Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №537/4224/26 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/2347/2026

Справа № 537/4224/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2026 Крюківського районний суд міста Кременчука Полтавської області у складі: головуючого судді Маханьков О.В., за участю секретаря Золотаренко Д.Ю., розглянувши у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Кременчук цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої прохає суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію за неможливість користування 1/2 часткою у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 за період з червня 2023 року по травень 2026 року включно у розмірі 240 012,00 (двісті сорок тисяч дванадцять) гривень 00 копійок. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати.

Позов обґрунтований тим, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності — по 1/2 ідеальній частці кожному, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Починаючи з 03 березня 2022 року, ОСОБА_1 об?єктивно позбавлений можливості реалізувати своє законне право володіння та користування належною йому власністю.Відповідачка проживає у вказаній квартирі одноосібно (разом зі своїми дітьми), фактично узурпувавши право користування всім об?єктом нерухомості, включаючи належну Позивачу частку.Будь-які спроби позивача отримати доступ до квартири чи брати участь в управлінні нею відповідачкою категорично блокуються.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Крюківськогорайонного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.09.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, направив клопотання про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги, прохав суд задовольнити позов, проти прийняття заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином про причини не явки суду не повідомила.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відзиву на позов, заяву та будь-яких клопотань до суду від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд, відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі письмових матеріалів справи, оскільки відповідач була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи, вона не повідомляла суд про причини неявки, нею не подано відзив, представник позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

При розгляді справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.08.2022 року, про що наявна в матеріалах справи копія документу.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, залишення особи без житла можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до ч.ч. 1,5,6,7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, право на отримання матеріальної компенсації є субсидіарним та виникає у разі встановлення неможливості надання співвласнику у володіння та користування відповідної частини спільного майна в натурі. Водночас позивачем не доведено, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні спірною квартирою, не допускає його до неї чи іншим чином позбавляє можливості реалізувати право співвласника. Також матеріали справи не містять доказів неможливості користування позивачем належною йому часткою у праві спільної часткової власності. Саме по собі фактичне не проживання позивача у квартирі та бажання отримувати грошову компенсацію замість користування майном не є підставою для її стягнення відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України.

За таких обставин позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для стягнення з відповідача матеріальної компенсації, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір не підлягає стягненню з відповідача та залишається за позивачем.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273-274, 279, 280, 282, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Маханьков О.В.