Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №591/12328/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/12328/25

Номер провадження 22-ц/816/2826/26

Категорія - 44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Воронкова Д.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Департаменту патрульної поліції Бардакової Юлії Василівни на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2026 року в цивільній справі № 591/12328/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,

в с т а н о в и в:

30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 31 жовтня 2023 року інспектором Управління патрульної поліції в Сумській області Федіним Р.М. його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340 грн. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2024 року у справі № 591/10380/23 постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Позивач посилався на те, що скасована постанова була передана на примусове виконання, внаслідок чого з його рахунків безпідставно стягнуто грошові кошти, для повернення яких він був змушений додатково звертатися до суду та інших державних органів. У межах відкритого виконавчого провадження з його рахунків було списано понад 3000 грн, з яких 1073 грн 90 коп. списано на погашення заборгованості за постановою про накладення штрафу, яку на той час уже було скасовано судом.

Моральну шкоду позивач пов`язував із тривалим психологічним напруженням, емоційними переживаннями, почуттям несправедливості, розчаруванням та необхідністю докладати додаткових зусиль для відновлення своїх порушених прав. Також зазначав про негативний вплив зазначених обставин на його звичний спосіб життя, сімейні відносини та стан здоров`я, зокрема загострення серцево-судинних захворювань і необхідність лікування та подальшого медичного нагляду.

З огляду на характер і тривалість моральних страждань позивач визначив розмір моральної шкоди у 50000 грн та просив стягнути зазначену суму з Держави України за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2026 року, з урахуванням виправленої описки відповідно до ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 34588,00 грн компенсації моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник відповідача Департаменту патрульної поліції 14 серпня 2026 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 34588,00 грн моральної шкоди, виходив із того, що скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про незаконність дій посадової особи поліції, яка ініціювала відповідне провадження.

Представник відповідача вважає такий висновок передчасним та необґрунтованим, оскільки саме по собі скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не є тотожним установленню протиправності дій посадової особи, яка її винесла, та не може автоматично зумовлювати виникнення у держави обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування зазначеного доводу представник відповідача посилається на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2024 року у справі № 591/10380/23, яким скасовано постанову серії ЕАТ № 8051847 від 31 жовтня 2023 року та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення. Зазначає, що вказаним рішенням не встановлено неправомірності дій старшого лейтенанта поліції Федіни Р.М., умисного порушення ним вимог закону, свавільності його дій, порушення встановленої процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення чи перевищення ним службових повноважень.

За доводами представника відповідача, підставою для скасування постанови у справі № 591/10380/23 було ненадання відповідачем доказів на підтвердження правомірності її винесення, зокрема у зв`язку з тим, що відеозапис, який був додатком до постанови, на час розгляду справи судом уже був видалений після закінчення строку його зберігання. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, що з урахуванням правил розподілу доказового тягаря стало підставою для скасування постанови та закриття провадження.

Представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції не встановив, яку саме норму закону порушив працівник поліції під час винесення постанови, у чому конкретно полягала протиправність його поведінки та якими доказами така протиправність підтверджується. Висновок про незаконність дій посадової особи фактично зроблено лише на підставі скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Крім того, представник відповідача не погоджується із застосуванням судом першої інстанції положень статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР (далі – Закон № 266/94-ВР) при визначенні розміру моральної шкоди.

Зазначає, що суд першої інстанції, застосувавши положення статті 13 Закону № 266/94-ВР, визначив розмір компенсації моральної шкоди у сумі 34588 грн, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 8647 грн та чотиримісячної тривалості провадження.

Представник відповідача вважає такий спосіб визначення розміру відшкодування помилковим, оскільки передбачений частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством чи судом застосовується до правовідносин, які охоплюються сферою дії цього Закону, проте органи патрульної поліції не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність або досудове розслідування. У зв`язку з цим правовідносини щодо винесення постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не охоплюються положеннями статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

За доводами представника відповідача, позивач у цій справі не перебував під слідством чи судом у розумінні зазначених правових норм, а звернувся до суду в порядку реалізації права на оскарження постанови суб`єкта владних повноважень про накладення адміністративного стягнення. Відтак, вважає відсутніми правові підстави для застосування до спірних правовідносин спеціального порядку визначення розміру моральної шкоди, передбаченого статтею 13 Закону № 266/94-ВР.

Окремо представник відповідача зазначає про недоведеність позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між такою шкодою і діями посадової особи поліції.

Зазначає, що суд першої інстанції встановив, що наданий позивачем листок непрацездатності не підтверджує факту заподіяння йому моральної шкоди саме внаслідок винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення. При цьому інших об`єктивних доказів погіршення психологічного чи фізичного стану позивача саме внаслідок дій старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 судом не встановлено.

Представник відповідача посилається на необхідність встановлення для покладення на орган державної влади обов`язку з відшкодування шкоди неправомірності дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності таких обставин.

На думку представника відповідача, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про доведеність факту спричинення позивачу моральних страждань внаслідок винесення постанови серії ЕАТ № 8051847 від 31 жовтня 2023 року. Обставини, на які послався суд, зокрема необхідність оскарження постанови, понесення витрат на її оскарження та подальше повернення стягнутих коштів, самі по собі, на думку представника відповідача, не підтверджують факту заподіяння моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вказаним вимогам законодавства, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2024 року у справі № 591/10380/23, яке набрало законної сили 05 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено. Скасовано постанову серії ЕАТ № 8051847 від 31 жовтня 2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Крім того, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача стягнуто 536,80 грн судового збору (а.с. 5-6).

Крім того, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2025 року у справі № 591/1290/25 задоволено позов ОСОБА_1 до Зарічного відділу Державної виконавчої служби у м. Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Зазначеним рішенням із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 стягнуто 1073,90 грн безпідставно набутих грошових коштів. Як установлено судом, відповідні кошти були стягнуті з позивача в порядку примусового виконання постанови серії ЕАТ № 8051847 від 31 жовтня 2023 року, яку в подальшому скасовано рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 березня 2024 року (а.с.7-8).

На підтвердження обставин заподіяння моральної шкоди позивач надав листок непрацездатності № 9583446-2018019496-1, відповідно до якого він перебував на лікарняному з 06 листопада 2023 року по 10 листопада 2023 року із зазначенням причини непрацездатності – захворювання або травма загального характеру (а.с.9).

Позивач неодноразово звертався до Департаменту патрульної поліції зі скаргами на дії окремих працівників поліції, що підтверджується відповідями Департаменту патрульної поліції від 20 травня 2024 року, 30 липня 2024 року та 02 травня 2025 року (а.с.10, 11, 12).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі свідчать про неправомірність дій працівника поліції, внаслідок яких позивач зазнав моральних страждань, був змушений оскаржувати постанову та вживати заходів для повернення стягнутих коштів.

Водночас суд не взяв до уваги листок непрацездатності, оскільки він не підтверджує заподіяння моральної шкоди саме внаслідок притягнення до адміністративної відповідальності.

Визначаючи розмір відшкодування, суд послався на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, розмір мінімальної заробітної плати 8647 грн і визначив суму компенсації моральної шкоди у розмірі 34588,00 грн, вважаючи її такою, що відповідає засадам розумності, справедливості та пропорційності.

Вирішуючи питання про спосіб відшкодування шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що компенсація моральної шкоди, завданої позивачеві незаконними діями працівників поліції, підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Аналогічну норму містить частина перша статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Конструкція частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» свідчить про те, що відшкодування шкоди на підставі зазначеної норми права може мати місце лише у разі незаконного перебування під слідством чи судом, а тому посилання позивача на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до вказаної норми права є безпідставним.

За обставинами цієї справи позивач під слідством чи судом не перебував. Постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу було складено в день фіксації відповідної події. Отже, шкода, на відшкодування якої посилається позивач, пов`язана зі здійсненням щодо нього провадження у справі про адміністративне правопорушення, а не з незаконним перебуванням під слідством чи судом.

За таких обставин положення частини третьої статті 13 зазначеного Закону, яка передбачає особливий порядок визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування особи під слідством чи судом, застосуванню не підлягають. Так само відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, оскільки передбачені нею спеціальні випадки відповідальності держави охоплюють, зокрема, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, тоді як до позивача було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відшкодування шкоди у цьому випадку відбувається, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що врегульовано статтями 1173, 1174 ЦК України.

Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції, встановивши факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої, за висновком суду, неправомірними діями працівника поліції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті щодо наявності підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки внаслідок неправомірних дій відповідача під час здійснення щодо нього провадження у справі про адміністративне правопорушення позивач зазнав душевних страждань та негативних переживань, зумовлених незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, необхідністю захищати свої права та законні інтереси, звертатися до відповідних органів та суду, а також іншими негативними наслідками, пов`язаними з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача.

Водночас колегія суддів апеляційного суду не погоджується з визначеною судом першої інстанції правовою підставою для відшкодування моральної шкоди.

При оцінці вимог про відшкодування моральної шкоди та визначенні її розміру суд має керуватися засадами розумності, справедливості та добросовісності, враховуючи характер і глибину моральних переживань потерпілої особи, наслідки порушення її прав та інші істотні обставини справи, а також достатньо переконливі пояснення щодо характеру та обсягу завданих їй немайнових втрат.

Разом із тим суд першої інстанції, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 34588 грн, застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 8647 грн та тривалості провадження.

Однак за встановлених у справі обставин положення зазначеного Закону, зокрема частини третьої статті 13, яка передбачає особливий порядок визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування особи під слідством чи судом, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Як установлено судом, позивач під слідством чи судом не перебував, а до адміністративної відповідальності його було притягнуто із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відтак передбачений зазначеним Законом спеціальний порядок визначення розміру моральної шкоди не поширюється на спірні правовідносини.

Так само відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, оскільки передбачені нею спеціальні випадки відповідальності держави охоплюють, зокрема, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, тоді як до позивача було застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

За таких обставин право позивача на відшкодування моральної шкоди підлягає захисту на загальних підставах, передбачених статтями 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, як шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадової чи службової особи.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт заподіяння позивачеві моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для її відшкодування, однак помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.

У зв`язку з цим висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди підлягає збереженню, тоді як його правове обґрунтування — зміні шляхом застосування статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України.

Щодо визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає, що його встановлення не може ґрунтуватися на механічному застосуванні розміру мінімальної заробітної плати та тривалості провадження, оскільки такий підхід сам по собі не відображає характеру та обсягу заподіяних особі немайнових втрат.

Визначаючи розмір компенсації, суд апеляційної інстанції враховує характер моральних переживань позивача, наслідки порушення його прав, конкретні обставини справи, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 34588,00 грн є завищеним, а належним розміром компенсації моральної шкоди, який відповідає встановленим у справі обставинам та зазначеним засадам її визначення, є 1000,00 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди підлягає зміні зі зменшенням суми компенсації з 34588,00 грн до 1000,00 грн, а в іншій частині щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди — залишенню без змін із відповідною зміною правового обґрунтування.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що доводи апеляційної скарги представника Департаменту патрульної поліції є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України змінити в частині визначення розміру моральної шкоди.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає зміні в частині стягнення суми моральної шкоди та на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 1000 грн 00 коп.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За нормами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги Департаментом патрульної поліції підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1453, 44 грн. (0,8 х 150% х 1211,20).

У частині шостій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то сплачений відповідачем Департаментом патрульної поліції судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі пропорційно до відхиленої вимоги (98%, що становить 1424 грн 37 коп.) необхідно компенсувати відповідачу Департаменту патрульної поліції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника Департаменту патрульної поліції Бардакової Юлії Василівни задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2026 року в цивільній справі № 591/12328/25 в частині визначення розміру моральної шкоди змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000 грн 00 коп. компенсації моральної шкоди».

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 29 липня 2026 року залишити без змін.

Компенсувати Департаменту патрульної поліції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1424 грн 37 коп. судового збору за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Воронков