Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №750/15627/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15627/25

Головуючий у першій інстанції – Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1332/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіональна філія «Південно-західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просив стягнути з відповідача на його користь: середній заробіток за весь час затримки виплати належних при звільненні грошових коштів з оплати днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства, які компенсують втрату заробітної плати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, згідно з листком непрацездатності № 18807029-2034772668-1 з 01 по 17 жовтня 2025 року в сумі 14 103,45 грн; середній заробіток за весь час затримки виплати належних при звільненні грошових коштів з оплати днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства, які компенсують втрату заробітної плати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, згідно з листком непрацездатності № 18807029-2034794364-1 з 08 по 17 жовтня 2025 року в сумі 8 462,07 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 02 липня 1990 року по 30 вересня 2025 року працював на різних посадах РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». У вересні 2025 року він перебував на лікарняному на підставі двох листків непрацездатності у період відповідно з 21 по 22 вересня 2025 року та з 23 по 30 вересня 2025 року. Оплата листків непрацездатності проводиться через 7 днів після його закриття – набуття статусу «Готовий до сплати», отже роботодавець повинен був оплатити його листки непрацездатності відповідно 30 вересня та 08 жовтня 2025 року. У день звільнення позивача з роботи – 30 вересня 2025 року роботодавець не виплатив позивачу грошові кошти за дні тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства, які компенсують втрату заробітної плати у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Оплату зазначених листків непрацездатності за рахунок підприємства у загальній сумі 2 540,80 грн роботодавець здійснив лише 17 жовтня 2025 року, що суперечить приписам ст. 116 КЗпП України.

ОСОБА_1 наголошував на тому, що у зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних при звільненні сум відповідач відповідно до положень ст. 117 КЗпП України має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 565,52 грн, до якого входить 14 103,45 грн, нарахованих у зв`язку з невиплатою належних позивачу грошових сум згідно з листком непрацездатності № 18807029-2034772668-1 за весь час затримки з 01 жовтня 2025 року по день фактичного розрахунку – 17 жовтня 2025 року та 8 462,07 грн, нарахованих у зв`язку з невиплатою йому належних грошових сум згідно з листком непрацездатності № 18807029-2034794364-1 за весь час затримки з 08 жовтня 2025 року по день фактичного розрахунку – 17 жовтня 2025 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 13 163,22 грн, виплату якого слід провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави. У задоволенні решти вимог – відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця», посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що листки непрацездатності 18807029-2034772668-1 за період непрацездатності з 21 по 22 вересня 2025 року (лікарняний 1) та 18807029-2034794364-1 за період непрацездатності з 23 по 30 вересня 2025 року (лікарняний 2) мають один похідний код 18807029. Відтак це вважається одним страховим випадком і рахується як один листок непрацездатності, за який роботодавець сплачує свої кошти лише 5 днів. 10 жовтня 2025 року після засідання комісії обидва лікарняні листки передано до облікової розрахункової групи служби (ОРГ-1) бухгалтерського та податкового обліку.

Затримки передачі до ОРГ-1 листків непрацездатності не було, оскільки вони опрацьовані у терміни, передбачені алгоритмом оплати листка непрацездатності, який складено ПФУ на виконання постанови КМУ від 17 квітня 2019 року № 328, згідно з яким роботодавець розглядає документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не пізніше 10 робочих днів з дня набуття листком непрацездатності статусу «Готовий до сплати» та приймає рішення про призначення виплати, на підставі якого бухгалтерія нараховує допомогу. Лікарняний 1 набув статусу «Готовий до сплати» 30 вересня 2025 року, а лікарняний 2 – 08 жовтня 2025 року. Комісія опрацювала лікарняний 1 протягом 8 робочих днів, а лікарняний 2 – протягом 3 днів. Засідання комісії проводиться не рідше трьох разів на місяць (до 10, 20, 30 числа) з дотриманням 10 робочих днів після дати закриття листка непрацездатності. Саме з дотриманням вищенаведеного алгоритму та встановлених строків листки непрацездатності, які рахуються одним листком непрацездатності (з подовженням), були оплачені за рахунок коштів підприємства 17 жовтня 2025 року.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц виснував, що суд, керуючись принципами співмірності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, врахувавши при цьому розмір простроченої заборгованості, період затримки виплати такої заборгованості та ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Зважаючи на наведене, скаржник вважає, що районний суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 по 16 жовтня 2025 року.

У поданому відзиві ОСОБА_1 через представника – адвоката Богданову І.Д., вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги – безпідставними, просить залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін.

Сторона позивача зазначає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, вірно виснував про віднесення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, що виплачується за рахунок страхових коштів підприємства за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, до необхідних виплат при звільненні у розумінні ч. 1 ст. 116 КЗпП України, а бухгалтерія підприємства невчасно здійснила цю виплату.

Приписами ст. 15 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання такого страхового випадку, як тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у п. 1 і 7 ч. 1 ст. 15 Закону здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому КМУ.

У цій справі визначальним є те, чи вчасно роботодавець здійснив усі передбачені законом дії для вчасного розрахунку зі звільненим працівником і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені у встановлений строк. На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах при розгляді справ аналогічної категорії. ОСОБА_1 вважає безпідставними посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Зазначає, що суд першої інстанції правильно визначив спірний період щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, при цьому правомірно урахував висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано вимоги трудового законодавства щодо виплати всіх сум, належних до виплати працівнику в день його звільнення. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, зокрема виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Районний суд зазначив, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Зважаючи на довідку від 30 жовтня 2025 року середньоденна заробітна плата позивача складає 940,23 грн. За наданою відповідачем інформацією кількість робочих днів на тиждень ОСОБА_1 становила шість днів з одним вихідним днем. Ураховуючи, що роботодавцю було відомо про тимчасову непрацездатність позивача з 21 вересня 2025 року, а листок непрацездатності № 18807023-2034772668-1, виданий на період з 21 по 22 вересня 2025 року, вже було закритий 22 вересня 2025 року та 30 вересня 2025 року набув статус «Готовий до сплати», а вимогу про виплату всіх належних сум позивач зазначив ще в заяві про звільнення від 23 вересня 2025 року та повторно надіслав засобами поштового зв`язку 30 вересня 2025 року, відтак, беручи до уваги дату виплати позивачу грошових коштів на оплату днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства (17 жовтня 2025 року), суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за період з 01 по 16 жовтня 2025 року. У вказаний період ОСОБА_1 мав працювати 14 робочих днів, у зв`язку з чим сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи середньоденну заробітну плату позивача, становить 13 163,22 грн.

З наведеним висновком суду першої інстанції не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на наступне.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 з 02 липня 1990 року перебував у трудових відносинах з РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та працював на різних посадах, що підтверджується копією довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20 серпня 2025 року (а.с. 19).

Позивач є застрахованою особою в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, про що свідчить копія свідоцтва про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № НОМЕР_1 від 11 травня 2012 року (а.с. 21).

21 вересня 2025 року лікарем-кардіологом ТОВ «Медичний центр «Аксіома» сформовано медичний висновок № 1111-Р64Т-А34Н-КЕВК про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 , період непрацездатності з 21 по 22 вересня 2025 року (листок непрацездатності № 18807029-2034772668-1) (а.с. 24, 25).

22 вересня 2025 року лікарем-кардіологом ТОВ «Медичний центр «Аксіома» сформовано медичний висновок № 1111-Н959-В6ЕК-Н2МР про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 , період непрацездатності з 22 по 30 вересня 2025 року (листок непрацездатності № 18807029-2034794364-1) (а.с. 26, 27).

Згідно з відомостями із кабінету страхувальника (роботодавця) на веб-порталі електронних послуг ПФУ листок непрацездатності № 18807029-2034772668-1 набув статусу «Закритий» 22 вересня 2025 року, і відповідно 30 вересня 2025 року (через 7 днів після його закриття) – «Готовий до сплати» (а.с. 25). Листок непрацездатності № 18807029-2034794364-1набув статусу «Закритий» 30 вересня 2025 року, і відповідно 08 жовтня 2025 року (через 7 днів після його закриття) – «Готовий до сплати» (а.с. 27).

23 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до заступника начальника служби виробничого підрозділу служби роботи станцій РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» із заявою, в якій просив звільнити його з 30 вересня 2025 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу за станом здоров`я та виплатити йому належні на день звільнення суми заробітної плати, з-поміж інших, але не виключно, грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи з 21 січня 2024 року по 30 вересня 2025 року з розрахунку 24 календарних дні; грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за роботу у зоні гарантованого добровільного відселення за період з 21 січня 2023 року по 20 січня 2024 року з розрахунку 4 календарних дні і за період з 21 січня 2024 року по 04 серпня 2025 року з розрахунку 13 календарних днів відповідно до ст. 47 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 22). У вказаній заяві позивач зазначив про наявність медичних висновків про тимчасову непрацездатність № 1111-Р64Т-А34Н-КЕВК, № 1111-Н959-В6ЕК-Н2МР та додав до заяви копію консультативного висновку кардіолога № 44930 від 21 вересня 2025 року.

На підставі наказу (розпорядження) заступника начальника служби з регіональної координації служби роботи станцій від 23 вересня 2025 року № 897/ОС ОСОБА_1 звільнено з посади оператора поста централізації 4 розряду станції Чернігів 1 класу з 30 вересня 2025 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. Позивачу має бути виплачена компенсація за 85 днів відпустки та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, передбачені п. 3.10 зі змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки після отримання окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 20).

30 вересня 2025 року ОСОБА_1 видано повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, у якому під кодом 805 зазначено вид нарахування – лікарняний незданий, 54 год., 10 днів, сума нарахування – 0 грн (а.с. 28).

На засіданні комісії із соціального страхування Київського регіону виробничого підрозділу служба роботи станцій РФ «Південно-західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», що оформлено протоколом № 30 від 10 жовтня 2025 року, розглянуто звернення та документи про призначення матеріального забезпечення застрахованим особам та вирішено, зокрема ОСОБА_1 призначити допомогу по тимчасовій непрацездатності по листку непрацездатності № 18807023-2034772668-1, виданому на період з 21 по 22 вересня 2025 року (два дні, за рахунок коштів фонду 0 днів) у розмірі 100 %, № 18807029-2034794364-1, виданому на період з 23 по 30 вересня 2025 року (8 днів, за рахунок коштів фонду 5 днів) у розмірі 100 % (а.с. 68-70).

17 жовтня 2025 року на рахунок позивача перераховано грошові кошти в сумі 2 540,80 грн як лікарняні за рахунок підприємства (перші 5 днів) за жовтень 2025 року, що підтверджується копією платіжної відомості № 10569 від 17 жовтня 2025 року, копією платіжного доручення № 707046 від 17 жовтня 2025 року та смс-повідомленням АТ «Ощадбанк» від 17 жовтня 2025 року (а.с. 72,71, 29).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.

За доводами позову ОСОБА_1 з 02 липня 1990 року працював на різних посадах в РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». На підставі наказу від 23 вересня 2025 року № 897/ОС позивача звільнено з посади оператора поста централізації 4 розряду станції Чернігів 1 класу з 30 вересня 2025 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

У день звільнення відповідачем видано повідомлення про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми при звільненні.

Відомості з ЄДРСР, наявні у вільному доступі, свідчать про те, що у грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Укрзалізниця», в якому просив стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки у загальному розмірі 49 158 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку (виплати матеріальної допомоги) при звільненні в сумі 172 062,09 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що з 02 липня 1990 року по 30 вересня 2025 року працював у виробничому штаті виробничого підрозділу служби роботи станцій РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця». 23 вересня 2025 року позивач скерував заяву про розірвання трудового договору, в якій просив у встановлений законом строк виплатити належні йому на день звільнення суми. Звільнивши позивача 30 вересня 2025 року, роботодавець частково виплатив йому грошові кошти, проте не провів виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважав за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців – з 01 жовтня 2025 року по 01 квітня 2026 року.

Наведені обставини викладено у рішенні Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 лютого 2026 року у справі № 750/16981/25, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача 30 990 грн невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки та 94 963,23 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2025 року по 18 лютого 2026 року (а.с. 217-221).

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 вересня 2026 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 лютого 2026 року в частині визначеної до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено, зменшено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 94 963,23 грн до 31 000 грн (а.с. 222-227). Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначила, що районний суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його пропорційно до розміру заборгованості роботодавця.

За доводами цього позову ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 22 565,52 грн за несвоєчасну оплату листків непрацездатності за рахунок підприємства.

Отже, судом установлено, що у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звертався з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. У грудні 2025 року ОСОБА_1 скерував до суду позов про стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час затримки при звільненні виплати грошових коштів на оплату п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства.

Відтак вимогою ОСОБА_1 при зверненні як і з цим позовом, так і з іншим, який вже вирішено судом, є стягнення середнього заробітку у зв`язку з недотриманням роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України щодо виплати працівникові належних при звільненні сум: матеріальної допомоги на оздоровлення (справу розглянуто та 18 лютого 2026 року Деснянським районним судом м. Чернігова ухвалено рішення) та коштів на оплату п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок підприємства (цей позов). У обох справах ОСОБА_1 покликався на те, що оскільки в день звільнення АТ «Укрзалізниця» не виплатило йому в повному розмірі належних до виплати сум, відтак відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 лютого 2026 року у справі № 750/16981/25, яке змінено постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 вересня 2026 року, позов ОСОБА_1 вирішено по суті, з-поміж іншого стягнуто з АТ «Українська залізниця» на його користь 31 000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином на час розгляду цієї справи вимогу ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вже розглянуто судом та ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили. Тобто і суб`єктний склад, і предмет позову, і підстави у справі № 750/16981/25 та у справі, що переглядається, є однаковими.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

З огляду на те, що позовну вимогу ОСОБА_1 (стягнення середнього заробітку у зв`язку з порушенням терміну виплати заробітної плати) до АТ «Українська залізниця» вже вирішено судовим рішенням у справі № 750/16981/25, його право звільненого працівника про отримання винагороди за виконану роботу у визначеному законом порядку захищено, а роботодавець вже поніс майнову відповідальність за неповноту проведеного під час звільнення ОСОБА_1 розрахунку. Отже, підстави для вирішення цього заявленого ОСОБА_1 позову про стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні відсутні, оскільки предмет та підстави позовів є тотожними.

За порушення трудових прав працівника під час одного звільнення неможливе одночасне дублювання санкцій, тобто за одне й те саме порушення (затримку розрахунку при звільненні) не можна одночасно чи повторно застосовувати аналогічні компенсаторні механізми, які перекривають один одного за правовою природою. Звернувшись двічі з позовом про стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 намагався штучно збільшити його розмір, що положеннями КЗпП України не передбачено.

Статтею 255 ЦПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Тобто, закриття провадження у справі – це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи. Закриття провадження у справі можливе лише за умови, якщо рішення, що набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, а підстава – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

За змістом ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255, 257 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, відтак апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» належить задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду – скасувати із закриттям провадження у справі.

За подачу апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» сплачено 1 816,80 грн судового збору (а.с. 186).

Статтею 7 ЗУ «Про судовий збір» визначені підстави для повернення судового збору. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону).

Таким чином, АТ «Укрзалізниця» необхідно роз`яснити його право відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» звернутися до апеляційного суду з клопотанням про повернення сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 255, 367, 374, ч. 1 ст. 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 березня 2026 року – скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова