Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №240/24877/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24877/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позову зазначає, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а тому має право на звільнення з підстав передбачених пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року позовні вимоги задоволено та ухвалено:

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.10.2025 про звільнення з військової служби, з підстав передбачених пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем 15.10.2025 було подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 (а.с. 54) про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

До рапорту додав: свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 31.01.2025; свідоцтво npo народження НОМЕР_3 від 31.01.2025; свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 29.07.2025; свідоцтво про шлюб НОМЕР_5 від 25.02.25; рішення суду про розірвання шлюбу справа № 274/5817/22, довідку про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, № 16/18/125245 від 10.10.2025; витяг з реєстру територіальної громади, No 2025/011925435 від 20.08.2025; витяг з реєстру територіальної громади, № 2025/011925431 від 20.08.2025; витяг з реєстру територіальної громади, № 2025/0 11925433 від 20.08.2025; довідку про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів від 10.10.2025 видану Бердичівським ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області.

Проте, даний рапорт не погоджено.

Вважаючи, безпідставним не погодження рапорту, позивач звернувся до суду з позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись нормами чинного законодавства дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (Закон № 2232-XII).

Згідно ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Так, відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Згідно пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема: перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у воєнний час з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII).

Отже, необхідною умовою для звільнення із служби під час воєнного стану на підставі вищевказаних обставин є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Надаючи оцінку наявності факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, встановлення наявності підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом МО України від 10.04.2009 р. №170 визначено перелік документів, які подаються військовослужбовцем для звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема: документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану): копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину; довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.

Матеріалами справи беззаперечно встановлено, що перебування на утриманні позивача дітей: дочки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від попереднього шлюбу, і сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) підтверджується копіями доданих свідоцтв про народження кожної дитини, в яких позивач зазначений їх батьком.

Відповідно до рішення Бердичівського районного суду від 13.02.2023 у справі № 274/6733/22, яке набрало законної сили, діти ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживають разом з матір`ю, а з позивача стягуються аліменти на їх утримання.

У позивача відсутня станом на 10.10.2025 заборгованість по сплаті аліментів на утримання дочки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджується довідкою Бердичівського ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області (а.с. 19).

Таким чином, для підтвердження перебування на утриманні позивача двох дітей від попереднього шлюбу, та однієї дитини у зареєстрованому шлюбі, відповідачу було надано достатні та належні докази.

Крім того, згідно ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно статтей 125, 126 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:

1) за заявою матері та батька дитини;

2) за рішенням суду.

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, що позивач є батьком неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Отже, позивач є батьком 3 дітей, які не досягли 18 років, записи стосовно чого наявні в свідоцтвах про народження усіх дітей.

Згідно ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Як вже було зазначено колегією суддів вище, згідно з рішенням Бердичівського районного суду від 13.02.2023 у справі № 274/6733/22, яке набрало законної сили, діти ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживають разом з матір`ю, а з позивача стягуються аліменти на їх утримання.

У позивача відсутня станом на 10.10.2025 заборгованість по сплаті аліментів на утримання дочки ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджується довідкою Бердичівського ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області.

Таким чином, для підтвердження перебування на утриманні позивача двох дітей від попереднього шлюбу, та однієї дитини у зареєстрованому шлюбі, відповідачу було надано достатні та належні докази.

Таким чином, письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується те, що на утриманні позивача перебуває 3 неповнолітніх дітей та відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, а отже й наявність підстав для звільнення із військової служби.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки він надав достатні докази на підтвердження факту перебування, у відповідності до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, на утриманні у нього трьох і більше неповнолітніх дітей віком до 18 років та наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Томчук А.В. Драчук Т. О.