Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №600/4551/24-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/4551/24-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький В.К.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період 11.02.2022 по 22.05.2025 та стягнув з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 в сумі 55823,01 грн.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) від 10.02.2022 № 38-ОС, з 10.02.2022 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

На підставі вказаного наказу, у лютому 2022 року відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 199456,24 грн, що підтверджується особистою карткою на грошове забезпечення за 2024 рік.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 600/597/24-а відповідачем 18.09.2024 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 128872,62 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4172 від 17.09.2024 та не заперечувалося сторонами.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.05.2024 у справі № 600/597/24-а, відповідачем 18.09.2024 виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у сумі 86055,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4173 від 17.09.2024 та не заперечувалося сторонами.

На виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №600/1225/24-а відповідачем 23.05.2025 виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення у сумі 171407,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2285 від 23.05.2025 та не заперечувалося сторонами.

Разом з тим, вважаючи, що має право на виплату грошової компенсації за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховує наступне.

Статтею 47 КЗпП України встановлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.".

Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19.07.2022.

Отже, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями. При цьому, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022.

Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Порядок обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 4 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із п. 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 10.02.2022, у зв`язку з чим відповідач виплатив йому у лютому 2022 року грошове забезпечення у розмірі 199456,24 грн.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося сторонами, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 23.05.2025 на підставі судових рішень.

Отже при звільненні позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити належні позивачу виплати, з урахуванням судових рішень, у розмірі 499786,25 грн (199456,24 грн + 128872,62 грн + 171407,39 грн), без врахуванням виплаченої компенсації втрати частини доходів у розмірі 86055,41 грн, яка не є грошовим забезпеченням в розумінні Закону № 2011-XI.

Частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат складає 39,90 % (199456,24 грн Х 100 / 499786,25 грн).

Таким чином, істотність частки невиплаченого грошового забезпечення становить 60,08% ((128872,62 грн + 171407,39 грн)/ 499786,25 грн х 100%).

Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення від 22.10.2024 № 618, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становив 31308,26 грн (у грудні 2021 року – 15654,13 грн та у січні 2022 року – 15654,13 грн).

Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2021 року, січні 2022 року становила 62 дні.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 504,97 грн (31308,26 грн/62 календарних днів).

Період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 22.05.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку з позивачем) та становить 1197 календарних днів.

Відтак за період з 11.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 13.08.2022 (обмеження періоду виплати працівникові шістьма місяцями) за 184 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 92914,48 грн (504,97 грн Х 184 календарних днів).

Враховуючи, що істотна частка невиплаченого грошового забезпечення складає 60,08 %, а також з огляду на очевидну не співмірність можливих до нарахувань та виплати сум середнього заробітку за час розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд ершої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 11.02.2022 по 22.05.2025 в сумі 55823,01 грн (92914,48 грн Х 60,08 %).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.