Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №600/5397/25-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/5397/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сіжук Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

24 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, і просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення з військової служби додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки позивачу не надавалась.

При звільненні з військової служби компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2017 роки позивачу не виплачено. Вважаючи бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в його задоволенні, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно витягу з наказу голови Державної прикордонної служби України від 17.09.2015 №866-ОС капітана ОСОБА_1 призначено начальником організаційно-планової групи (місце дислокації відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділення внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації НОМЕР_1 прикз) по Окремому відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнивши з посади старшого офіцера групи внутрішньої безпеки (місце дислокації АДРЕСА_1 ) по Окремому відділу внутрішньої безпеки по Північному Окремого відділу внутрішньої безпеки по Східному регіональному управлінню, згідно підпунктом 6 пункту 93 Положення.

Згідно витягу з наказу голови Державної прикордонної служби України від 27.04.2016 №345-ОС капітана ОСОБА_1 призначено начальником групи розробок (з місцем дислокації відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 ») внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_5 (з місцем дислокації НОМЕР_1 прикз) по Окремому відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільнивши з посади начальника організаційно-планової групи (місце дислокації відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділення внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації НОМЕР_1 прикз) Окремого відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно підпунктом 5 пункту 93 Положення (на рівну посаду) – для більш доцільного використання за напрямом підготовки або спеціальністю.

Відповідно до витягу з наказу голови Державної прикордонної служби від 25.05.2016 №452-ОС капітана ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення Окремого відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно витягу з наказу голови Державної прикордонної служби від 07.06.2017 №554-ОС капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Окремого відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.06.2017 №195-ОС (по особовому складу) капітана ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення по Регіональному управлінню з 13.06.2017.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.07.2017 №248-ОС (по особовому складу) капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по Регіональному управлінню.

Згідно витягу з наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про зарахування військовослужбовцю службу на пільгових умовах» від 26.01.2018 №63-ОС позивачу зараховано службу за 2014-й, 2015-й, 2016-й та 2017-й роки один місяць служби за півтора місяця по Окремому відділу внутрішньої безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_7 .

15.09.2025 позивач звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16.02.2015 по 13.07.2017.

Листом від 25.09.2025 №09/К-10812/19510 Адміністрацією Державної прикордонної служби України повідомлено про те, що в Адміністрації відсутні підстави для нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Не погоджуючись із бездіяльністю щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі -Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно пункту 12 статті 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін «особливий період», як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, статтею 1 Закону №1932-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яка може бути реалізована в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 сттатті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статті16-2 Закону №504/96-ВР та пункті 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), вказана справа є типовою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Колегією суддів встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2015-2017 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Згідно матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, за 2015-2017 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Отже, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

З приводу доводів апелянта щодо неналежного відповідача, то колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 №43, постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Адміністрації Державної прикордонної служби за переліком, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 28.01.2021 внесено запис про припинення юридичної особи ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Отже, на даний час Азово-Чорноморське регіональне управління як територіальний орган Адміністрації Державної прикордонної служби є ліквідованими.

Разом з тим відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 № 43 «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» на Адміністрацію Державної прикордонної служби покладений обов`язок здійснювати функції та повноваження вказаних ліквідованих органів.

Як слідує з пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 №43, Адміністрацію Державної прикордонної служби зобов`язано забезпечити здійснення функцій і повноважень територіальних органів, що ліквідуються.

Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 №43 чітко визначено передачу функцій і повноважень територіальних органів, що ліквідуються, у тому числі, й ІНФОРМАЦІЯ_9 , Адміністрації Державної прикордонної служби.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права.

Враховуючи, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_9 , тому є належним відповідачем по даній справі.

Щодо посилання відповідача на те, що у 2017 році позивач був направлений для проходження військової служби в розпорядження Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а не звільнений з військової служби, а тому відсутній обов`язок щодо виплати йому компенсації за невикористані дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій, апеляційний суд зазначає, що відсутність підстав для звільнення позивача у 2017 році відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII, насамперед, свідчить про цілком обґрунтоване направлення позивача для подальшого проходження військової служби, а тому вказана обставина не може бути підставою для відмови у виплаті спірної компенсації.

Таких висновків дійшов КАС ВС у постанові від 15.10.2025 у справі № 420/14817/23.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки та зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.