Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №240/17155/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17155/25

Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невключення до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок цієї компенсації за 147 днів невикористаних відпусток, обчисливши її суму з урахуванням сум додаткової винагороди, та провести відповідну виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 позовну заяву залишено без руху як подану з пропуском тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України, та надано позивачу строк для подання заяви про поновлення цього строку із зазначенням підстав для його поновлення та доказів поважності причин пропуску.

На виконання цієї ухвали представник позивача подала заяву, в якій просила поновити пропущений строк, посилаючись на те, що зі змісту витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.11.2023 №323 неможливо було встановити, чи враховано додаткову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено компенсацію. У зв`язку з цим в інтересах позивача 22.04.2025 було направлено адвокатський запит, відповідь на який отримано у червні 2025 року, а тому саме з моменту отримання цієї відповіді, на переконання представника позивача, слід обчислювати тримісячний строк звернення до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі №240/17155/25 причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду визнано неповажними, а позовну заяву повернуто позивачу.

Суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022, та послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №990/156/23 щодо пріоритету цієї норми над частиною п`ятою статті 122 КАС України, а також на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Встановивши, що грошового атестата ОСОБА_1 чи відомостей про дату його вручення матеріали справи не містять, суд першої інстанції водночас визнав, що витяг із наказу від 15.11.2023 №323 про виключення позивача зі списків особового складу може бути розцінений як письмове повідомлення про виплати, які будуть здійснені при звільненні.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду необхідно обчислювати з 15.11.2023, а тому на момент звернення позивача до суду 01.07.2025 такий строк був пропущений.

Доводи представника позивача про те, що зі змісту наказу неможливо було встановити, чи враховано додаткову винагороду до розрахунку компенсації, суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що після ознайомлення з наказом позивач мав можливість самостійно з`ясувати відсутність потрібної інформації та невідкладно звернутися до відповідача за відповідними роз`ясненнями, тоді як звернення з адвокатським запитом лише через понад півтора року після звільнення не свідчить про поважність причин пропуску строку.

Не погодившись із цією ухвалою, представник позивача адвокат Отрох А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на статтю 320 КАС України, просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та направити справу №240/17155/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалася на практику Європейського суду з прав людини у справах «Пантелеєнко проти України», «Дорани проти Ірландії», «Шейх Салах проти Нідерландів», «Каіч та інші проти Хорватії» щодо необхідності забезпечення ефективного засобу юридичного захисту, а також на Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004.

Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що позивач не отримував письмового повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку компенсації в день виключення зі списків особового складу, а достовірну інформацію про те, що додаткова винагорода не враховується при розрахунку компенсації, отримав лише з відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2025 №133/4009 на адвокатський запит від 22.04.2025.

Тому, за твердженням апелянта, саме з моменту отримання цієї відповіді слід обчислювати тримісячний строк звернення до суду за статтею 233 КЗпП України, а позов, поданий 01.07.2025, подано в межах такого строку.

Апелянт також зазначила, що суд першої інстанції не врахував вжиття позивачем заходів для з`ясування обставин спору шляхом направлення адвокатського запиту одразу після укладення договору про надання правничої допомоги, та послалася на постанову Верховного Суду від 06.03.2025 у справі №380/13595/24 щодо недопустимості надмірного формалізму при застосуванні процесуальних строків до військовослужбовців.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а наказом командира частини (по стройовій частині) від 15.11.2023 №323 виключений зі списків особового складу.

Цим наказом йому нараховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основної та додаткової відпусток у загальній кількості 147 днів.

Витяг із цього наказу, наявний у матеріалах справи, підписаний командиром військової частини полковником ОСОБА_2 та начальником адміністративного штабу капітаном ОСОБА_3 . Підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом чи його особисте отримання на цьому документі відсутній.

Крім того, наказ не містить грошової суми нарахованої компенсації та не розкриває, з яких саме складових грошового забезпечення її обчислено.

22.04.2025 представник позивача адвокат Отрох А.В. звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просила надати довідку про грошове забезпечення позивача з відомостями про нарахування додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, повідомити, чи враховувалася ця винагорода при обчисленні компенсації за невикористані відпустки, та надати інформацію про період, взятий для визначення одноденного розміру грошового забезпечення.

Листом від 02.06.2025 №133/4009 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 01.07.2025.

Визначаючи строк звернення позивача до суду, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, чинній з 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що положення статті 233 КЗпП України, які визначають строк судового захисту прав працівників у разі порушення законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України та поширюються на всіх працівників, у тому числі осіб, які перебувають або перебували на публічній, зокрема військовій, службі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосовність до спірних правовідносин саме частини другої статті 233 КЗпП України у зазначеній редакції, оскільки право позивача на спірну виплату виникло у зв`язку з його звільненням та виключенням зі списків особового складу 15.11.2023, тобто після набрання чинності відповідною редакцією цієї норми, а предметом спору є правильність визначення суми грошової компенсації, належної позивачу при звільненні.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення 15.11.2023 початком перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Зі змісту частини другої статті 233 КЗпП України вбачається, що законодавець пов`язує початок перебігу тримісячного строку не із самим фактом звільнення працівника та не з датою видання наказу про його звільнення чи виключення зі списків особового складу, а з одержанням працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, для визначення початку перебігу цього строку підлягають встановленню щонайменше дві взаємопов`язані обставини: факт і дата одержання особою відповідного письмового документа та зміст такого документа, який повинен давати підстави кваліфікувати його саме як письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого початок перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про суми, належні при звільненні (виключенні зі списків особового складу), пов`язується з моментом одержання особою письмового документа, з якого вона отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер нарахованих та виплачених їй при звільненні сум.

У постановах Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 та від 21.01.2026 у справі №200/8730/24 цей підхід конкретизовано в аспекті подальшого звернення особи із запитами щодо деталізації здійснених їй нарахувань.

Верховний Суд виходив із того, що направлення особою пізнішого запиту про деталізацію нарахованих сум та отримання відповіді на нього не змінює моменту, з яким закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку, якщо особі раніше вже було вручено документ, який відповідає ознакам письмового повідомлення про суми у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 Верховний Суд зазначив, що до тримісячного строку належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, спрямованих на звернення до суду.

У постанові від 21.01.2026 у справі №200/8730/24 Верховний Суд зазначив, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, та за відповідних обставин може фактично створювати нову часову передумову звернення з позовом до суду.

Водночас істотним для застосування наведених правових висновків є те, що у зазначених справах Верховний Суд виходив з установленого факту одержання позивачами відповідних документів.

Зокрема, у справі №520/25416/25 судами було встановлено, що позивача ознайомлено з грошовим атестатом 04.03.2025.

У справі №200/8730/24 факт видачі позивачу грошового атестата був підтверджений його підписом про отримання, а відповідні документи містили детальну інформацію про суми грошового забезпечення.

Більше того, у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25 Верховний Суд звернув увагу на необхідність перевірки наявності або відсутності у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого і виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення до моменту отримання відповіді на запит.

Натомість у справі, що переглядається, таких обставин судом першої інстанції не встановлено.

Сам суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, зазначив, що ознайомлення особи із сумами, нарахованими та виплаченими при звільненні, може відбуватися шляхом вручення грошового атестата, тобто письмового документа, в якому детально зазначено відповідні суми.

Одразу після цього суд першої інстанції констатував, що матеріали справи не містять ані копії грошового атестата ОСОБА_1 , ані інформації про дату його вручення.

Незважаючи на це, суд першої інстанції без належного обґрунтування прирівняв до такого документа витяг із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2023 №323 про виключення позивача зі списків особового складу, зазначивши, що цей документ може бути розцінений як письмове повідомлення про виплати, які будуть здійснені при звільненні.

З таким висновком погодитися не можна.

По-перше, суд першої інстанції не встановив та не дослідив, чи вручався або пред`являвся позивачу витяг із наказу від 15.11.2023 №323 у день його звільнення або в будь-який інший момент до звернення до суду.

Наявність копії цього документа у матеріалах справи сама по собі не підтверджує факту його одержання позивачем 15.11.2023.

Витяг із наказу, долучений до матеріалів справи, підписаний посадовими особами військової частини, однак підпис ОСОБА_1 про його отримання чи ознайомлення з ним відсутній.

Отже, суд першої інстанції фактично ототожнив дату видання наказу з датою одержання його позивачем, не встановивши останньої обставини належними доказами.

По-друге, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки змісту самого наказу від 15.11.2023 №323 з точки зору відповідності цього документа ознакам письмового повідомлення, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Як убачається з наявного в матеріалах справи витягу, у ньому зазначено кількість днів невикористаних відпусток, за які позивачу належить грошова компенсація.

Водночас цей документ не містить грошової суми такої компенсації, не відображає розміру грошового забезпечення, використаного для її обчислення, та не містить відомостей про складові так ого грошового забезпечення, зокрема про врахування або неврахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

За таких обставин сам факт існування наказу про виключення позивача зі списків особового складу не є достатнім для висновку, що 15.11.2023 ОСОБА_1 одержав саме письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, з одержанням якого частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу тримісячного строку.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про початок перебігу тримісячного строку звернення до суду з 15.11.2023 ґрунтується на обставинах, які належним чином не встановлені.

При цьому такий висновок є внутрішньо суперечливим, оскільки, правильно визначивши необхідність встановлення факту вручення позивачу письмового документа про нараховані та виплачені суми та одночасно констатувавши відсутність у матеріалах справи грошового атестата і доказів його вручення, суд першої інстанції надалі визначив початок перебігу строку з дати іншого документа, не встановивши ані факту його вручення позивачу, ані відповідності цього документа за своїм змістом вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів також звертає увагу, що саме по собі отримання представником позивача відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2025 №133/4009 на адвокатський запит не означає автоматичного перенесення початку перебігу тримісячного строку на дату отримання такої відповіді.

Наведені вище правові висновки Верховного Суду виключають можливість штучного поновлення або зміни початку перебігу строку шляхом направлення особою пізнішого запиту, якщо до цього вона вже одержала належне письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Водночас застосування цього правила до спірних правовідносин передбачає попереднє встановлення факту такого одержання.

Тому для правильного вирішення питання про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду необхідно встановити, чи одержував він до отримання відповіді на адвокатський запит грошовий атестат або інший письмовий документ, який за своїм змістом містив відомості про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та якщо так — встановити дату одержання такого документа.

У разі встановлення факту більш раннього одержання позивачем належного письмового повідомлення подальше звернення його представника з адвокатським запитом та отримання відповіді на нього саме по собі не змінюватиме моменту початку перебігу строку, визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України.

Натомість за відсутності доказів одержання позивачем такого письмового повідомлення до звернення його представника із запитом саме лише видання 15.11.2023 наказу №323 не може бути достатньою підставою для обчислення тримісячного строку з цієї дати.

При цьому питання про те, чи може відповідь Військової частини НОМЕР_1 від 02.06.2025 №133/4009 з огляду на її конкретний зміст та дату фактичного одержання вважатися тим документом, з якого позивач уперше отримав документально підтверджену інформацію про нараховані та виплачені йому при звільненні суми та спосіб їх обчислення, також має вирішуватися після встановлення наведених вище обставин.

Отже, колегія суддів не погоджується як із висновком суду першої інстанції про безумовний початок перебігу тримісячного строку з 15.11.2023, так і з доводом апеляційної скарги про те, що таким моментом безумовно слід вважати дату отримання відповіді на адвокатський запит.

Визначення початку перебігу строку вимагає встановлення юридично значущого факту, прямо передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, — одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Ці обставини судом першої інстанції належним чином не з`ясовані.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 тримісячного строку звернення до суду є передчасним.

Колегія суддів вважає наведені порушення достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.

Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 06.03.2025 у справі №380/13595/24 колегія суддів зазначає таке.

У цій постанові Верховний Суд дійсно звернув увагу на необхідність уникнення надмірного формалізму при вирішенні питання про дотримання військовослужбовцем строку звернення до суду.

Водночас предметом справи №380/13595/24 було оскарження бездіяльності військової частини щодо невидачі військовослужбовцю довідки про обставини поранення (контузії, каліцтва) відповідно до наказу Міністерства оборони України №402, тобто спір, щодо якого питання строку звернення до суду вирішувалося за правилами статті 122 КАС України, а не на підставі спеціального правила частини другої статті 233 КЗпП України, яке підлягає застосуванню в цій справі.

Крім того, у справі №380/13595/24 Верховний Суд не вирішував спір по суті, а скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд.

Тому наведена постанова не визначає моменту початку перебігу строку у спірних правовідносинах, хоча сформульований у ній загальний підхід щодо недопустимості надмірного формалізму узгоджується з необхідністю встановлення судом фактичних обставин одержання позивачем документів про нараховані та виплачені йому при звільненні суми, а не визначення початку перебігу строку виключно за формальною датою видання наказу про виключення зі списків особового складу.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини щодо ефективності засобу юридичного захисту не впливають на наведений висновок колегії суддів, оскільки питання, яке є предметом апеляційного перегляду, може бути вирішено на підставі безпосередньо застосовних положень національного законодавства та правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 320 КАС України такою підставою є також невідповідність висновків суду обставинам справи.

У цій справі суд першої інстанції не встановив факту та дати одержання ОСОБА_1 грошового атестата або іншого письмового документа, який за своїм змістом відповідав би ознакам письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.

Водночас суд першої інстанції визначив початок перебігу тримісячного строку з дати видання наказу від 15.11.2023 №323, не встановивши факту його вручення позивачу та не врахувавши, що наявний у матеріалах справи витяг із цього наказу не містить суми нарахованої компенсації та відомостей про складові грошового забезпечення, з яких її обчислено.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду є передчасним, зроблений за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання, та не відповідає встановленим у справі обставинам.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених пунктами 1 та 3 частини першої статті 320 КАС України підстав для скасування ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.