Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата: 23 вересня 2026 р.
Справа: №120/17000/24
Суддя: Ватаманюк Р.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/17000/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
24 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2024 року №0120143-2407-0228-UA05020030000031457, яким визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у сумі 31 831,70 грн, та №0120141-2407-0228-UA05020030000031457, яким визначено податкове зобов`язання у сумі 3 685 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано зазначені податкові повідомлення-рішення, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не підтверджено наявності у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника та фактичного використання належних йому об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності протягом 2023 року. Відповідач, зокрема, посилається на неподання позивачем відповідної податкової звітності та повідомлень за формою №20-ОПП.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 13 серпня 2021 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Основним видом його економічної діяльності є 01.46 «Розведення свиней», поряд з яким зареєстровано низку інших видів діяльності, безпосередньо пов`язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, зокрема вирощуванням сільськогосподарських культур, розведенням тварин, змішаним сільським господарством та допоміжною діяльністю у рослинництві і тваринництві.
Наявність відповідних видів економічної діяльності підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру.
Позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, розташовані у с. Стадниця, а саме: нежитлова будівля площею 950,2 кв. м, яка відповідно до правовстановлюючих документів є будівлею телятника, та нежитлова будівля площею 110 кв. м, визначена як будівля пункту штучного осіменіння корів.
Отже, функціональне призначення спірних об`єктів нерухомого майна безпосередньо пов`язане із здійсненням сільськогосподарської діяльності та утриманням сільськогосподарських тварин.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та які не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, для застосування наведеної норми значення мають у сукупності належність відповідних будівель до визначеної законодавством категорії, статус їх власника як особи, яка здійснює сільськогосподарську діяльність, а також непередання таких об`єктів в оренду, лізинг чи позичку.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання відповідача на визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник», наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, як на підставу для висновку про відсутність у позивача відповідного статусу.
Верховний Суд у постанові від 18 травня 2021 року у справі №820/3705/17 зазначив, що визначення, наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу та не може автоматично поширюватися на правовідносини щодо податку на нерухоме майно, врегульовані розділом XII ПК України.
Разом із тим колегія суддів враховує, що сама лише державна реєстрація відповідних видів економічної діяльності або саме лише володіння будівлею сільськогосподарського призначення не у всіх випадках є достатнім для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2026 року у справі №320/36204/23 виходив із необхідності дослідження фактичного здійснення власником сільськогосподарської діяльності та використання відповідного майна у такій діяльності. У тій справі суди встановили, що позивачка була лише членом фермерського господарства, тоді як спірне майно належало їй як фізичній особі, а доказів передачі цього майна фермерському господарству та його використання у сільськогосподарській діяльності у відповідному податковому періоді надано не було.
Фактичні обставини цієї справи є відмінними.
У спірних правовідносинах позивач особисто зареєстрований фізичною особою-підприємцем, основним зареєстрованим видом діяльності якого є розведення свиней, та має низку інших зареєстрованих видів сільськогосподарської діяльності.
Водночас безпосередньо йому належать будівлі, функціональне призначення яких — телятник та пункт штучного осіменіння корів — об`єктивно пов`язане з тваринництвом.
Крім того, колегія суддів враховує встановлені судами обставини попередніх правовідносин між цими ж сторонами щодо оподаткування належних позивачу об`єктів нерухомості за попередні податкові періоди.
Зокрема, у матеріалах справи наявне рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року у справі №120/4878/23, яке набрало законної сили 16 жовтня 2023 року.
Обставини, встановлені під час попереднього судового розгляду, у взаємозв`язку з іншими доказами цієї справи мають значення для оцінки характеру діяльності позивача та призначення належних йому об`єктів нерухомого майна.
При цьому колегія суддів не розглядає сам факт наявності попереднього судового рішення як безумовний доказ здійснення позивачем відповідної господарської діяльності у будь-якому наступному податковому періоді.
Однак у сукупності із незмінністю суб`єкта господарювання, характером зареєстрованих ним видів економічної діяльності, основним КВЕД 01.46, функціональним призначенням спірних будівель та відсутністю встановлених контролюючим органом обставин, які б свідчили про припинення або зміну характеру такої діяльності у 2023 році, зазначені обставини утворюють послідовну та взаємопов`язану сукупність фактичних даних.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Оцінюючи наведені обставини саме в їх сукупності, колегія суддів не має обґрунтованих підстав для сумніву в тому, що у спірному податковому періоді позивач продовжував здійснювати відповідну сільськогосподарську діяльність, тоді як відповідачем не наведено та не підтверджено належними доказами обставин, які б свідчили про протилежне.
Колегія суддів особливо враховує, що предметом цього спору є не встановлення абстрактного юридичного статусу позивача, а перевірка правомірності конкретних податкових повідомлень-рішень, прийнятих суб`єктом владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Це правило не звільняє позивача від передбаченого частиною першою статті 77 КАС України обов`язку доводити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Разом із тим у цій справі позивачем сформовано належну фактичну основу для перевірки застосовності підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України: підтверджено його державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця із сільськогосподарськими видами діяльності, відповідне функціональне призначення належної йому нерухомості, а матеріали справи містять також відомості щодо аналогічних правовідносин за попередні податкові періоди.
За таких умов саме на відповідача покладався процесуальний обов`язок довести ті конкретні фактичні обставини, які спростовують установлену сукупність фактів та обґрунтовують правомірність включення спірних будівель до об`єктів оподаткування за 2023 рік.
Таких доказів відповідачем суду не надано.
Зокрема, контролюючим органом не встановлено та не підтверджено належними доказами, що у 2023 році позивач припинив здійснення сільськогосподарської діяльності, фактично використовував спірні приміщення для іншої діяльності, передав їх в оренду, лізинг або позичку третім особам чи що відбулося інше юридично значиме перетворення фактичних обставин порівняно з попередніми періодами.
Саме по собі посилання відповідача на відсутність певної податкової звітності за 2021–2023 роки не є достатнім доказом фактичного нездійснення позивачем сільськогосподарської діяльності.
Так само неподання повідомлення за формою №20-ОПП стосується виконання платником окремого обов`язку щодо повідомлення контролюючого органу про об`єкти оподаткування і саме по собі не змінює функціонального призначення об`єкта нерухомості та не доводить факту його невикористання у сільськогосподарській діяльності.
Тому такі обставини можуть оцінюватися поряд з іншими доказами, проте не утворюють достатньої доказової підстави для висновку про припинення позивачем сільськогосподарської діяльності або про зміну характеру використання спірних об`єктів.
Колегія суддів також вважає помилковим фактичне зведення позиції відповідача до того, що саме позивач повинен спростувати припущення контролюючого органу про нездійснення ним відповідної діяльності.
У спорах щодо правомірності індивідуального акта суб`єкта владних повноважень суд перевіряє передусім те, чи мав суб`єкт владних повноважень достатні фактичні та правові підстави для прийняття рішення на момент його прийняття, а не те, чи здатна приватна особа вже під час судового процесу додатково спростувати припущення, покладені в основу такого рішення.
Саме на контролюючий орган покладається обов`язок довести правомірність визначеного ним грошового зобов`язання.
Колегія суддів бере до уваги висновок Верховного Суду у справі №320/36204/23 про те, що передбачений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок суб`єкта владних повноважень не є абсолютним та не усуває обов`язку позивача доводити фактичні обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Однак Верховний Суд одночасно пов`язав результат відповідного спору саме з конкретним обсягом доказової бази та встановленими у тій справі фактичними обставинами.
Тому наведений правовий висновок не дає підстав для автоматичного покладення на позивача у цій справі обов`язку довести негативний факт — відсутність підстав для оподаткування — без урахування всієї сукупності вже встановлених судом обставин та обов`язку відповідача довести правомірність прийнятих ним ППР.
Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2023 року у справі №120/1337/21-а також виходив із необхідності встановлення сукупності умов застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та оцінки фактичних обставин використання відповідного майна.
Отже, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за спірними об`єктами за 2023 рік.
Доводи апеляційної скарги переважно відтворюють позицію відповідача, яка була предметом перевірки суду першої інстанції, та не містять обставин чи доказів, які спростовували б установлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua