Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №560/1148/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1148/26

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи, прийняте у формі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.08.2025 № ЦО-18081 про невстановлення йому групи інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням Хмельницької медико-соціальної експертної комісії від 30.11.2018 йому було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково, натомість оскаржуваним рішенням відповідач визнав таке встановлення інвалідності необґрунтованим та зазначив про відповідність стану позивача ІІ групі інвалідності лише строком на один рік - з 30.11.2018 до 01.01.2020. На переконання позивача, перевірку проведено без належного повідомлення його про таку процедуру, без участі позивача, повного медичного обстеження та проведення необхідних досліджень.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що перевірка обґрунтованості рішення МСЕК є самостійною контрольною процедурою, яка не тотожна повторному оцінюванню повсякденного функціонування особи, а тому за відсутності прийнятого експертною командою рішення про необхідність проведення повторного оцінювання відповідач не був зобов`язаний повідомляти позивача про проведення перевірки, забезпечувати його участь та проводити повне медичне обстеження. Також суд дійшов висновку про наявність законних підстав для проведення перевірки з огляду на отримані відповідачем документи правоохоронних органів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що в оскаржуваному рішенні №ЦО-18081 як документ, на підставі якого ініційовано перевірку обґрунтованості рішення МСЕК, вказано лист СБУ за вх. №18/65616/01-24 від 04.11.2024. Натомість суд першої інстанції, обґрунтовуючи наявність законних підстав для перевірки, послався також на документи ДБР та НАБУ, які, за доводами апелянта, зазначені як підстави іншого рішення експертної команди від 11.08.2025 №ЦО-18594 та не були підставою прийняття оскаржуваного у цій справі рішення №ЦО-18081.

Також апелянт посилається на неправомірне ретроспективне застосування відповідачем нормативного регулювання, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338, до рішення МСЕК, прийнятого 30.11.2018, порушення права на участь в адміністративному провадженні, неповідомлення його про розгляд питання, непроведення повного медичного обстеження та необхідних досліджень.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, вказуючи, що перевірка обґрунтованості рішення МСЕК та повторне оцінювання особи є різними процедурами, а обов`язок повідомити особу, викликати її та провести медичне обстеження виникає лише у випадку прийняття рішення про необхідність повторного оцінювання. На обґрунтування цієї позиції відповідач посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.02.2026 у справі №280/4630/25 та від 18.03.2026 у справі №360/660/25.

У додаткових письмових поясненнях апелянт звертає увагу також на те, що рішенням від 11.08.2025 №ЦО-18081 визначено відповідність його стану ІІ групі інвалідності з 30.11.2018 до 01.01.2020 із зазначенням дати переогляду 30.11.2019, тобто дати, яка на момент прийняття такого рішення вже минула, що, на переконання апелянта, суперечить принципам незворотності дії нормативно-правових актів у часі та правової визначеності.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції — скасувати, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі акта огляду Хмельницької медико-соціальної експертної комісії №5412 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №1110375 від 30.11.2018.

11.08.2025 рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи №ЦО-18081, за результатами перевірки обґрунтованості рішення МСЕК, зроблено висновок, що ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання безстроково позивачу встановлено необґрунтовано. Разом з тим експертною командою зазначено, що у позивача мають місце виражені патологічні зміни з боку серцево-судинної системи, які відповідають критеріям встановлення ІІ групи інвалідності загального захворювання строком на один рік з 30.11.2018 до 01.01.2020, із датою переогляду 30.11.2019.

Не погоджуючись із даним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією відповідачем у 2025 році владних повноважень щодо перевірки обґрунтованості рішення МСЕК, прийнятого у 2018 році, та прийняттям за результатами такої перевірки адміністративного акта індивідуальної дії, яким змінено правові наслідки раніше встановленої позивачу безстрокової ІІ групи інвалідності.

Відповідно до Закону України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-IX) адміністративний орган здійснює адміністративне провадження на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом.

Частиною 2 ст.12 Закону №2073-IX передбачено право учасника адміністративного провадження знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні.

Статтею 17 Закону №2073-IX гарантовано право особи на участь в адміністративному провадженні, у тому числі право бути заслуханою адміністративним органом шляхом надання пояснень та/або заперечень до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Крім того, відповідно до ст.72 Закону №2073-IX письмовий адміністративний акт повинен містити мотивувальну частину, яка має забезпечувати особі можливість правильно зрозуміти прийняте рішення та реалізувати право на його оскарження. У мотивувальній частині, зокрема, зазначаються фактичні обставини справи, зміст документів та відомості, враховані під час її розгляду, докази та інші матеріали, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також правова оцінка встановлених обставин.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 25.08.2026 у справі №420/37294/25 дійшов висновку, що спірні правовідносини, пов`язані з прийняттям Інститутом рішення про скасування раніше встановленої інвалідності, є відносинами адміністративної процедури та регулюються Законом №2073-IX з урахуванням спеціального законодавства у сфері встановлення інвалідності.

Відтак, посилання суду першої інстанції на те, що положення Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягають застосуванню з огляду на здійснення перевірки в межах кримінального провадження, колегія суддів вважає помилковим. Наявність процесуального рішення органу досудового розслідування може бути передбаченою законом підставою для ініціювання перевірки, однак рішення щодо правового статусу особи приймається відповідачем у межах власної владної управлінської компетенції та є адміністративним актом.

Законом України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі — Закон №875-XII) визначено основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Відповідно до частин 1, 2 ст.6 Закону №875-XII захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується у судовому або іншому порядку, встановленому законом, а рішення медико-соціальних експертних комісій та експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи можуть бути оскаржені відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.

19.12.2024 прийнято Закон України №4170-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі — Закон №4170-IX), який у відповідній частині введено в дію з 01.01.2025.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4170-IX особам, яким інвалідність встановлена органами медико-соціальної експертизи, гарантовано збереження статусу та соціальної захищеності на встановлений строк інвалідності. Рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, та документи, видані на їх підставі, є законними і чинними та прирівнюються до рішень експертних команд. Особи, інвалідність яким встановлена без зазначення строку повторного огляду, проходять оцінювання повсякденного функціонування особи за власним бажанням.

Разом з тим, наведене положення саме по собі не виключає проведення у випадках, прямо передбачених спеціальним законодавством, перевірки обґрунтованості раніше прийнятого рішення МСЕК. Тому доводи апелянта про те, що безстроковий характер встановленої інвалідності взагалі виключав можливість проведення будь-якої перевірки її обґрунтованості, колегія суддів не приймає.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі — Постанова №1338) затверджено, зокрема, Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі — Порядок №1338).

Пунктом 10 Порядку №1338 визначено, що рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності Постановою №1338, переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

Пунктом 51 Порядку №1338 у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, було передбачено проведення Центром оцінювання функціонального стану особи перевірки обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями, зокрема на виконання постанови слідчого, прокурора або ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у відповідному процесуальному рішенні.

Таким чином, сама процедура перевірки, яка здійснювалась у 2025 році, підлягала проведенню відповідно до Порядку №1338. Це не означає надання Постанові №1338 зворотної дії у часі, оскільки її приписи регламентують процедуру перегляду, що здійснюється після набрання ними чинності.

Водночас оцінка обґрунтованості рішення МСЕК від 30.11.2018 у частині медичних критеріїв встановлення групи та строку інвалідності повинна здійснюватися з урахуванням нормативного регулювання, чинного на час прийняття такого рішення.

Як вбачається зі змісту рішення №ЦО-18081, експертна команда при визначенні відповідності стану позивача критеріям ІІ групи інвалідності послалася на постанову Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, тобто на нормативний акт, який діяв на час встановлення позивачу інвалідності.

За таких обставин довід апеляційної скарги про недопустимість застосування Порядку №1338 до самої процедури перевірки рішення 2018 року є необґрунтованим. Водночас правильність застосування відповідачем медичних критеріїв до стану позивача не усуває необхідності дотримання процедури прийняття нового адміністративного акта.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення цієї справи є саме питання дотримання відповідачем встановленої процедури у випадку, коли за результатами перевірки він дійшов висновку про необґрунтованість безстрокового встановлення позивачу ІІ групи інвалідності та фактично змінив строк дії такого статусу.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення №ЦО-18081 прийнято виключно за результатами вивчення наданої медико-експертної документації. Доказів повідомлення позивача про необхідність проведення повторного оцінювання, направлення його на повне медичне обстеження та проведення необхідних досліджень перед прийняттям цього рішення матеріали справи не містять.

Відповідач наведених обставин не заперечує, однак вважає, що оскільки формального рішення про необхідність проведення повторного оцінювання позивача експертною командою не приймалося, обов`язок повідомити його та провести медичне обстеження не виник.

Саме з таким підходом погодився суд першої інстанції.

Однак Верховний Суд у постанові від 25.08.2026 у справі №420/37294/25, застосовуючи Порядок №1338 у правовідносинах щодо прийнятого у 2025 році рішення цього ж відповідача, зазначив, що Порядок №1338 не передбачає права Центру оцінювання функціонального стану особи скасовувати рішення МСЕК іншим шляхом, ніж проведення повторного оцінювання функціонального стану особи з її викликом та повідомленням.

Верховний Суд також вказав, що таке оцінювання повинно здійснюватися на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження, та проведених необхідних досліджень.

У випадку, коли під час перевірки обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності в експертної команди виникає сумнів щодо обґрунтованості такого рішення, відповідач повинен призначити повторне оцінювання відповідно до Порядку №1338 та повідомити про це особу, щодо якої таке оцінювання проводитиметься.

При цьому у справі №420/37294/25 відповідач також посилався на те, що рішення про необхідність проведення повторного оцінювання ним не приймалося. Верховний Суд відхилив такий підхід і зазначив, що за умови, коли за результатами перевірки відповідач вважає відсутніми підстави для раніше встановленої групи інвалідності, він повинен прийняти рішення про необхідність проведення повторного оцінювання та направити особу на повне медичне обстеження з належним повідомленням.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що наведений правовий висновок Верховного Суду підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, оскільки стосується застосування того самого нормативного регулювання до рішення Центру оцінювання функціонального стану особи, прийнятого у 2025 році за наслідками перевірки рішення МСЕК та такого, що спричинило скасування раніше встановленої особі інвалідності.

При цьому обставини цієї справи в частині дотримання процедури є не менш визначальними, оскільки позивач взагалі не був повідомлений про необхідність проведення повторного оцінювання, медичне обстеження та необхідні дослідження стосовно нього не проводилися, а рішення про зміну правових наслідків раніше встановленої безстрокової ІІ групи інвалідності прийнято виключно за наявними медико-експертними документами.

Сам характер висновків, викладених у рішенні №ЦО-18081, свідчить, що експертна команда не обмежилася формальною перевіркою документації, а здійснила оцінку ступеня функціональних порушень позивача, визначила інший строк відповідності його стану критеріям ІІ групи інвалідності та фактично сформувала новий висновок щодо строку існування такого статусу.

За таких обставин наявність у експертної команди сумніву щодо правильності безстрокового встановлення ІІ групи інвалідності вимагала призначення повторного оцінювання з дотриманням передбачених Порядком №1338 процедурних гарантій.

Неприйняття самим відповідачем рішення про необхідність повторного оцінювання не може бути підставою для незастосування таких гарантій, оскільки в іншому випадку можливість особи бути повідомленою, пройти медичне обстеження та взяти участь у процедурі залежала б виключно від формального неприйняття адміністративним органом проміжного процедурного рішення, тоді як результатом перевірки фактично є зміна її правового статусу.

Тому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач вправі був скасувати правові наслідки рішення МСЕК виключно на підставі документальної перевірки, не переходячи до повторного оцінювання позивача.

Колегія суддів також не приймає посилання відповідача та суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 18.03.2026 у справі №360/660/25.

У постанові від 25.08.2026 у справі №420/37294/25 Верховний Суд безпосередньо відхилив посилання на правові висновки у справі №360/660/25, зазначивши, що у ній вирішувалось питання застосування Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011 №561, яка втратила чинність з 01.01.2025, тоді як спірне рішення Центру, прийняте у 2025 році, регулюється новим нормативним порядком.

Відтак висновки, викладені у справі №360/660/25, не спростовують необхідності дотримання відповідачем Порядку №1338 під час прийняття рішення від 11.08.2025 №ЦО-18081.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо підстав проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 20.02.2026 у справі №280/4630/25 Верховний Суд сформував висновок, згідно з яким, якщо документ правоохоронного органу має характер процесуального акта, прийнятого у межах кримінального провадження, та є обовязковим до виконання, його отримання створює для відповідача правовий обовязок реагування у межах компетенції, визначеної пунктом 51 Порядку №1338.

Водночас для визнання документа належною підставою для перевірки суду необхідно встановити його процесуальну природу та відповідність формі, передбаченій законом. Сам по собі лист правоохоронного органу без з`ясування того, чи є він процесуальним рішенням у кримінальному провадженні або іншим передбаченим законом документом, не свідчить автоматично про наявність підстав для перевірки.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 05.08.2026 у справі №260/6984/25, звернувши увагу на необхідність встановлення конкретної підстави проведення перевірки, дослідження документа, який її ініціював, та матеріалів, які фактично оцінювалися експертною командою.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та доводів апеляційної скарги, безпосередньо у рішенні №ЦО-18081 в реквізитах документів, на підставі яких ініційовано перевірку, зазначено лист СБУ за вх. №18/65616/01-24 від 04.11.2024.

Водночас суд першої інстанції обґрунтував наявність законної підстави для перевірки також постановою ДБР від 31.01.2025 та документом НАБУ від 24.02.2025, тоді як апелянт вказує, що ці документи зазначені як підстави іншого рішення експертної команди від 11.08.2025 №ЦО-18594.

Колегія суддів зауважує, що правомірність адміністративного акта підлягає перевірці виходячи з тих фактичних та юридичних підстав, якими адміністративний орган обґрунтував його прийняття.

При цьому відповідно до ст.72 Закону №2073-IX адміністративний акт повинен містити відомості про документи та матеріали, які були враховані під час вирішення адміністративної справи, і мотиви, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу.

Тому наявність в матеріалах справи інших процесуальних документів правоохоронних органів сама по собі не усуває необхідності встановити, чи були саме вони фактичною та юридичною підставою прийняття рішення №ЦО-18081 та чому безпосередньо в цьому рішенні як документ, на підставі якого ініційовано перевірку, зазначено інший документ — лист СБУ.

Такої оцінки суд першої інстанції належним чином не здійснив, натомість фактично доповнив мотиви спірного адміністративного акта посиланням на документи, зв`язок яких із прийняттям саме рішення №ЦО-18081 є предметом заперечень апелянта.

Разом з тим, наведений недолік не перешкоджає вирішенню справи по суті судом апеляційної інстанції.

Навіть за умови наявності належної процесуальної підстави для початку перевірки рішення МСЕК відповідач при здійсненні такої перевірки був зобов`язаний дотриматися порядку, встановленого Порядком №1338.

Встановлені у цій справі та неоспорювані сторонами обставини свідчать, що повторне оцінювання позивача не призначалося, позивач про необхідність його проведення не повідомлявся, повне медичне обстеження та необхідні дослідження не проводилися, відмови позивача від такого обстеження або його неприбуття після належного повідомлення не встановлено.

Отже, незалежно від остаточної оцінки належності документа, яким було ініційовано перевірку, спірне рішення прийнято з порушенням обов`язкової процедури, що є самостійною і достатньою підставою для його скасування.

Щодо доводів апелянта про зазначення у рішенні №ЦО-18081 дати переогляду 30.11.2019 колегія суддів зазначає, що саме по собі наведення дати, що минула, не свідчить про покладення на позивача у 2025 році окремого юридичного обов`язку пройти переогляд у минулому.

Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що експертна команда ретроспективно визначила період, протягом якого, на її думку, медичний стан позивача відповідав критеріям ІІ групи інвалідності, та зазначила дату, на яку за такого висновку мав припадати наступний переогляд.

Разом з тим ця обставина додатково підтверджує, що експертна команда не обмежилася перевіркою формальної законності акта МСЕК, а фактично переглянула строк встановлення позивачу інвалідності та сформувала новий висновок щодо його правового статусу.

За таких обставин колегія суддів не вбачає самостійної підстави для скасування рішення у самому факті зазначення дати 30.11.2019, однак враховує характер та правові наслідки такого рішення при оцінці необхідності дотримання відповідачем повної процедури повторного оцінювання.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених ст.78 цього Кодексу.

Разом з тим згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Тому посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, без урахування спеціального правила ч.2 ст.77 КАС України не відповідає особливостям розподілу обов`язку доказування у цій категорії адміністративних справ.

Саме відповідач повинен був довести наявність передбаченої законом підстави для прийняття рішення №ЦО-18081 та дотримання всіх процедурних вимог при його прийнятті.

Матеріали справи не містять доказів проведення повторного оцінювання позивача, належного повідомлення його про таке оцінювання, проведення повного медичного обстеження та необхідних досліджень або відмови позивача від їх проходження.

Відтак, на переконання колегії суддів, відповідач не довів правомірності прийняття спірного рішення у спосіб, передбачений законом.

При цьому суд апеляційної інстанції не надає власної оцінки медичним показникам позивача та не встановлює, чи існували у 2018 році медичні підстави для встановлення ІІ групи інвалідності безстроково або на визначений строк, оскільки вирішення цих питань потребує спеціальних медичних знань та належить до компетенції відповідних експертних органів.

Предметом судового контролю у цій справі є дотримання суб`єктом владних повноважень установлених законом підстав, меж повноважень та процедури прийняття рішення.

З врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, виявивши під час перевірки сумнів у обґрунтованості безстрокового встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, повинен був призначити повторне оцінювання повсякденного функціонування позивача, повідомити його про таке оцінювання та забезпечити його проведення на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та необхідних досліджень.

Натомість відповідач, без проведення повторного оцінювання та без участі позивача, прийняв нове рішення, яким фактично припинив правові наслідки рішення МСЕК про безстрокове встановлення ІІ групи інвалідності.

За таких обставин рішення експертної команди від 11.08.2025 №ЦО-18081 прийняте з порушенням встановленої законом процедури та не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним ч.2 ст.2 КАС України.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість скасування правових наслідків рішення МСЕК виключно за результатами документальної перевірки лише з тієї підстави, що відповідачем не було формально прийнято рішення про необхідність проведення повторного оцінювання.

Відтак доводи апеляційної скарги в частині порушення відповідачем процедури проведення перевірки, неповідомлення позивача, непроведення повторного оцінювання, неправильного застосування Порядку №1338 та Закону України «Про адміністративну процедуру» є обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють порядок перевірки рішень МСЕК після 01.01.2025, неправильно застосував правила доказування та дійшов висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи, у зв`язку з чим рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.06.2026 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову та визнання протиправним і скасування рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи від 11.08.2025 №ЦО-18081.

Враховуючи результат апеляційного перегляду, понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати відповідно до вимог ст.139 КАС України підлягають розподілу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до частин першої та шостої статті 139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1064,96 грн та апеляційної скарги в сумі 1597,44 грн, усього 2662,40 грн, підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року скасувати.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центру оцінювання функціонального стану особи, прийняте у формі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.08.2025 № ЦО -18081 про невстановлення ІІ групи інвалідності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" (ЄДРПОУ - 03191673) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у загальному розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривень 40 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.