Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №240/27130/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/27130/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.08.2025 №0633500389813;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачу з 22.08.2025 пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №0633500389813 від 29.08.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_1 громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), видане 21.06.1996.

Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 08.02.1997, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22 серпня 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та 29 серпня 2025 року прийнято рішення №063350038981 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю 3 років, станом на 01.01.1993, періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення.

У зазначеному рішенні вказано, що вік заявника становить 55 років 03 місяці 02 дні, страховий стаж - 35 років 05 місяців 29 днів. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 04 місяці 06 днів, всього - 03 роки 11 місяців 22 дні.

Вказано, що не зараховано до періоду проживання у вищезазначеній зоні період навчання з 01.09.1987 по 28.02.1988, та з 01.03.1989 по 28.06.1993 згідно з архівною довідкою №323/01-16 від 29.07.2025, оскільки м. Житомир не входить до зони гарантованого добровільного відселення.

Крім цього зазначено, що за розглядом документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 23.06.2004 по 31.12.2004, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.

Листом від 03.09.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що за результатами перегляду її заяви про призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" прийнято рішення від 29.08.2025 про відмову у її призначенні.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.

В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що:

- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюється зазначеними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що село Великий Жолудськ Володимирецького району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106.

Водночас місто Житомир до відповідної зони не віднесене, а тому сам по собі факт навчання позивачки у Житомирському сільськогосподарському інституті не може бути підставою для зарахування всього періоду навчання до часу проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.

Саме з цих підстав суд першої інстанції не зарахував періоди навчання позивачки у місті Житомирі як такі, що не підтверджують її перебування у зоні гарантованого добровільного відселення.

Доводи апелянта в цій частині фактично не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки останній погодився з тим, що період навчання у місті Житомирі як такий не може бути врахований до відповідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.

Щодо доводу апеляційної скарги про безпідставність зарахування періодів проходження практики, колегія суддів зазначає таке.

З архівної довідки Поліського національного університету від 29 липня 2025 року № 323/01-16 вбачається, що позивачка у період навчання була направлена для проходження організаційно-технологічної практики до колгоспу «Маяк» Володимирецького району Рівненської області з 24 червня 1991 року по 27 липня 1991 року, а також для проходження виробничої практики з 7 липня 1992 року по 7 березня 1993 року.

З матеріалів справи також установлено, що колгосп «Маяк» знаходився у селі Великий Жолудськ Володимирецького району Рівненської області, яке, як зазначено вище, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому наведені відомості містяться в офіційному архівному документі, виданому закладом освіти на підставі документів щодо навчання позивачки, та узгоджуються з іншими доказами, наявними у справі.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що направлення позивачки на практику саме по собі не може підтверджувати факту її перебування у відповідному населеному пункті.

У цьому випадку судом оцінюється не лише факт направлення на практику, а сукупність відомостей, що містяться в архівній довідці, яка підтверджує конкретні періоди проходження практики, її місце та зв`язок із навчанням позивачки.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодних належних доказів, які б спростовували відомості, наведені в архівній довідці від 29 липня 2025 року № 323/01-16, відповідачем не надано.

Посилання апелянта на те, що позивачкою не надано окремих документів про фактичне проходження практики, не свідчить про недостовірність відомостей офіційного архівного документа та саме по собі не є достатньою підставою для їх неврахування.

Водночас колегія суддів враховує, що суд першої інстанції правильно виходив із необхідності встановлення саме фактичного перебування особи у відповідній зоні, а не формального зарахування до такого періоду всього строку навчання.

Відтак висновок суду першої інстанції про можливість врахування підтверджених документами періодів проходження практики у населеному пункті, віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення, відповідає встановленим у справі обставинам та положенням статті 55 Закону № 796-XII.

Довід апелянта про те, що період академічної відпустки з 1 березня 1988 року по 28 лютого 1989 року вже був врахований органом Пенсійного фонду України, також не може бути покладений в основу скасування оскаржуваного судового рішення.

Як правильно встановив суд першої інстанції, архівною довідкою від 29 липня 2025 року № 323/01-16 підтверджується надання позивачці академічної відпустки у зазначений період.

При цьому спірним у цій справі є не питання формального відображення відповідного періоду у розрахунку Пенсійного фонду, а питання правомірності неврахування відповідачем усіх документально підтверджених періодів перебування позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення.

Посилання відповідача на те, що відповідний період був ним уже врахований, не спростовує правомірності висновку суду першої інстанції про необхідність належного врахування всіх підтверджених періодів при повторному розгляді заяви позивачки.

Відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, при повторному розгляді заяви позивачки відповідач має надати належну оцінку всім наявним у пенсійній справі документам у їх сукупності та визначити право позивачки на призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Необґрунтованим є і посилання апелянта на те, що висновки суду першої інстанції суперечать правовим позиціям Верховного Суду.

Наведені в апеляційній скарзі висновки Верховного Суду стосуються необхідності підтвердження факту проживання або роботи особи на території радіоактивного забруднення та самі по собі не виключають можливості підтвердження такого факту належними письмовими доказами, у тому числі архівними документами.

При цьому суд першої інстанції не зарахував до відповідного періоду весь час навчання позивачки у місті Житомирі, а здійснив оцінку конкретних періодів перебування позивачки в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Отже, наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки фактичні обставини, встановлені у цій справі, підлягають оцінці з урахуванням наданих у справі доказів.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що суд першої інстанції не зобов`язав відповідача безпосередньо призначити позивачу пенсію, а обрав спосіб захисту, який полягає у повторному розгляді її заяви від 22 серпня 2025 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Такий спосіб захисту відповідає завданню адміністративного судочинства та спрямований на ефективне поновлення порушеного права особи, оскільки саме орган Пенсійного фонду України наділений повноваженнями щодо призначення пенсії та оцінки поданих для цього документів.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29 серпня 2025 року № 0633500389813 та необхідності повторного розгляду заяви позивачки.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає наведеним критеріям правомірності, оскільки прийняте без належного врахування всіх поданих позивачкою документів та без належної оцінки підтверджених ними періодів її перебування на території зони гарантованого добровільного відселення.

Відтак рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, він залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.