Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №542/1636/26 — Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1636/26

Провадження № 2/542/1008/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді – Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання – Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №259808 від 06.06.2024 року в розмірі 17092 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Позов мотивовано тим, що 06 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №259808, відповідно до якого відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 4000 грн.

23.12.2024 року між ТОВ «Клай Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено Договір факторингу №23122024/1, у відповідності до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №259808 від 06.06.2024 року. Та сума боргу перед новим кредитором становить 17092 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 4092,00 грн. - заборгованість за відсотками, 1000,00 грн. - заборгованість за комісією, 8000 грн. - заборгованість за пенею.

Посилаються на те, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 17092,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 19.08.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, витребувано докази (а.с.57-58).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.61), в позові просив справу розглядати у його відсутність (а.с.7).

Відповідач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 62, 64).

04.09.2026 року відповідачем був наданий відзив на позовну заяву (а.с.65-67), в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Зазначає, що належність відповідного карткового рахунку йому та фактичне зарахування коштів мають підтверджуватися первинними банківськими документами, а не лише внутрішніми документами кредитодавця.

В частині нарахування пені у розмірі 8 000,00 грн. вказує, що позивач нарахував пеню за прострочення, яке виникло у 2024 році. В той час, як відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану позичальник за кредитним договором звільняється від відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, та нарахована з 24.02.2022 неустойка за такими простроченнями підлягає списанню.

Також вказує про те, що Закон України №3498-IX від 22.11.2023 встановив максимальний розмір денної процентної ставки за споживчим кредитом на рівні 1 % із передбаченими перехідними правилами, в той час як за умовами договору передбачена 1,22% на день. Оскільки договір укладений 06.06.2024, перевірці підлягають нарахування відсотків в розмірі 4092,00 грн. у відповідності до вищезазначеного Закону.

В частині нарахування комісії 1000 грн. зазначає, що позивач повинен довести, які саме конкретні платні послуги були фактично йому надані, коли вони надані, у чому полягав їх зміст та якою є їх вартість.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 визнала нікчемною умову щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яка має надаватися споживачу безоплатно.

Крім того відповідач зазначає, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 12.09.2025 та має статус учасника бойових дій. Тому будь-які нарахування процентів, пені та штрафних санкцій після 12.09.2025 не можуть бути включені до заборгованості відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також заперечив проти стягнення 6000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, просив зменшити або не стягувати такі витрати з урахуванням їх необґрунтованості та/або неспівмірності. Та при розподілі судових витрат врахувати його статус учасника бойових дій та положення пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

09.09.2026 року представником позивача була надана до суду відповідь на відзив (а.с.91-97), в якій зазначає, що укладаючи Договір про надання фінансового кредиту №259808 від 06.06.2024, відповідач був належним чином ознайомлений із його умовами, Правилами надання грошових коштів у позику, розміром процентної ставки, порядком її нарахування, строками повернення кредиту, а також наслідками порушення взятих на себе зобов`язань, що підтверджується фактом підписання договору в електронній формі та подальшим отриманням кредитних коштів.

Нарахування процентів здійснювалось відповідно до погодженої сторонами фіксованої процентної ставки 1,22% на день на залишок заборгованості за кожний день фактичного користування, що прямо передбачено умовами Договору та Внутрішніми правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту.

Щодо правомірності нарахування та стягнення комісії зазначає, що Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Щодо правомірності нарахування та стягнення неустойки (пені) зазначає, що відповідно до пункту 5.3 кредитного договору у разі несвоєчасного повернення кредиту та/або сплати передбачених договором платежів Клієнт зобов`язаний виплатити Товариству пеню у розмірі 25 % від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення, починаючи з першого дня прострочення. Таким чином, саме пунктом 5.3 Кредитного договору визначено правов підставу, вид та порядок нарахування відповідної суми за порушення Клієнтом строків виконання грошового зобов`язання.

Щодо наявності у відповідача статусу військовослужбовця вказує, що із наданих документів безпосередньо вбачається, що відповідач був призваний на військову службу лише 12.09.2025 року, тоді як кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором було укладено 06.06.2024 року. Таким чином, на момент укладення кредитного договору відповідач ще не проходив військової служби та не мав статусу військовослужбовця, оскільки його призов відбувся лише майже через місяць після виникнення спірних договірних правовідносин. При цьому саме по собі посвідчення учасника бойових дій, видане 25.12.2025 року, не підтверджує наявності у відповідача статусу військовослужбовця саме станом на 06.06.2024 року, тобто на дату укладення кредитного договору.

Таким чином, оскільки кредитний договір укладено 06.06.2024 року, а військову службу відповідач розпочав лише 12.09.2025 року, передбачені для військовослужбовців пільги не можуть поширюватися на договірні правовідносини, що виникли до набуття відповідачем статусу військовослужбовця. Сам факт подальшого проходження військової служби не спростовує обов`язку відповідача виконувати зобов`язання, взяті ним за кредитним договором до призову на військову службу.

Щодо судових витрат на правничу допомогу, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову.

Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

06.06.2024 року між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №259808, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 4000,00 грн., строком на 90 днів, до 03.09.2024 року. Процентна ставка 1,22% на добу (а.с.24-29).

Вказаний договір було підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису.

Довідкою про ідентифікацію клієнта підтверджено, що ОСОБА_1 , 06.06.2024 року ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Клай Інвест», акцепт оферти позичальником: унікальний ідентифікатор KL2325, дата відправки ідентифікатора 06.06.2024, 10:00:08, номер телефону НОМЕР_3 , номер картки НОМЕР_1 (а.с.11).

Як вбачається з листа ТОВ «Профітгід» щодо здійснення переказу грошових коштів було успішно перераховано кошти від ТОВ «Клай Інвест» 06.06.2024 на суму 4000 грн. на картку НОМЕР_1 (а.с.21).

Згідно з повідомленням АТ КБ "Приват Банк" №20.1.0.0.0/7-260827/72875-БТ від 01.09.2026, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_5 , на яку 06.06.2024 року здійснено переказ коштів на суму 4000,00 грн., що відповідає даті укладання кредитного договору та сумі наданого кредиту (а.с.88-89).

Вказані докази підтверджують факт перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір від 06.06.2024 року №259808 між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 був підписаний шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних: ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

Таким чином, вказаний договір підписаний за допомогою електроного підпису, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів про те, що персональні дані відповідача (його паспортних даних, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від його імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався, як і не оскаржував правомірність (дійсність) укладеного договору.

Щодо набуття ТОВ «Діджи Фінанс» права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Згідно частини першої статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Так, судом встановлено, що 23 грудня 2024 року між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено Договір факторингу №23122024/1, відповідно до умов якого клієнт зобов`язався відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а.с. 12-14).

Відповідно до Витягу із Додатку №1 до Договору факторингу №23122024/1 від 23.12.2024 року (а.с.50) до ТОВ "Діджи Фінанс" перейшло право вимоги за кредитним договором №259808 - боржник ОСОБА_1 сума заборгованості разом 17092,00 грн.

Щодо виконання взятих зобов`язань за кредитним договором відповідачем.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідач має заборгованість за кредитним договором №259808 від 06.06.2024 в сумі 17092,00 грн., з яких: 4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 4092,00 грн. - заборгованість за відсотками, 8000,00 грн. – заборгованість за пенею, 1000,00 грн. - заборгованість за комісією.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

Так в даному випадку відповідач за договором №259808 про надання фінансового кредиту від 06 червня 2024 року з ТОВ «Клай Інвест» отримав кредитні кошти в сумі 4000,00 грн.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення сум заборгованості за відсотками суд враховує, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

Так, за умовами договору №259808 від 06.06.2024 року, укладеного між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 було передбачено надання кредиту в розмірі 4000 грн, строком на 90 днів, процентна ставка в розмірі 1,22% на добу (а.с. 24-29).

Заперечуючи щодо розміру відсотків, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначав, що нарахування процентної ставки повинно було здійснюватися у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1%.

Щодо таких доводів відповідача суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відтак, згідно вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати:

- протягом перших 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 22 квітня 2024 року - 2,5 %;

- протягом наступних 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 20 серпня 2024 року - 1,5 %;

- починаючи з 241 дня з дня набрання ним чинності, тобто, з 21 серпня 2024 року, - 1%.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір №259808 укладено 06.06.2024, строк кредиту становить 90 днів – до 03.09.2024 року, процентна ставка 1,22% на добу.

Так, на переконання суду, з урахуванням вимог діючого законодавства, відсотки за користування кредитними коштами, що нараховані за період з 06.06.2024 року по 03.09.2024 року становлять:

- в період з 06.06.2024 по 20.08.2024 за ставкою 1,22% (п.1.3. договору, розмір відповідає законодавчо визначеному, оскільки є не більше 1,5%) і становить: 4000 х 1,22% = 48,8 х 76 днів = 3708,80 грн.

- в період з 21.08.2024 (відповідно до вимог закону) - денна ставка має бути не більше 1%, а отже сума заборгованості за період з 21.08.2024 по 03.09.2024 року (строк заявлений позивачем), повинна складати: 4000 х 1% = 40 х 14 днів = 560 грн.

Отже, загальний розмір відсотків за кредитним договором №259808 складає 4268,80 грн: 3708,80 грн + 560 грн.

При цьому, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач просить стягнути заборгованість за відсотками за кредитним договором в розмірі 4092,00 грн.

Таким чином, оскільки доказів спалти відсотків за користування кредитом матеріали справи не містять, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за коритсування кредитом в межах заявлених позовних вимог, тобто в розмірі 4092 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій після 12.09.2025 року, посилаючись на те, що він є діючим військовослужбовцем та на нього поширюються пільги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.

За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Посвідченням серії НОМЕР_6 виданого 25 грудня 2025 року (а.с.73) підтверджується, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 26.11.2025 року №32850 (а.с. 69) ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 з 12.09.2025.

Так, судом встановлено, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані ОСОБА_1 за кредитним договором від 06.06.2024 року №259808 за період з 06.06.2024 року по 03.09.2024 року, тобто в період, що не охоплює проходження ним військової служби.

Нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки, інших штрафних санкцій після 12.09.2025 року не здійснювалось.

Доказів того, що ОСОБА_1 був мобілізований станом на дату укладення кредитного договору та у період нарахування заборгованості по сплаті процентів, суду не надано, тому підстав для застосування до спірних правовідносин вищенаведених положень немає.

Отже, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відсотки за користування кредитом в період строку кредитування нараховані в період, що не охоплює проходження ОСОБА_1 військової служби, а тому вимоги про стягнення відсотків за кредитним договором підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки відповідач фактично отримані кредитні кошти у добровільному порядку та встановлені в договорі строку позивачу не повернув, а також не сплатив відсотки за їх користуванням, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків за користування кредитом в межах строку кредитування, тому позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 8092 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 4092 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на його користь пені в розмірі 8000 грн. за кредитним договором №259808 від 06.06.2024 року суд зазначає таке.

Так, умовами п.5.3. договору №259808 від 06.06.2024 року передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит у строк, зазначений в п.1.2. цього договору та/або в додатках до цього договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 25% від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення.

Та, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що сума в розмірі 8000 грн. зазначена як «відсотки на прострочці», яка була нарахована за період: з 20.06.2024 по 05.07.2024 (а.с.51-52).

Разом з тим, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Як передбачено п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

При цьому, в наданому розрахунку заборгованості (а.с.51-52) зазначено, що заборгованість за відсотками за прострочення виконання в сумі 8000 грн, нарахована за період: з 20.06.2024 по 05.07.2024, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, позивачем не враховано вищевказаних положень ст.625 ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування» і перехідних положень ЦК України та безпідставно нараховано відсотки за прострочення виконання (або пені як зазначено в позові), а тому така вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 8000 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача комісії в розмірі 1000 грн., слід зазначити наступне.

Так, пунктом 1.4. кредитного договору передбачено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим довором.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

З урахуванням наведеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11 і частини п`ятої статті 12 Закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання якого недійсного не потрібне рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин не породжує цивільних прав та обов`язків. Позовна вимога про визнання нікчемності такого правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. У разі наявності спору щодо наслідків недійсного правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення застосовує норми матеріального права для підтвердження або спростування нікчемності правочину. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що зміст правочину це сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину має відповідати вимогам приватно-правових норм, які встановлюють імперативні правила, і не суперечити вимогам цивільного законодавства чи інших нормативно-правових актів. Такі висновки Верховний Суд виклав у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

При цьому, позивач не зазначив та не надав доказів наявності витрат у розмірі 1000 грн. комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а виключно в договорі зазначено перелік можливих послуг. Вказані у договорах послуги, за які передбачено стягнення комісії, відносяться до обов`язків кредитодавця та позичальника та такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Надання же грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи; виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику; така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому ці дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15.

Відповідно, положення кредитного договору про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними згідно з частинами першою та другою статті 11 та частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною або окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними та вимоги позивача щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1000,00 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: договір про надання правової допомоги №42649746/02 від 01.06.2026 року (а.с.17-19), додаткову угоду №259808 до договору про правової допомоги №42649746/02 від 01.06.2026 року (а.с.20), детальний опис робіт (а.с.9), акт надання послуг від 21.07.2026 (а.с.43), згідно з якими вартість правової допомоги становить 6000 грн.

Відповідно до п.4.1 Договору №42649746/02 від 01.06.2026 року загальна вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг, згідно тарифної сітки, вказаної в п.4.8. даного договору, а також додаткову оплату, яка зазначена у п.4.9. даного договору.

А згідно з п.4.2. вказаного договору вбачається, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

При цьому суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20).

Крім того, в даному випадку слід врахувати правову позицію, викладену у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року, згідно якої: «Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено».

Так, суд враховує, що представником позивача вчинені такі дії: написання позовної заяви. Докази вчинення будь-яких інших процесуальний дій надані не були. При цьому розгляд справи відбувався без участі предстаника позивача.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд бере до уваги нескладність самої справи, оскільки вона не є великою за фабулою та предметом доказування; підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль; враховує, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, а також тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, положень ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, виходячи з реальності наданих адвокатом послуг та враховуючи нескладність справи, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, її розгляд в суді без участі представника позивача, суд доходить висновку про наявність достатність правових підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 6000 грн. до 3000 грн.

При цьому судом позовні вимоги були задоволені частково на 47,34% з розрахунку: 8092,00 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 17092 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 47,34% (відсоток задоволених позовних вимог).

Отже з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Та сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача складає 1260,38 грн. з розрахунку: 2662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 47,34% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

А сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача складає 1420,20 грн. з розрахунку: 3000 грн (сума витрат на правничу допоомгу) х 47,34% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №259808 від 06.06.2024 в розмірі 8092 (вісім тисяч дев`яносто дві) грн. 00 коп., що складається з: 4000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 4092,00 грн. - заборгованість за відсотками, а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1260 (одна тисяча двісті шістдесят) грн. 38 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1420 (одна тисяча чотириста двадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київської області, код ЄДРПОУ 42649746;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 22 вересня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О. Афанасьєва