядку та розмірів складових грошового забезпечення.

Водночас, оскільки заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги обмежені 19.05.2023, правовідносини, які виникли після набрання чинності постановою №481, не становлять предмета спору у цій справі та не підлягають вирішенню по суті.

Щодо висновку суду першої інстанції про необхідність нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані основну та додаткові відпустки колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 29.03.2025 не був звільнений з військової служби.

Наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 21.03.2025 №18-РС позивача призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2025 №94 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .

Таким чином, військова служба позивача не припинилася.

Виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з переведенням для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини не є звільненням з військової служби.

Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення військовослужбовця у разі невикористання ним щорічної основної або додаткової відпустки йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Отже, законодавець пов`язує виникнення права на таку грошову компенсацію саме з юридичним фактом звільнення військовослужбовця з військової служби.

Так само одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена статтею 15 Закону №2011-XII, за своєю правовою природою є виплатою, право на яку виникає у зв`язку зі звільненням особи з військової служби за наявності передбачених законом умов.

Оскільки ОСОБА_1 з військової служби не звільнений, а продовжив її проходження в іншій військовій частині, правові підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток відсутні.

При цьому відмова в задоволенні зазначених вимог у цій справі не вирішує питання щодо права позивача на отримання відповідних виплат у майбутньому в разі його звільнення з військової служби та за наявності передбачених законом підстав.

Отже, суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги у цій частині.

Щодо інших виплат колегія суддів зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога для оздоровлення, премії та інші складові грошового забезпечення підлягають перерахунку лише у тому випадку та в тому обсязі, в якому відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент виникнення права на конкретну виплату, їх розмір залежав від посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення.

Саме по собі встановлення неправильного розміру посадового окладу та окладу за військовим званням не створює права на ті виплати, право на які у військовослужбовця у відповідному періоді не виникало.

Тому перерахунку підлягають лише ті фактично належні позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 складові грошового забезпечення та інші виплати, розрахункова база яких відповідно до законодавства включала посадовий оклад, оклад за військовим званням або місячне грошове забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення, визначаючи розрахункову величину, зазначив прожитковий мінімум станом на 01.01.2020, 01.01.2022 та 01.01.2023, однак не зазначив прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2021.

Оскільки спірний період безперервно охоплює 2020, 2021, 2022 та частину 2023 року, належним способом захисту порушеного права є визначення розрахункової величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, без вибіркового перерахування окремих років.

Така редакція не змінює предмета та підстав позову, а визначає належний спосіб виконання судового рішення в межах заявленого позивачем періоду з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 є правильним.

Водночас суд першої інстанції неправильно визначив часові межі задоволення позову, вийшовши за межі заявлених позовних вимог до 29.03.2025, та безпідставно включив до переліку виплат одноразову грошову допомогу при звільненні й компенсацію за невикористані відпустки, право на які у позивача у зв`язку з переведенням до іншої військової частини не виникло.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції — частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення, а в іншій частині — зміні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток, у тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року змінити, виклавши абзаци другий та третій його резолютивної частини в такій редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а також здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 за цей період складових грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та премії, розмір яких відповідно до законодавства обчислюється з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням або місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум».

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.