Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №723/427/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 723/427/26

Головуючий у 1-й інстанції: Пташник А.М.

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

24 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області і просив скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6592300 від 30.01.2026 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14.07.2026 позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено.

Визнано незаконною та скасовано постанову серії ЕНА № 6592300 від 30.01.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та закрито провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 , витрати по сплаті судового збору у сумі 665,60 грн.

Департамент патрульної поліції оскаржив рішення суду першої інстанції до Сьомого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку, неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає, що працівниками поліції було належним чином виявлено та зафіксовано факт вчинення позивачем правопорушення - керування транспортним засобом із технічною несправністю, а саме: не освітлювався задній номерний знак. Зауважує, що судом не враховано, що підсвітка номерного знака є окремим світловим приладом транспортного засобу, призначеним саме для освітлення номерного знака, і не може підмінятися чи компенсуватися роботою заднього габаритного вогню чи стоп-сигналу, які виконують інші функції. Також зазначає, що неповідомлення поліцейським при зупинці причини зупинки не спростовує факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зафіксованого належними доказами — відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського. А направлення позивача на медичний огляд для перевірки стану сп`яніння є окремою процесуальною дією поліцейського, здійсненою в межах наданих йому повноважень, і той факт, що ознак сп`яніння не встановлено, жодним чином не впливає на юридичну оцінку окремого та самостійного правопорушення - керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком, яке було виявлено та зафіксовано незалежно від результатів медичного обстеження.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції, в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача також в судове засідання не з`явився, попередньо подав заяву про розгляд справи без його участі.

Згідно із ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно постанови серії ЕНА № 6592300 від 30.01.2026 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності з ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та накладено штраф у сумі 1190 грн., оскільки 30.01.2026 року о 22:08 год. в м.Чернівці, вул. О. Маланчука, 32, він керував транспортним засобом з неосвітленим державним номерним знаком, чим порушив п. 2.9.в ПДР України.

Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, виходив з того, що поліцейським, на дотримання вимог частини другої статті 77 КАС України, не доведена правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки з наданого суду відео зафіксовано, що номерний знак залишається освітленим завдяки роботі габаритних вогнів транспортного засобу. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови, не надано. Крім того, з відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського судом встановлено, що поліцейський безпосередньо після зупинки транспортного засобу позивача підійшов до останнього та представився, але не назвав причину зупинки його транспортного засобу. Суд також наголосив, що лише після проведення огляду позивача на стан сп`яніння, який не підтвердився, в службовому автомобілі поліції поліцейським було проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП та винесено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 1190 грн. За таких обставин суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваної постанови, скасував її та закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху на всій території України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

Ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктами 1.3, 1.4 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Відповідно до пункту 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Згідно з пунктом 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом "в" пункту 2.9 ПДР України передбачено, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що:

не належить цьому засобу;

не відповідає вимогам стандартів;

закріплений не в установленому для цього місці;

закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м;

неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Частиною першою статті 121-3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 31 зазначеного Закону поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно зі статтею 40 цього ж Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Частиною першою статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а частини перша - друга статті 76 КАС України передбачають, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, в матеріалах справи наявний DVD-диск із відеозаписом, яким зафіксовано вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Відповідачем на доведення правомірності свого рішення долучено до відзиву відеозапис з нагрудного відеореєстратора поліцейського, який містить фрагменти, на яких зафіксовано неосвітленість номерного знаку.

Відтак, вказаними відеозаписами підтверджується порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.121-3 КУпАП.

Отже, судова колегія вважає, що наявна інформація на відеозаписах з місця події підтверджує висновки інспектора щодо обставин справи, тому є належними та допустимими доказами в розумінні КУпАП, які доводять наявність адміністративного правопорушення.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Колегія суддів вважає, що постанова серії ЕНА № 6592300 від 30.01.2026 відповідає всім зазначеним вимогам.

Посилання ж позивача на те, що ним дотримано вимогу про видимість номера з відстані 20 метрів, що є обов`язковим критерієм для правопорушень, пов`язаних з ідентифікацією номерних знаків, суд вважає помилковим, оскільки згідно правової конструкції та синтаксичного аналізу норми ч.1 ст. 123 КУпАП вимога щодо замірів видимості номера з відстані 20 метрів стосується виключно випадку забруднення номерного знаку, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака.

Стосовно ж доводів позивача, що він перед початком руху перевіряв справність освітлення, у тому числі заднього номерного знаку, а відповідна поломка склалася під час руху транспортного засобу і про таку поломку він не міг бути обізнаний, то позивач, на підтвердження вказаних доводів, не надав суду жодних доказів.

Разом з тим при вирішенні справи колегія суддів також враховує, що діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки.

Такі обставини як водіння транспортного засобу без освітлення заднього номерного знаку, враховуючи, що автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, можуть призвести до аварійних ситуацій та завдати шкоди життю і здоров`ю людей, а тому вимагають особливої уваги з боку суду та відповідальності зі сторони водія.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, визнавши встановленим факт відсутності підсвітки номерного знака мопеда позивача, дійшов помилкового висновку, що загальне освітлення від заднього стоп-сигналу (габаритного вогню) транспортного засобу є достатнім для виконання вимоги п. 2.9.в ПДР.

Апеляційний суд також вважає слушними доводами апелянта про те, що направлення позивача на медичний огляд для перевірки стану наркотичного чи алкогольного сп`яніння є окремою процесуальною дією поліцейського, здійсненою в межах наданих йому повноважень, і той факт, що ознак сп`яніння не встановлено, жодним чином не впливає на юридичну оцінку окремого та самостійного правопорушення - керування транспортним засобом з неосвітленим номерним знаком, яке було виявлено та зафіксовано незалежно від результатів медичного обстеження.

Щодо доводів позивача про допущення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів звертає увагу, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.

Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури , які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене та за встановлених у даній справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода із встановленим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву - без задоволення.

З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про відмову у позові.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд перерозподіляє судові витрати сторін, понесені в суді першої інстанції. Щодо витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, то з огляду на статус учасників справи (позивач - фізична особа, відповідач - суб`єкт владних повноважень) понесені апелянтом витрати не відшкодовуються; водночас понесені позивачем витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити повністю.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 14 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху серії ЕНА №6592300 від 30.01.2026 залишити без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови накладення адміністративного стягнення - без задоволення.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно з ч.3 ст.272 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 24.09.2026.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Томчук А.В. Драчук Т. О.