Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №240/24091/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24091/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.11.2024 №063350014857 про відмову в перерахунку пенсії, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні із пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 05.11.2024 - дня подачі заяви про перехід на інший вид пенсії.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області, подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

05.11.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням періодів роботи з березня 1985 року по червень 1990 року та з червня по серпень 1990 року, яка опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів (а.с.13).

12.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуто за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 та відмовлено у переведенні з пенсії за віком, призначеної згідно з Законом №1058-IV, на пенсію за віком, передбачену Законом №889-VІІІ та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення №063350014857 від 12.11.2024 про відмову у перерахунку пенсії, в зв`язку з відсутністю правових підстав (а.с.15).

Підставою для прийняття вказаного рішення слугувало те, що за матеріалами електронної пенсійної справи на дату звернення, позивач отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 13348,84 грн, з 05.11.2024, за попереднім розрахунком при переведені на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015, розмір пенсії зменшується та становитиме 11030,25 грн. Зменшення розміру пенсії і слугувало підставою для прийняття рішення про відмову в переведенні на інший вид пенсії.

Про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивача було повідомлено листом від 13.11.2024 (а.с.14).

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIIІ), пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" з 01.05.2016 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 28.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, пунктами 10, 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Таким чином, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №590/6970/16-а.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).

Згідно з пунктом 4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби; розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року.

Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 року, середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців.

За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому, для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 року, за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.

Згідно із пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283) (в редакції, чинного до 01.05.2016) до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).

Як встановлено з матеріалів справи, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.08.1983 у позивача наявний стаж 20 років на посадах державного службовця станом на 01.05.2016.

Зокрема, згідно записів трудової книжки №4-5 у період з 22.03.1985 по 18.06.1990 позивач працювала на посаді секретаря Корольовського райкому комсомолу м.Житомира.

Відповідно до записів трудової книжки №6-7 у період з 18.06.1990 по 21.08.1990 позивач працювала на посаді інструктора Корольовського райкому компартії України м.Житомира.

У подальшому, у період з 03.05.2001 по 04.08.2017 позивач працювала на посадах державної служби в Житомирській облдержадміністрації з присвоєнням їй відповідних рангів, а саме: відповідно до наказу від 03.05.2001 №13 позивач призначена на посаду провідного спеціаліста служби у справах неповнолітніх Житомирської ОДА з присвоєнням їй 12 рангу державного службовця.

Пункт 3 зазначеного наказу свідчить, що станом на 03.05.2001 стаж державної служби позивачки становив 05 років 04 місяці 29 днів.

Отже, загальний стаж державної служби позивачки становить 21 рік 07 місяців 30 днів, а станом на 01.05.2016 становив 20 років 04 місяці 07 днів.

Враховуючи те, що позивачка у спірні періоди з 22.03.1985 по 18.06.1990 працювала на посаді секретаря Корольовського райкому комсомолу м. Житомира та у період з 18.06.1990 по 21.08.1990 працювала на посаді інструктора Корольовського райкому компартії України м. Житомира, 03.05.2001 прийняла присягу державного службовця, обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави, їй присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання, суд першої інстанції вірно виснував, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було протиправно не зараховано позивачці до стажу державної служби вище зазначені періоди роботи.

Як відзначено вище, позивачці первинно було призначено пенсію за віком, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак, реалізовуючи своє право на перехід з одного виду пенсії на інший, позивач звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області з відповідною заявою, яку, з урахуванням принципу екстериторіальності, було розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та відмовлено в переведенні з пенсії за віком, згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ, про що винесено рішення, яке оскаржується.

При цьому, підставою для відмови позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-XII слугувала на думку пенсійного органу «недоцільність» такого переведення.

Разом з цим, відповідно до Закону №1058-IV пенсіонер, який має право на різні види пенсії, може самостійно обирати один із них за власним бажанням.

Отже, якщо особа виявила бажання на переведення її на інший вид пенсії, пенсійний орган, за наявності такого права у пенсіонера та встановивши "недоцільність" такого переведення, може роз`яснити пенсіонеру наслідки такого переведення, однак не може відмовити пенсіонеру у переведенні на інший вид пенсії, якщо пенсіонер наполягає на цьому.

За встановлених у справі обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 12.11.2024 №063350014857 не відповідає вимогам статті 2 КАС України, як таке, що не містить належного обґрунтування та законних підстав для відмови позивачу у переведенні на пенсію відповідно до Закону №3723-XII, що в свою чергу вказує на протиправність такого рішення та наявність підстав для його скасування.

Пенсійний орган розглянув заяву позивача та відмовив у переведенні її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з мотивів відсутності законодавчих підстав.

Тобто, предметом розгляду у даній справі є наявність у позивача права на переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

При цьому, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про передчасність вирішення питання щодо розрахунку розміру пенсії позивача з урахуванням довідки про заробітну плату, оскільки пенсійним органом жодного рішення з даного питання не приймалось, а тому відсутні підстави вважати, що право позивача у зазначеній частині при здійсненні такого переведення буде порушене.

Відповідно, питання щодо розрахунку пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перехід.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.