Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №686/23036/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 686/23036/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Павловська А.А.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Самойлова В.С.,

представника позивача: не з`явився;

відповідача: Безверхов А.М.;

представника відповідача: Крупінська Н.Л.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України

В С Т А Н О В И В :

У липні 2026 року Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області звернулося до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , про продовження строку його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

В обґрунтування заявлених вимог суб`єкт владних повноважень вказував, що відповідач перебуває на території України без жодних законних підстав, рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.02.2026 у справі № 686/4676/26 його затримано для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, проте вжиті Управлінням заходи для ідентифікації особи та забезпечення примусового видворення бажаного результату не дали.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31.07.2026 позов задоволено.

Продовжено строк затримання громадянина Республіки Казахстан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджено наявність передбачених частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця та забезпечити його примусове видворення, а саме відсутність співпраці з боку відповідача під час процедури його ідентифікації та неодержання позивачем інформації з країни громадянської належності відповідача і документів, необхідних для його ідентифікації.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Крупінську А.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31.07.2026 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не врахував аргументів відповідача, наданих ним під час судового засідання, неповно з`ясував обставини справи та порушив право відповідача на захист, оскільки останній не користувався правничою допомогою. Апелянт вказує, що позивач не надав належних і допустимих доказів необхідності продовження затримання, не довів учинення реальних дій щодо видворення відповідача протягом попередніх шести місяців, обмежившись формальною відпискою. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач мав в Україні місце проживання, неофіційні шлюб і місце праці, має на вихованні двох малолітніх дітей, а перебування у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з 13.02.2026 позбавляє його можливості самостійно оформити документи через посольство країни походження. З посиланням на частину 2 статті 19, статтю 26 та частину 1 статті 33 Конституції України, статті 72, 77 і 289 КАС України апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним.

УДМС у Хмельницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. Позивач зазначає, що відповідач прибув на територію України у 2013 році і жодних дій з легалізації свого перебування не вчиняв, посвідками на постійне чи тимчасове проживання не документувався, із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався, громадянства України не набував, діючого паспортного документа, який давав би право покинути територію України у добровільному порядку, не має, офіційного джерела доходу та достатнього фінансового забезпечення для самостійного виїзду за межі України не має, доказів наявності родинних зв`язків, подружніх стосунків, дітей і нерухомого майна не надав. Управління наводить перелік вжитих ним заходів: 30.03.2026 проведено співбесіду з відповідачем, під час якої він відмовився від будь-якої співпраці під час процедури ідентифікації, у тому числі від заповнення заяви-анкети; листами від 01.04.2026 та від 02.07.2026 Управління звернулося до адміністрації Волинського ПТПІ щодо заповнення відповідачем заяви-анкети, на що 09.04.2026 та 03.07.2026 отримано відповіді про відмову відповідача від її заповнення; 22.07.2026 Управління звернулося до Посольства Республіки Казахстан щодо підтвердження належності відповідача до громадянства цієї держави та сприяння у виготовленні свідоцтва на повернення. З огляду на наведене позивач вважає, що наявні всі передбачені частинами 11 - 13 статті 289 КАС України підстави для продовження строку затримання відповідача.

11.08.2026 представник відповідача - адвокат Крупінська А.М. подала відповідь на відзив, у якій просила відхилити відзив позивача та задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, зазначивши, що сторона відповідача продовжує дотримуватися позиції, викладеної в апеляційній скарзі, заперечує своє примусове видворення за межі України та намагається самостійно встановити контакт з посольством країни свого походження для оформлення відповідних документів.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача та відповідач у судовому засіданні надала пояснення, що відтворюють зміст апеляційної скарги, просила задовольнити її вимоги та скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31.07.2026.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Казахстан.

Відповідач прибув на територію України у 2013 році, посвідкою на постійне або тимчасове проживання не документувався, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, не звертався, громадянства України не набував, паспортом громадянина України не документувався. Діючого паспортного документа, який надавав би йому право на виїзд за межі України, відповідач не має.

Рішенням рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.02.2026 у справі № 686/4676/26 позивача затримано для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС України.

На лист УДМС у Хмельницькій області від 01.04.2026 Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у відповіді від 09.04.2026 № 0777.5/162-26, повідомили, що ОСОБА_1 відмовився від заповнення анкети для виготовлення свідоцтва про повернення в країну походження.

Згідно службової записки начальника відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення апарату УДМС у Хмельницькій області від 16.04.2026, 30.03.2026 працівниками УДМС у Хмельницькій області проведено з відповідачем співбесіду, під час якої він відмовився від будь-якої співпраці під час процедури його ідентифікації, у тому числі від заповнення заяви-анкети та надання згоди на обробку персональних даних, необхідних для звернення до консульської установи Республіки Казахстан.

На лист УДМС у Хмельницькій області від 02.07.2026 Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України у відповіді від 03.07.2026 № 0777.5/307-26, повідомили, що ОСОБА_1 відмовився від заповнення анкети для виготовлення свідоцтва про повернення в країну походження.

22.07.2026 Управління звернулося листом до Посольства Республіки Казахстан щодо підтвердження належності відповідача до громадянства Республіки Казахстан та сприяння у виготовленні свідоцтва на повернення. Інформації з країни громадянської належності відповідача та документів, необхідних для його ідентифікації, позивачем на час розгляду справи не одержано.

У судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач пояснив, що бажає повернутися до малолітніх дітей, які є в нього в Україні, водночас документів про своє батьківство не оформляв, виїжджати з України не бажає та дійсно не йшов на співпрацю з цього приводу.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 33 Конституції України гарантовано свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Колегія суддів звертає увагу, що наведені конституційні гарантії, на які посилається апелянт, поширюються на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Матеріали справи свідчать, що відповідач законних підстав для перебування на території України не має, а отже обмеження його свободи пересування у порядку, встановленому законом, не суперечить статтям 26 та 33 Конституції України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні визначено Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до підпункту 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 4 Закону № 3773-VI визначено вичерпний перелік підстав для законного перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Матеріалами справи підтверджено, що жодна з цих підстав щодо відповідача не існує.

Частиною 8 статті 26 Закону № 3773-VI встановлено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Спеціальною процесуальною нормою, яка визначає порядок і підстави застосування та продовження строку затримання іноземців і осіб без громадянства, є стаття 289 КАС України.

Так, згідно з частиною 11 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Частиною 12 статті 289 КАС України передбачено, що про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що продовження строку затримання іноземця або особи без громадянства є правомірним за одночасної сукупності таких умов: затримання особи здійснено на підставі рішення суду; загальний строк затримання не перевищує вісімнадцяти місяців; уповноважений орган протягом попереднього строку затримання вживав реальних заходів для ідентифікації особи та забезпечення її примусового видворення; існує хоча б одна з умов, передбачених частиною 13 статті 289 КАС України, за яких ідентифікація особи чи забезпечення її видворення у встановлений строк виявилися неможливими.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів констатує наявність усіх наведених умов.

Затримання відповідача здійснено на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13.02.2026 у справі № 686/4676/26, тобто в судовому порядку. Продовження строку затримання ще на шість місяців не призводить до перевищення встановленого частиною 11 статті 289 КАС України граничного вісімнадцятимісячного строку, оскільки загальний строк затримання відповідача становитиме дванадцять місяців.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не вчиняв реальних дій щодо ідентифікації та видворення відповідача, а обмежився "формальною відпискою", колегія суддів відхиляє як такі, що не відповідають матеріалам справи. Управлінням проведено співбесіду з відповідачем 30.03.2026, двічі (01.04.2026 та 02.07.2026) ініційовано перед адміністрацією Волинського ПТПІ заповнення відповідачем заяви-анкети, необхідної для звернення до консульської установи Республіки Казахстан, а 22.07.2026 направлено запит до Посольства Республіки Казахстан щодо підтвердження громадянства відповідача та сприяння у виготовленні свідоцтва на повернення. Зазначені заходи є саме тими діями, про які йдеться в частині 12 статті 289 КАС України, і свідчать про те, що процедура ідентифікації та підготовки до видворення позивачем не припинялася і триває.

Водночас неможливість завершити ідентифікацію відповідача у межах попереднього шестимісячного строку зумовлена саме поведінкою самого відповідача. Матеріалами справи підтверджено, і в судовому засіданні відповідач не заперечував, що він відмовився від співпраці під час процедури ідентифікації, у тому числі від заповнення заяви-анкети та надання згоди на обробку персональних даних, без чого звернення до консульської установи держави його громадянської належності та виготовлення свідоцтва на повернення є неможливими. Також відповідач під час розгляду цієї справи пояснив суду, що виїжджати з України не бажає та "дійсно не йшов на співпрацю з цього приводу". Одночасно позивачем не одержано інформації з країни громадянської належності відповідача та документів, необхідних для його ідентифікації. Отже, наявними є обидві умови, передбачені частиною 13 статті 289 КАС України.

За таких обставин колегія суддів вважає безпідставним твердження апелянта про порушення судом першої інстанції правил доказування, встановлених статтями 72, 77 КАС України. Позивач як суб`єкт владних повноважень надав суду документи, які підтверджують і вжиті ним заходи, і наявність умов, що унеможливили ідентифікацію відповідача, тобто виконав покладений на нього обов`язок доказування. Натомість відповідач жодними доказами наведених позивачем обставин не спростував.

Колегія суддів відхиляє й доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача в Україні місця проживання, "неофіційного шлюбу", місця праці та двох малолітніх дітей на вихованні. По-перше, ці обставини не підтверджені жодними доказами: відповідач сам пояснив суду першої інстанції, що документів про своє батьківство не оформляв; відомостей про реєстрацію шлюбу, офіційне працевлаштування, наявність законного джерела доходу чи нерухомого майна матеріали справи не містять. По-друге, наведені обставини за жодних умов не спростовують установленого судом факту відсутності у відповідача законних підстав для перебування на території України та не є визначеною законом підставою для відмови у продовженні строку затримання.

Не можуть бути прийняті й доводи про те, що перебування у ПТПІ позбавляє відповідача можливості самостійно оформити документи через посольство країни походження.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач послідовно пропонував відповідачеві вчинити дії, необхідні для звернення до консульської установи Республіки Казахстан (заповнення заяви-анкети та надання згоди на обробку персональних даних), і відповідач від цих дій відмовився. Заявлений у відповіді на відзив намір відповідача "самостійно встановити контакт з посольством країни свого походження" жодними доказами не підтверджений.

Щодо доводу апелянта про порушення його права на захист у суді першої інстанції через некористування правничою допомогою колегія суддів зазначає, що справу розглянуто у відкритому судовому засіданні за обов`язкової участі сторін, як того вимагає частина 14 статті 289 КАС України; відповідач брав участь у судовому засіданні, надавав пояснення по суті справи, які відображені в оскаржуваному рішенні. Матеріали справи не містять даних про те, що відповідач заявляв суду клопотання про залучення захисника або про відкладення розгляду справи для забезпечення правничої допомоги та що таке клопотання було відхилено. При цьому право відповідача на правничу допомогу реалізовано на стадії апеляційного перегляду: інтереси відповідача представляє адвокат, який діє на підставі доручення Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № 017/02.2/9182 від 31.07.2026, подав апеляційну скаргу, відповідь на відзив і взяв участь у судовому засіданні апеляційного суду. Отже, зазначена обставина не є порушенням, яке відповідно до частини 3 статті 317 КАС України могло б бути обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів також враховує, що застосований до відповідача захід за своєю природою є винятковим і має тривати лише протягом строку, необхідного для досягнення мети ідентифікації та примусового видворення. Європейський суд з прав людини у справі "Мікольенко проти Естонії" (Mikolenko v. Estonia, заява № 10664/05, рішення від 08.10.2009) зазначив, що позбавлення свободи з метою видворення є виправданим у розумінні підпункту "f" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише доти, доки триває процедура видворення та здійснюється з належною ретельністю. У цій справі, на відміну від наведеної практики, процедура ідентифікації та підготовки до видворення не є припиненою чи безперспективною: позивач продовжує вживати послідовних заходів, зокрема звернувся до Посольства Республіки Казахстан 22.07.2026, а перешкодою для її завершення є виключно відмова відповідача від співпраці. Продовжений судом строк не виходить за межі, встановлені законом.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для продовження строку затримання відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на шість місяців, оскільки такий висновок ґрунтується на встановлених обставинах справи та правильному застосуванні частин 11 - 13 статті 289 КАС України і положень Закону № 3773-VI.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється, з урахуванням також того, що згідно з частиною 19 статті 289 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

Керуючись статтями 243, 250, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.