Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №127/26678/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/26678/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Яремчукa К.О.,

суддів - Гнап Д.Д. Сушка О.О. ,

за участі секретаря судового засідання Криворучко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області (ухвалене суддею Березовською О.А. у м. Вінниці) від 30 липня 2026 року у справі за позовом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області до ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення процедури примусового видворення за межі території України,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

29 липня 2026 року Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом про затримання громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців строком на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення.

В обґрунтування позовних вимог міграційний орган зазначив, що відповідачка 25 листопада 2022 року в`їхала в Україну та з того часу її не залишала, перебуваючи на території нашої Держави без належних документів.

При цьому 09 червня 2026 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено штраф та прийнято рішення про примусове повернення з України до 08 липня 2026 року, яке вона не виконала.

У зв`язку з невиконанням рішення про примусове повернення 28 липня 2026 року Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийняло рішення про примусове видворення відповідачки та затримало її.

Представник позивача вважає, що невиконання рішення про примусове повернення без поважних причин свідчить про ризик ухилення ОСОБА_1 від примусового видворення та перешкоджання його проведенню, що є підставою для її затримання на шість місяців.

За результатами розгляду такого позову Вінницький міський суд Вінницької області 30 липня 2026 року ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів наявності передбачених частиною 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для затримання відповідачки з метою забезпечення її примусового видворення.

Суд зауважив, що хоча ОСОБА_1 і порушила міграційне законодавство та не виконала рішення про примусове повернення, проте самі по собі такі факти не підтверджують наміру ухилятися від примусового видворення, перешкоджати його проведенню чи ризику втечі.

Також під час прийняття рішення суд врахував, що відповідачка народилася в Україні, тривалий час тут проживала, має постійне місце проживання, доньку та інших родичів - громадян України, проживала в Україні після приїзду у 2022 році, не притягувалася до кримінальної відповідальності та висловила намір легалізувати своє перебування в Україні. Водночас міграційний орган не надав доказів протиправної поведінки відповідачки, крім порушення міграційного законодавства, або існування реального ризику її втечі.

З огляду на необхідність дотримання права на свободу та особисту недоторканність, повагу до приватного і сімейного життя, керуючись принципом пропорційності суд першої інстанції дійшов висновку, що затримання строком на шість місяців в даному випадку є надмірним заходом, оскільки його необхідність за конкретних обставин належними доказами не підтверджена.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити та затримати з метою забезпечення процедури примусового видворення з території України громадянку російської федерації ОСОБА_1 з поміщенням у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на шість місяців.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки суд невірно визначив предмет доказування та не врахував, що ОСОБА_1 тривалий час незаконно перебуває на території України, не виконала рішення про примусове повернення та відносно неї прийнято рішення про примусове видворення, які не оскаржені відповідачкою.

Апелянт вважає, що саме ці обставини, на його думку, свідчать про ризик ухилення відповідачки від примусового видворення та перешкоджання його проведенню, що відповідно до частини 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для її затримання.

Натомість, на переконання представника апелянта, суд безпідставно врахував наявність у відповідачки родичів, житла та соціальних зв`язків в Україні, а також відсутність інших правопорушень, оскільки такі обставини самі по собі не легалізують її перебування на території України.

Крім того, представник Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оцінюючи законність попередніх рішень міграційного органу, які відповідачкою не оскаржувалися, та визнав доведеними обставини переважно зі слів відповідачки.

Окремо в апеляційній скарзі представник позивача послався на неможливість швидкого видворення громадян російської федерації через відсутність дипломатичних відносин і необхідність здійснення видворення через треті країни.

У встановлений судом строку представником відповідачки подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року - без змін.

Стислий виклад встановлених обставин

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 07 липня 2022 року, з терміном дії до 07 липня 2027 року.

25 листопада 2022 року ОСОБА_1 перетнула державний кордон України у напрямку "в`їзд" в пункті пропуску "Могилів-Подільський".

09 червня 2026 року Гайсинським відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВН № 0003725 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зі змісту такого протоколу слідує, що 09 червня 2026 року о 11 год. 30 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено факт перевищення відповідачкою встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, чим порушено вимоги частини 3 статті 3, частини 3 статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та підпункту 2 пункту 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2012 року № 150.

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН № 003723 від 09 червня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у розмірі 3400 гривень, який відповідачкою сплачено 17 червня 2026 року, що підтверджується квитанцією № 20621-1062625-45080.

Також 09 червня 2026 року Гайсинським відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" прийнято рішення № 0517130100021473 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни. Зі змісту такого рішення слідує, що її зобов`язано залишити територію України у строк до 08 липня 2026 року.

28 липня 2026 року уповноваженою особою Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МВН № 0003824 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У такому протоколі йдеться про те, що 28 липня 2026 року о 15 годині 50 хвилин за адресою: місто Вінниця, вулиця Дмитра Майбороди, будинок 9, виявлено громадянку російської федерації, яка після притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом року не залишила територію України та продовжувала проживати без документів, що підтверджують право на проживання або перебування в Україні. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковано як порушення частини 3 статті 3, частини 3 статті 9 та частини 1 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МВН № 003821 від 28 липня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у розмірі 5100 гривень.

Відповідно до протоколу про адміністративне затримання № МВН 000032 28 липня 2026 року цього ж дня о 15 год. 51 хв. Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області затримано ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Затримання здійснено для прийняття рішення про примусове видворення відповідачки з України та вирішення питання щодо її поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців з метою забезпечення примусового видворення. Про місце перебування затриманої 28 липня 2026 року о 15 год. 57 хв. відповідно до частини 2 статті 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення повідомлено її сестру ОСОБА_2 засобами мобільного зв`язку.

Також 28 липня 2026 року Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області на підставі статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" прийнято рішення № 0501100100000949 про примусове видворення з України ОСОБА_1

28 липня 2026 року Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області прийнято рішення про поміщення ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Згідно з актом приймання-передаванням іноземця або особи без громадянства від 28 липня 2026 року о 23 год. 20 хв. ОСОБА_1 передано до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, врахувавши аргументи відповідача, що викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Водночас особливості правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також порядку в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб врегульовано Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною шістнадцятою статті 4 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 3773-VI реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 затверджено Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Типове положення № 1110).

Пунктом 1 Типового положення № 1110 визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення № 1110 іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення кожні шість місяців подається позовна заява відповідно до вимог частини дванадцятої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.

Спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 затверджено Інструкцію про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1 розділу IIІ Інструкції у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

Як унормовано пунктом 2 розділу IIІ Інструкції, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Подібні приписи містяться і в Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема в статті 289 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Відтак і положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, і Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства передбачено, що звернення уповноважених на те органів до місцевого загального суду як адміністративного суду з позовом зокрема щодо затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України допустимо лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що ОСОБА_1 без законних на те підстав перебуває на території України, у зв`язку із чим до такої вживалися заходи щодо притягнення її до адміністративної відповідальності, а також органом міграційної служби приймалися рішення про примусове повернення відповідачки до російської федерації та про примусове видворення з України.

Такі рішення не були виконані та не оскаржені ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, слід визнати слушними висновки суду першої інстанції, що невиконання таких рішень само по собі не може бути підставою для затримання ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, адже для вжиття таких заходів мають існувати обгрунтовані підстави вважати, що вона ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, що буде реалізовуватися примусово, або перешкоджатиме проведенню процедури примусового видворення чи існує ризик її втечі.

Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували ймовірність настання наведених вище обставин.

Водночас колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 народилася в селі Іванівка Іллінецького району Вінницької області.

До виїзду на територію нинішньої російської федерації у 1984 році вона жила та працювала на території України.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році повернулася до України.

Вона має чинний закордонний паспорт серії НОМЕР_1 .

На території України має чимало рідних їй людей.

Як свідчить наявна в матеріалах справи довідка Дашівської селищної ради Іллінецького району Вінницької області від 03 серпня 2026 року, ОСОБА_1 по старостинському округу села Копіївка Дашівської селищної ради характеризується з позитивної сторони, відповідальна та дисциплінована, веде здоровий спосіб життя, займається особистим господарством. За складом характеру доброзичлива, ввічлива, легко знаходить спільну мову з людьми. В побуті та громадських місцях веде себе задовільно. Із родини ОСОБА_1 на території Дашівської територіальної громади проживає брат ОСОБА_2 , брат ОСОБА_2 , брат ОСОБА_3 та рідна сестра ОСОБА_2 . Дочка ОСОБА_1 . ОСОБА_4 проживає в місті Бориспіль.

Усе наведене вище дає підстави вважати про відсутність у ОСОБА_1 мотивів ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби та втечі.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які б дозволяли затримати особу з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, апеляційний суд враховує те, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Підсумовуючи, слід констатувати, що орган міграційної служби не довів існування передбачених законом підстав для затримання відповідачки з метою забезпечення процедури примусового видворення за межі території України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Більше того, в судовому засіданні представниця апелянта повідомила про практичну реалізацію рішення органу міграційної служби про примусове видворення ОСОБА_1 за межі території України, що додатково підтверджує неможливість на цій стадії судового провадження вжиття відповідних заходів.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зважаючи на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу представника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 липня 2026 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.