Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №727/7298/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/7298/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Одовічен Я.В.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

22 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,

представника позивача: Погорілка О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17.07.2026 позов задоволено.

Скасувано постанову №15 від 17.04.2026 року, винесену Адміністративною комісією при Виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.152 КУпАП - закрито.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повноважного представника не направив. 14.09.2026 до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутність відповідача.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.03.2026 року відносно позивача було складено протокол №1343 про адміністративне правопорушення.

Згідно вказаного протоколу, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, яке полягає у невиконанні припису №210 від 23.02.2026 року про усунення порушень законодавства у сфері благоустрою, а саме: не здійснено демонтаж тимчасової споруди, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.152 КУпАП, п.13 додатку №2 до Правил благоустрою населених пунктів Чернівецької міської територіальної громади, рішення ЧМР від 29.06.2023 року №1282. Порушення вчинено 30.03.2026 року о 13 год. 10 хв. в м.Чернівці, вул. Небесної Сотні, 8 (а.с.48).

17.04.2026 року відносно ОСОБА_1 винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення. Як вбачається із змісту постанови №15 від 17.04.2026 року, адміністративна комісія встановила, що ОСОБА_1 не виконав припис №210 від 23.02.2026 року, щодо демонтажу тимчасової споруди, чим порушив Правила благоустрою населених пунктів Чернівецької міської територіальної громади, затверджених рішенням Чернівецької міської ради від 29.06.2023 року №1282 (п.13 додатку 2 до Правил) (а.с.47).

Вказаною постановою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.152 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1360 гривень (а.с.47).

Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 1 cт.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1 ст.9 КУпАП України визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною 1 статті 218 КУпАП встановлено, що адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1, 103-2, 104, 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, частинами першою - четвертою статті 156-1, статтями 156-2, 159, частиною першою статті 163-17, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 189, 189-1, 212-1 цього Кодексу.

Статтею 152 КУпАП встановлено, що порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів підприємницької діяльності - від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За визначеннями, наведеними у ч.1 ст.1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 №2807-IV (Закон №2807-IV), благоустрій населених пунктів – це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

У ст.34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" зазначено, що Правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Статтею 42 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у порушенні правил благоустрою територій населених пунктів.

Статтею 245 КУпАП регламентовано, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Статтею 278 КУпАП врегульовано, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

За приписами ст.283 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема наявність вини особи у вчиненні такого правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 допустив саме те порушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що приписом №210 від 23 лютого 2026 року ОСОБА_1 , як директору ДП «МБ-Преса», було запропоновано усунути порушення законодавства у сфері благоустрою, а саме самовільне розміщення тимчасової споруди – кіоску на тротуарі за адресою: м.Чернівці, вул. Небесної Сотні, 8.

Водночас судом першої інстанції обґрунтовано враховано акт №63 технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 06 листопада 2007 року, відповідно до якого комісією Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради прийнято в експлуатацію кіоск з продажу друкованої продукції по АДРЕСА_1 (нині – вул. Небесної Сотні, 8) у м. Чернівцях площею 6 кв. м.

Зазначеним актом також встановлено, що стаціонарна мала архітектурна форма виконана відповідно до паспорта прив`язки та виданих технічних умов проектування.

Отже, наведений доказ спростовує покладену в основу оскаржуваної постанови обставину про самовільне розміщення спірної тимчасової споруди, принаймні без з`ясування відповідачем питання щодо правових підстав її первісного розміщення та подальшого функціонування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративна комісія при розгляді справи не встановила всіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, зокрема не з`ясувала дату видачі паспорта прив`язки спірної тимчасової споруди, строк його дії, а також обставини щодо його можливого продовження у встановленому порядку.

За таких обставин сам по собі факт невиконання припису про демонтаж тимчасової споруди не може без встановлення правомірності вимоги про її демонтаж свідчити про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП.

Колегія суддів також бере до уваги встановлені судовими рішеннями обставини щодо правового регулювання розміщення тимчасових споруд на території Чернівецької міської територіальної громади.

Зокрема, рішенням Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11 серпня 2023 року №72/53-р/к у справі №72/40-23 визнано дії Чернівецької міської ради, які полягали у прийнятті рішення від 29 грудня 2014 року №1475 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівці» (із змінами, внесеними рішенням від 04 лютого 2016 року №95), порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Вказаним рішенням Чернівецьку міську раду зобов`язано припинити відповідне порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Як встановлено судами у справі №926/3091/24, Чернівецькою міською радою не було належним чином виконано зазначене рішення органу Антимонопольного комітету України.

Вказані обставини були предметом судового розгляду, а відповідні судові рішення набрали законної сили, у зв`язку з чим вони підлягають врахуванню судом при вирішенні цієї справи в установленому процесуальним законом порядку.

При цьому колегія суддів виходить із того, що наведені обставини самі по собі не є підставою для вирішення питання про правомірність розміщення спірної тимчасової споруди, однак вони мають значення для оцінки обґрунтованості вимоги суб`єкта владних повноважень про її демонтаж та, відповідно, для встановлення наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Оскаржувана постанова таким вимогам не відповідає, оскільки при її прийнятті адміністративною комісією не було належним чином встановлено фактичні обставини справи та не доведено наявність у діях ОСОБА_1 всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП.

При цьому колегія суддів враховує, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є актом індивідуальної дії, який безпосередньо впливає на права та інтереси особи, щодо якої її винесено, а тому така постанова повинна бути законною, обґрунтованою та прийнятою з дотриманням установленої законом процедури.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Застосування зазначеного принципу у справах про адміністративні правопорушення означає, що недоведені подія та вина особи не можуть бути підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, відповідно до якого всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваної постанови №15 від 17 квітня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги зазначеного висновку не спростовують та фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, і повторюють обґрунтування, наведене відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому суд першої інстанції належним чином дослідив наявні у справі докази, надав їм оцінку в їх сукупності та дійшов мотивованого висновку про відсутність достатніх доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не встановлено, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.