Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №240/22627/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22627/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Господарського суду Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Житомирської області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Господарського суду Житомирської області про стягнення коштів.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Давидюк Валерій Кіндратович є суддя Господарського суду Житомирської області.

Позивач звернувся до суду з позовом щодо нарахування та виплати з 19.07.2022 суддівської винагороди.

Вказаний спір між цими ж сторонами був предметом судового розгляду в адміністративній справі №240/34353/22. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у цій же справі №240/34353/22 позов було задоволено частково, визнано протиправними дії Відповідача щодо невиплати Позивачу з 19.07.2022 суддівської винагороди та зобов`язано здійснити нарахування та виплату Позивачу з 19.07.2022 суддівську винагороду, з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що неотримана суддівська винагорода Позивача за вказаним судовим рішенням Відповідачем визначено в розмірі 1370526,55 грн., але такі кошти Позивачу не виплачено на день подання позову.

Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача 361 660,25 грн, з яких 274 584,91 грн - інфляційні збитки та 87 075,34 грн - 3% річних, за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати Позивачу суддівської винагороди в розмірі 1370526,55 грн. за період з серпня 2023року по серпень 2025року.

Як вже зазначалося судом, позивач вважає, що обов`язок відповідача як боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, сплатити суму боргу із суддівської винагороди з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми зумовлено правовою нормою частини другої статті 625 ЦК України.

Окрім того, позивач зазначив, що відповідно до наведеної в позові прецедентної практики ЄСПЛ невиконання або тривала затримка у виконанні судового рішення становить порушення права на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, та права на мирне володіння майном, яке гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

З метою правильного вирішення цього спору необхідно відповісти на такі питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь Позивача 3 % річних від простроченої суми компенсації та інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення та чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів у вигляді суддівської винагороди з урахуванням індексу інфляції в подібних правовідносинах та визначення періоду такого прострочення.

Суд враховує, що визначальною ознакою для правильного вирішення спору є врахування характеру правовідносин між сторонами, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Як вже зазначалося судом, вказаний спір між сторонами зумовлений невиконанням Відповідачем рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22, згідно якого Відповідача було зобов`язано здійснити нарахування та виплату Позивачу з 19.07.2022 суддівську винагороду з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Разом з тим, наявність такого судового рішення про відновлення прав Позивача на грошові суми суддівської винагороди не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний Позивачем.

Тобто, суть правовідносин між сторонами зведена до своєчасності нарахування Відповідачем та виплати Позивачу суддівської винагороди, як різновиду заробітної плати, на виконання судового рішення про такі нарахування та виплату.

Суд враховує, що правовідносини щодо гарантій Держави виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган чи установа, врегульовані правовими нормами Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), що були чинними на день їх виникнення між сторонами.

Правовідносини щодо примусового виконання судових рішень врегульовані правовими нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII(далі - Закон № 1404-VIII), що були чинними на день їх виникнення між сторонами.

Правовідносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовані правовими нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III (надалі - Закон № 2050-III), що були чинними на день їх виникнення між сторонами.

Правовідносини щодо підстав та виду відповідальності за порушення грошового зобов`язання врегульовані правовими нормами Цивільного кодексу України, що були чинними на день їх виникнення між сторонами.

Безспірно, за приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що в розумінні положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).

Як вже зазначалося судом та не заперечується сторонами, обов`язок Відповідача сплатити Позивачу заборгованість із суддівської винагороди в розмірі 1 370 526,55 грн. підтверджено судовим рішенням (рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22), що набуло законної сили.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 зазначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Більш того Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-III (надалі - Закон № 2050-III) також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові від 28 травня 2021 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, а не Великої Палати Верховного Суду, у справі № 638/1620/20 та у постанові від 14 квітня 2022 року Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, а не Великої Палати Верховного Суду, як помилково зазначено у позові, у справі № 552/880/21.

Разом з тим, в наведених судових рішеннях Верховного Суду відсутній правовий висновок щодо співвідношення правових норм статті 625 ЦК України та Закону №2050-III в частині їх акцесорного характеру як міри відповідальності боржника (нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних) за прострочення грошового зобов`язання з виплати заробітної плати (грошового забезпечення, в тому числі суддівської винагороди).

Суд враховує, що в постанові від 17 січня 2019 року (справа № 296/1390/18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок про правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Верховний Суд зазначив, що системний аналіз зазначених норм права свідчить, що три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, на думку Верховного Суду, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а Відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог про стягнення з Мінекономрозвитку трьох відсотків річних за прострочення зобов`язання з виплати належних йому грошових сум у зв`язку зі звільненням.

Тобто, Верховним Судом зроблено висновок, що приписи статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню за прострочення виконання зобов`язання з виплати заробітної плати.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року (справа № 686/21962/15-ц) зробила висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічно Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2023 року (справа № 420/2411/19) виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

В цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду акцентує, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України (пункт 85).

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (пункт 86).

Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

Тобто, Верховним Судом такий правовий висновок про застосування статті 625 ЦК України зроблено щодо правовідносин, зумовлених прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням

Разом з тим, в спорі по даній справі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 не містить конкретизованого визначення грошового зобов`язання (суми суддівської винагороди) Господарського суду Житомирської області перед Позивачем. Вказане рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 містить лише зобов`язання такого Відповідача здійснити нарахування та виплату Позивачу суддівської винагороди за конкретний період.

Зазначене свідчить про відсутність підстав для застосування вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування статті 625 ЦК України для вирішення даного спору.

При вирішенні даного спору суд також враховує особливості правових норм Закону № 4901-VI.

Так, приписами вказаного Закону не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як інфляційні втрати. Положеннями Закону № 4901-VI передбачено механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

Відповідно до вимог статті 5 цього Закону № 4901-VI компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, виплачується стягувачу лише за умови, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів.

Така компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Разом з тим, судом встановлено, що вказане судове рішення у справі №240/34353/22 не перебуває на виконанні в органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою.

З матеріалів справи встановлено, що вказане судове рішення у справі №240/34353/22 з 13.08.2024 року перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), що підтверджується копією постанови про відкриття відповідного виконавчого провадження.

При вирішенні даного спору суд враховує, що Закон № 1404-VIII визначає умови i порядок виконання рiшень судiв та iнших органiв (посадових осiб), що вiдповiдно до закону пiдлягають примусовому виконанню у разi невиконання їх у добровiльному порядку.

Приписи цього Закону № 1404-VIII не містять ні підстав ні порядку нарахування та стягнення з боржника за відповідним виконавчим провадженням 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання або за несвоєчасне виконання судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії.

Більш того, суд враховує, що виконавче провадження ВП №75785032 щодо примусового виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) відкрито лише 13.08.2024 року, тобто за межами спірних відносин відповідно до позовних вимог Позивача по даній справі.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення щодо зобов`язання вчинення певних дій (нарахувати і виплатити), то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Одночасно при вирішенні даного спору суд враховує приписи Закону № 2050-III, які передбачають, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітна плата (суддівська винагорода).

Відповідно до положень статей 3, 4, 7 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Тобто, правова природа проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим Законом № 2050-III не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Суд враховує, що Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Пунктом 1 Порядком № 159 установлено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Як зазначено в ст.4 цього ж Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За приписами ст.3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Як вже зазначалося судом, спірні відносини між сторонами по даній справі зумовлені невиконанням Відповідачем рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 про зобов`язання з 19.07.2022 року здійснити нарахування та виплатити Позивачу суддівську винагороду з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до доводів сторін відповідачем порушено право позивача на щомісячну виплату суддівської винагороди за липень 2022 року по червень 2023 року включно у відповідних розмірах.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 порушене право позивача було захищено шляхом зобов`язання Відповідача з 19.07.2022 року здійснити нарахування та виплатити позивачу суддівську винагороду з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

Судом встановлено та визнається сторонами, що відповідачем здійснено нарахування позивачу суддівської винагороди за спірний період на загальну суму 1 370 526,55 грн., але вказані кошти Позивачу не виплачені.

При визначенні способу судового захисту порушеного права позивача на отримання 1 370 526,55 грн. суддівської винагороди суд враховує наступне.

Як зазначено в позові, позивачем запропоновано захистити його порушене право шляхом стягнення з Відповідача 361 660,25 грн , з яких 274 584,91 грн - інфляційні збитки та 87 075,34 грн - 3% річних за період з серпня 2023 року по серпень 2025року.

Загальновідомо, що 3% річних - це плата за користування чужими грошовими коштами, які боржник зобов`язаний сплатити кредитору за період прострочення. Нараховується на суму боргу за кожен день прострочення.

Інфляційні втрати - це сума, на яку знецінились грошові кошти внаслідок інфляції за період прострочення. Розраховуються на підставі індексу споживчих цін, який щомісяця публікує Держстат.

Суд враховує, що при з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором.

Разом з тим, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 не містить ні конкретизованої суми суддівської винагороди, що підлягає сплаті, ні конкретизованої дати, з настанням якої пов`язується строк сплати конкретизованої суми суддівської винагороди.

В розумінні вимог Закону № 2050-III право на компенсацію несвоєчасної виплати суддівської винагороди виникає з серпня 2022 року у зв`язку із затримкою виплати суддівської винагороди за липень 2022 року.

У відповідності до вимог ст.4 цього ж Закону № 2050-III саме з серпня 2022 року, Відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Як вже зазначалося судом, правова природа проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим Законом № 2050-III не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з невиплатою суддівської винагороди за період з липня 2022 року по червень 2023 року на загальну суму 1 370 526,55 грн. у відповідності до вимог Закону № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159, з серпня 2022 року по день фактичної виплати.

Як вже зазначалося судом, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 містить лише зобов`язання такого Відповідача здійснити нарахування та виплату Позивачу суддівської винагороди за конкретний період.

Більш того, характер спірних відносин та наявність положень Закону № 2050-III свідчить про відсутність підстав для застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування статті 625 ЦК України в частині стягнення з Відповідача трьох процентів річних від простроченої суми для вирішення даного спору.

Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що виконання такого рішення здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. №845, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45, (надалі - Порядок №845), та за окремою бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів", головним розпорядником коштів за якою є ДСА України, а не Відповідач.

Безспірно, відповідно до пункту 1 Порядку №845 цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Разом з тим, відповідач на врахував, що відповідно до вимог пункту 3 цього Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Як встановлено судом, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №240/34353/22 перебуває на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), а не на виконанні органу Казначейства.

Вказані обставини підтверджуються копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.08.2024 року ВП №75785032, яка долучена до позову та досліджена судом.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Господарського суду Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.