Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №560/11261/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11261/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Діана Леонідівна

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про скасування постанови від 04.06.2026 у виконавчому провадженні № 80039399 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 560/2502/25 виконано позивачем у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а виплата перерахованого розміру пенсії і нарахованої заборгованості здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень пропорційно виділеним на ці цілі асигнуванням, у зв`язку з чим підстави для застосування до боржника штрафної санкції були відсутні.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час винесення оскаржуваної постанови судове рішення у справі № 560/2502/25 боржником у спосіб та порядок, визначені виконавчим документом, не виконано, оскільки пенсія третій особі після набрання цим рішенням законної сили фактично виплачувалася у розмірах, менших за ті, які визначені самим позивачем навіть з урахуванням обмеження максимальним розміром, а нарахована заборгованість виплачувалася окремими незначними частинами. Посилання позивача на Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, суд оцінив критично, зазначивши, що цей акт рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправним та нечинним, а крім того, позивач помилково поширив його дію і на виплату поточної пенсії за період після набрання рішенням суду законної сили.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову від 04.06.2026 у ВП № 80039399 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на виконання рішення суду у справі № 560/2502/25 позивачем здійснено перерахунок пенсії третьої особи з 01.03.2023 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.01.2025 № 11/22718-суд, розмір пенсії після перерахунку станом на 01.03.2023 склав 20930,00 грн, а сума доплати за період з 01.03.2023 по 31.07.2026 становить 200014,13 грн, з яких за минулий час - 162007,24 грн. Апелянт наголошує, що рішення суду не містить зобов`язання виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення (частини перша, друга статті 23 Бюджетного кодексу України), що механізм фінансування видатків на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду, передбачений пунктом 14 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", потребує визначення відповідного порядку Кабінетом Міністрів України, а з визнанням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 протиправною та нечинною утворилася прогалина у правовому регулюванні такого механізму. Апелянт також посилається на правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 07.11.2018 № 9-р/2018 щодо можливості перерозподілу державою своїх видатків, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24. Крім того, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, стверджуючи, що суд не взяв до уваги надані ним доводи і докази.

Третя особа - ОСОБА_1 подав пояснення на апеляційну скаргу, в яких заперечив щодо доводів і мотивів такої скарги та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а справу розглянути без його участі в порядку письмового провадження. Третя особа зазначає, що рішення суду у справі № 560/2502/25 набрало законної сили 08.12.2025, 19.01.2026 йому видано виконавчий лист, який того ж дня пред`явлено до примусового виконання, 20.01.2026 відкрито виконавче провадження № 80039399 та надано боржнику вимогу про добровільне виконання рішення. Разом з тим станом на дату подання пояснень судове рішення у повному обсязі не виконано: за відповіддю боржника від 17.04.2026 розмір перерахованої пенсії складає 37314,61 грн, розмір пенсії до виплати - 25950,00 грн, тоді як фактично виплачується 21662,51 грн, а доплати здійснюються у нефіксованих сумах, унаслідок чого загальний розмір виплат за місяць є значно меншим за нараховану суму пенсії до виплати навіть з урахуванням обмеження максимальним розміром. З огляду на це, на переконання третьої особи, державний виконавець правомірно, у межах повноважень, передбачених статтями 18, 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження", перевірив виконання рішення та застосував до боржника штрафну санкцію.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі № 560/2502/25, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025, зобов`язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 на підставі довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.01.2025 № 11/22718-суд, з урахуванням виплачених сум.

19.01.2026 Хмельницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі № 560/2502/25, який пред`явлено стягувачем до примусового виконання.

Постановою від 20.01.2026 відкрито виконавче провадження № 80039399 та надано боржнику строк для добровільного виконання рішення суду.

У листі ГУ ПФУ в Хмельницькій області, наданому на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, зазначено, що перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 на підставі довідки від 17.01.2025 № 11/22718-суд здійснено, розмір пенсії після перерахунку станом на 01.03.2023 склав 20930,00 грн, сума доплати за період з 01.03.2023 по 28.02.2026 становить 178576,68 грн, у тому числі за минулий час - 162007,24 грн та перерахованих сум пенсій за період з 08.12.2025 по 28.02.2026 - 16569,44 грн; рішення включено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, за реєстраційним номером 821-66256.

Розмір пенсії ОСОБА_1 після перерахунку на виконання судового рішення становить: з 01.03.2023 - 34314,61 грн (до виплати з урахуванням максимального розміру - 20930,00 грн); з 01.03.2024 - 35814,61 грн (до виплати - 23610,00 грн); з 01.03.2025 - 37314,61 грн (до виплати - 23610,00 грн); з 01.01.2026 - 37314,61 грн (до виплати - 25950,00 грн).

Водночас за даними виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 та наданого позивачем розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії виплата пенсії третій особі після набрання рішенням суду у справі № 560/2502/25 законної сили здійснювалася у розмірі 19324,24 грн (у січні та лютому 2026 року) та у розмірі 21662,51 грн (у березні - травні 2026 року).

Крім того, у 2026 році третій особі виплачено окремі частини нарахованих на виконання судових рішень сум: у лютому - 103,00 грн та 1000,00 грн, у березні - 101,00 грн та 982,00 грн, у квітні - 100,00 грн та 877,00 грн, у травні - 100,00 грн та 780,00 грн, у червні - 132,00 грн та 936,00 грн.

В акті державного виконавця від 04.06.2026 зафіксовано, що рішення суду у справі № 560/2502/25 боржником не виконано як у частині перерахунку пенсії ОСОБА_1 , так і в частині виплати вже нарахованих сум поточної пенсії за період з дня набрання рішенням законної сили.

Постановою начальника Відділу примусового виконання рішень від 04.06.2026 у ВП № 80039399 за невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/2502/25 на ГУ ПФУ в Хмельницькій області накладено штраф у розмірі 5100,00 грн (п`яти тисяч ста гривень 00 копійок).

Листом ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 17.04.2026 № 2200-0903-8/29195 відділ примусового виконання рішень повідомлено про виконання судового рішення та надано підтвердні документи; у цьому ж листі зазначено, що виплата перерахованого розміру пенсії та нарахованої заборгованості буде здійснюватися з урахуванням Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, у межах затверджених бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись із винесеною відповідачем постановою Головне управління звернулось до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 129 та статтею 129-1 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства; судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Приписами частини другої статті 14 та частини першої статті 370 КАС України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; таке рішення виконується примусово в порядку, встановленому законом.

Правові засади організації та здійснення примусового виконання судових рішень визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Пунктами 1, 16 частини третьої статті 18 цього Закону виконавцю надано право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а також накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону № 1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України; невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що для накладення штрафу за невиконання рішення суду законодавство передбачає встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин. Поважними можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 360/3573/20.

Як установлено у справі, виконавчим документом на ГУ ПФУ в Хмельницькій області покладено обов`язок здійснити не лише перерахунок, а й виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023 на підставі довідки від 17.01.2025 № 11/22718-суд, з урахуванням виплачених сум. Отже, зобов`язання вважається виконаним лише за умови фактичної виплати перерахованої пенсії та утвореної заборгованості.

Натомість матеріали справи свідчать, що навіть з урахуванням застосованого самим позивачем обмеження максимальним розміром пенсії (20930,00 грн, 23610,00 грн, 25950,00 грн у відповідні періоди) фактичні щомісячні виплати після набрання судовим рішенням законної сили становили 19324,24 грн (січень - лютий 2026 року) та 21662,51 грн (березень - травень 2026 року), тобто були меншими за розмір, визначений самим боржником як такий, що підлягає виплаті. Заборгованість же погашалася частинами в розмірах 100,00 - 132,00 грн та 780,00 - 1000,00 грн щомісяця, що за загальної суми доплати, яку сам апелянт визначає у розмірі 200014,13 грн, об`єктивно не свідчить про вчинення дій, спрямованих на реальне виконання судового рішення.

Щодо доводів апелянта про неможливість виплати коштів поза межами порядку, який має бути визначений Кабінетом Міністрів України, та про правову невизначеність, що виникла у зв`язку з визнанням протиправною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 (далі - Порядок № 821), колегія суддів зазначає таке.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, Порядок № 821 визнано протиправним та нечинним. Відтак станом на дату винесення оскаржуваної постанови державного виконавця (04.06.2026) та, тим більше, на дату ухвалення оскаржуваного судового рішення посилання боржника на цей акт як на правову підставу обмеження виплат не могло бути визнане обґрунтованим.

Крім того, як слушно зауважив суд першої інстанції, за правилами Порядку № 821 регламентувалася виплата заборгованості, що утворилася внаслідок здійсненого на підставі судового рішення перерахунку пенсії за період, який передував даті набрання таким рішенням законної сили. Позивач же помилково поширив дію цього Порядку і на виплату поточної пенсії ОСОБА_1 за період з 08.12.2025, тобто з дати набрання рішенням суду у справі № 560/2502/25 законної сили, виплачуючи лише суму пенсії у розмірі до перерахунку та окремі часткові суми (зокрема, 1000,00 грн та 982,00 грн), кваліфікуючи їх як поточну заборгованість за Порядком № 821.

Колегія суддів наголошує, на тому, що наявність чи відсутність підзаконного акта, що врегульовує механізм здійснення відповідних видатків, не може нівелювати обов`язковість судового рішення, гарантовану статтею 129-1 Конституції України.

Посилання апелянта на приписи статей 2, 20, 23 Бюджетного кодексу України та на пункт 14 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03.12.2025 № 4695-IX колегія суддів оцінює критично, оскільки, як зазначає сам апелянт, бюджети Пенсійного фонду України на 2025 і 2026 роки, затверджені постановами Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152 та від 05.02.2026 № 127, передбачали видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішеннями суду.

У будь-якому разі відсутність або недостатність бюджетних коштів не є обставиною, що звільняє державний орган від обов`язку виконати судове рішення, і не може розцінюватися як поважна причина його невиконання у розумінні статей 63, 75 Закону № 1404-VIII.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, від 15.10.2009) та у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia, заява № 59498/00, від 07.05.2002) наголосив, що державний орган не вправі посилатися на брак коштів як на виправдання невиконання рішення суду, а необґрунтовано тривала затримка у виконанні остаточного судового рішення може становити порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до неї.

Правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 та від 07.11.2018 № 9-р/2018, а також висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, на які посилається апелянт, стосуються меж дискреції держави у сфері формування соціальної політики та перерозподілу бюджетних видатків, тобто правовідносин, які передують ухваленню судового рішення про поновлення порушеного права конкретної особи. Ці висновки не є застосовними до правовідносин щодо примусового виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, та щодо застосування виконавцем заходів процесуального примусу, передбачених Законом № 1404-VIII.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час винесення постанови від 04.06.2026 факт невиконання боржником судового рішення у справі № 560/2502/25 без поважних причин був установлений, а тому державний виконавець, діючи в межах повноважень, наданих пунктами 1, 16 частини третьої статті 18, частинами першою та другою статті 63 і статтею 75 Закону № 1404-VIII, правомірно наклав на ГУ ПФУ в Хмельницькій області штраф у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100,00 грн (п`ять тисяч сто гривень 00 копійок).

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції статей 90 та 242 КАС України колегія суддів відхиляє, оскільки оскаржуване рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами, містить мотиви, з яких суд виходив, та посилання на норми права, якими він керувався. Незгода апелянта з наданою судом оцінкою доказів сама по собі не свідчить про порушення правил їх оцінки.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ГУ ПФУ в Хмельницькій області про скасування постанови від 04.06.2026 у ВП № 80039399 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.