Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №577/2288/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №577/2288/26

Номер провадження 22-ц/816/2764/26

Категорія - 76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Худика А.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Черних О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

у присутності:

представника відповідача Ільницької Ю.Ю. (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Сімчука Ігоря Анатолійовича, який діє в інтересах Акціонерного товариства «Українська залізниця»,

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2026 року, ухваленого у складі судді Кравченко В.О. в м. Конотоп Сумської області,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

23.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до Конотопського міськрайонного суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – АТ «УЗ») невиплачену їй при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 93 310,75 грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків – 93 310,75 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024 роки – 34 272,00 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – 57 410,64 грн, а всього 278 304,14 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що працювала на посаді електромеханіка дільниці 1 групи виробничого підрозділу Конотопська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «УЗ» 41 рік, звідки була звільнена 26.01.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України. Проте, на порушення ст. 116 КЗпП України, їй не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктами 8.12, 3.10 Колективного договору у перерахованих вище розмірах, а тому просить стягнути заборговані кошти та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, як то передбачено ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з АТ «УЗ» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 93 310,75 грн, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків – 93 310,75 грн, матеріальна допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки – 34 272,00 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку – 57 410,64 грн, а також в рахунок відшкодування судових витрат 2 783,10 грн, всього ж 281 087,24 грн.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, на якого покладено тягар доказування відсутності вини у виплаті належних позивачу сум в день звільнення, на підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору) надав лист Торгово-промислової палати України, який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками. Указаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного ст. 116 КЗпП, що свідчить про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП.

При цьому, при оцінці співмірності заявленої позивачем суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні, суд урахував розмір заборгованості, яка не виплачена у день звільнення ОСОБА_1 і становить 220 893,50 грн., що не перевищує суми заявленого середнього заробітку 57 410,64 грн., а також те, що позивач звернувся до суду протягом визначених законодавцем трьох місяців після звільнення, не допускав недобросовісної поведінки, що могла б сприяти збільшенню періоду затримки розрахунку, та очікував добровільної сплати розрахунку відповідачем. Тому розмір середнього заробітку визначений позивачем не можна вважати таким, що суперечить принципами розумності, справедливості та пропорційності, у зв`язку з чим суд дійшов переконання про стягнення одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку, задовольнивши позов в повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

06.08.2026 АТ «УЗ» через свого представника – адвоката Сімчук І.А. подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06.07.2026 у справі № 577/2288/26, у якій просить скасувати зазначене рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути з неї на користь АТ «УЗ» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки поданим доказам по справі, неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, а тому виніс суперечливе, необґрунтоване та безпідставне рішення, яке підлягає скасуванню. Зокрема, суд першої інстанції не застосував ст. 1, 11 та п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які підлягали застосуванню до даних правовідносин, та не звернув уваги на той факт, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Призупинення виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, було здійснено на підставі рішення правління АТ «УЗ» від 14.03.2022 № Ц-54/31 та відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідач зазначає, що виплату матеріальної допомоги та інших додаткових виплат роботодавець саме зупинив (призупинив), а не скасував; позивачу в такій виплаті відмовлено не було, а реалізація права на отримання таких виплат відкладається до припинення або скасування правового режиму воєнного стану чи до прийняття відповідних рішень правлінням АТ «УЗ». Крім того, апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно дослідив матеріали справи та докази, надані відповідачем, не надав належної оцінки правовим нормам статті 11 зазначеного Закону та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Суд першої інстанції неправильно витлумачив ст. 47, 116, 117 КЗпП України, не застосував висновки судів у подібних правовідносинах, безпідставно стягнув з відповідача кошти за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також залишив без уваги заяву відповідача про застосування строків звернення до суду. Відповідач зазначає, що невиконання обов`язків, передбачених статтями 47 та 116 КЗпП України, відбулось не з вини АТ «УЗ», а було зумовлене обставинами непереборної сили, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку, передбаченого статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зазначено, що суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні позову в зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, що визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Щодо подання відзиву на апеляційну скаргу

Позивач ( ОСОБА_1 ) не скористався наданим йому частиною 1 статті 360 ЦПК України правом подати відзив на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Водночас, відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду щодо явки учасників справи та можливості апеляційного розгляду

У судове засідання з`явився представник відповідача Ільницька Ю.Ю. (в режимі відеоконференції).

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

За змістом частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за наявного складу учасників.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АТ «УЗ» є юридичною особою (а.с. 97-109).

Відповідно до Положення про структурний (виробничий) підрозділ Конотопська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «УЗ» (п. 1.4.) – дистанція є виробничим підрозділом регіональної філії «Південно-Західна залізниця АТ «УЗ», який не має статусу юридичної особи. Дистанція здійснює делеговані Регіональною філією функції, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Регіональної філії (а.с. 110-114).

У 2001 році між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 15-17).

Згідно витягу з Колективного договору Конотопської дистанції сигналізації та зв`язку Південно-Західної залізниці укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом, пролонгованого на 2006-2026 роки, підприємство взяло на себе наступні зобов`язання:

- п. 3.10 працівникам філії, які безпосередньо пропрацювали у підрозділах АТ «УЗ» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року;

- п. 8.12 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням виплачувати одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі, зокрема для чоловіків понад 40 років 5 середньомісячних заробітків (а.с. 16-17).

Згідно витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «УЗ» від 14.03.2022 (пп.1.1.4 п.1.1) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 70).

Підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «УЗ» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 70).

Згідно з витягом із протоколу № Ц-54/90 Ком.т. засідання правління АТ «УЗ» від 24 жовтня 2022 року, підпунктами 13.1, 13.2 пункту 13 вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «УЗ», які звільнилися/будуть звільнені у період із лютого до грудня 2022 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті; нарахування та виплату матеріальної допомоги проводити в хронологічному порядку, починаючи з листопада 2022 року, згідно з графіком погашення (а.с. 71 зв.).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «УЗ» від 17 липня 2023 року вирішено здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «УЗ», які звільнилися/будуть звільнені у період із січня до грудня 2023 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті (а.с. 72).

Відповідно до витягу із протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «УЗ» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14 березня 2022 року (а.с. 73).

Згідно з витягом із протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «УЗ» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «УЗ», регіональних філій, філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с. 74-75).

Відповідно до наказу (розпорядження) № 8/ос від 20.01.2026 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 26.01.2026 звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. У наказі зазначено про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та п`яти додаткового середньомісячного заробітку, передбачених змінами та доповненнями до колективного договору р.8 п.12 (стаж роботи в галузі 41 рік 05 місяців 13 днів) та 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, шести прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2024 рік, передбачених п. 3.10 змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2026 р. після отримання окремого рішення керівництва АТ «УЗ» (а.с. 9).

Таким чином, відповідачем не заперечувалося право позивача на отримання зазначених матеріальних допомог. Проте, такі виплати, не були здійсненні про що свідчить повідомлення про нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 при звільненні (а.с. 12).

04 січня 2023 року та 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 подавала заяви про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення згідно з Колективним договором (а.с. 13-14).

Відповідно до розрахунку середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 19 592,59 грн, а середньоденна – 911,28 грн (а.с. 11).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, спір виник з приводу невиплати роботодавцем у день звільнення позивачки належних їй виплат, передбачених колективним договором, а саме одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки, а також відповідальності роботодавця за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Щодо правового регулювання розрахунку з працівником при звільненні

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Щодо права позивачки на отримання спірних виплат

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу (розпорядження) № 8/ос від 20 січня 2026 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено з 26 січня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України.

У зазначеному наказі передбачено виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбачених пунктом 8.12 змін та доповнень до колективного договору, з урахуванням стажу роботи в галузі 41 рік 5 місяців 13 днів, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, передбаченої пунктом 3.10 змін та доповнень до Колективного договору на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2026 роки.

Водночас у наказі зазначено, що виплата вказаних сум здійснюється після прийняття окремого рішення керівництва АТ «УЗ» (а. с. 9).

Відповідно до пункту 8.12 колективного договору при звільненні працівника вперше у зв`язку з виходом на пенсію за власним бажанням передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а за наявності передбачених договором умов – додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю.

Пунктом 3.10 колективного договору передбачено право працівників, які відповідають установленим умовам та подали відповідну заяву, на отримання один раз у календарному році матеріальної допомоги на оздоровлення.

Отже, зазначені виплати передбачені колективним договором, а за умови встановлення передбачених ним юридичних фактів є складовою прав працівника у трудових правовідносинах.

При цьому сама по собі правова природа спірних виплат та їх віднесення або невіднесення до структури заробітної плати не визначає наявності чи відсутності у роботодавця обов`язку провести з працівником остаточний розрахунок при звільненні.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 виходила з того, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення відповідно до умов трудового договору та встановлених законодавством гарантій.

Таким чином, для вирішення питання про обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок визначальним є встановлення наявності у працівника права на відповідні виплати станом на день звільнення, а не лише їх формальна кваліфікація як заробітної плати.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що спірні виплати не є заробітною платою, самі по собі не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку провести з позивачкою остаточний розрахунок.

Разом із тим представник відповідача в апеляційній скарзі посилається на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором, була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «УЗ».

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час відповідних правовідносин, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Водночас судом першої інстанції встановлено, що протокольне рішення правління АТ «УЗ» № Ц-54/31 прийнято 14 березня 2022 року, тоді як Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15 березня 2022 року набрав чинності 24 березня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, на момент прийняття 14 березня 2022 року протокольного рішення № Ц-54/31 положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не набрали чинності, а тому не могли бути правовою підставою для прийняття цього рішення.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 комітету засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Із постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 вбачається, що суди виходили, зокрема, з того, що роботодавцем не було дотримано встановленого законодавством порядку внесення змін до колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги. Такі зміни мали вноситися за взаємною згодою сторін колективного договору, а не шляхом одностороннього рішення роботодавця без погодження з профспілковим органом.

При цьому відповідне рішення правління було прийнято 14 березня 2022 року з посиланням, зокрема, на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24 березня 2022 року.

Таким чином, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, яким було призупинено здійснення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили.

За таких обставин зазначене положення протокольного рішення не може бути правовою підставою для невиплати або відтермінування виплати позивачці матеріальної допомоги, право на яку передбачено колективним договором.

Отже, встановивши, що позивачка на день звільнення мала право на передбачені колективним договором виплати, а відповідач не довів наявності чинної правової підстави для їх невиплати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність проведення з позивачкою остаточного розрахунку.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують.

Щодо рішення правління АТ «УЗ» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39

Апелянт на обґрунтування своїх доводів посилається на рішення правління АТ «УЗ» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39, яким з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів у частині надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Оцінюючи цей довід, суд виходить із такого.

Судом встановлено, що 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявами про надання їй матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до положень Колективного договору (а.с. 14).

Отже, звернення позивачки із заявами про надання відповідних виплат відбулося задовго до прийняття правлінням АТ «УЗ» рішення від 27 червня 2024 року № Ц-82/39.

Відповідно до змісту зазначеного рішення його предметом є врегулювання питання щодо виплати працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому правлінням визначено конкретний момент, з якого зупиняється дія відповідних положень колективних договорів, – 01 липня 2024 року.

Зокрема, протокольним рішенням правління АТ «УЗ» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» передбачено:

-на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, уведеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, починаючи з 01 липня 2024 року зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «УЗ», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (підпункт 1.1);

-підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01 липня 2024 року (пункт 9).

Таким чином, зі змісту рішення правління від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т вбачається, що ним зупинено дію положень колективних договорів виключно в частині надання матеріальної допомоги на оздоровлення та починаючи з 01 липня 2024 року.

При цьому на момент прийняття цього рішення позивачка вже реалізувала своє право на звернення за отриманням матеріальної допомоги на оздоровлення, подавши відповідні заяви 01 лютого 2024 року.

За таких обставин рішення правління від 27 червня 2024 року № Ц-82/39, прийняте після звернення позивачки за отриманням передбаченої Колективним договором матеріальної допомоги, не може бути підставою для невиплати такої допомоги, якщо право позивачки на її отримання виникло до набрання чинності зазначеним рішенням.

При цьому, як правильно встановив суд першої інстанції, рішення правління від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не містить положень про зупинення виплати інших видів матеріальної допомоги, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю.

Отже, посилання відповідача на зазначене рішення правління не спростовує висновків суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на отримання спірних виплат.

Щодо доводів про тимчасовий характер невиплати спірних сум

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що спірні виплати не були скасовані, а лише тимчасово відтерміновані.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника роботодавець зобов`язаний провести з ним розрахунок у строки, встановлені законом.

Отже, посилання роботодавця на тимчасовий характер невиплати саме по собі не змінює встановленого законом моменту виконання обов`язку щодо проведення розрахунку з працівником при звільненні.

Інше тлумачення фактично надавало б роботодавцю можливість в односторонньому порядку визначати невизначений строк виконання грошового зобов`язання перед працівником, право на яке виникло до дня звільнення.

При цьому відповідачем не доведено існування на момент звільнення позивачки чинного рішення правління АТ «УЗ», яким у передбаченому законом порядку було б зупинено дію саме тих положень Колективного договору, що передбачають спірні виплати.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про тимчасовий характер невиплати спірних сум не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у позивачки права на їх отримання та обов`язок відповідача здійснити відповідні виплати.

Щодо строку звернення до суду

Доводи апелянта про пропуск позивачкою строку звернення до суду колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Апелянт посилається на те, що заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки позивачка подала відповідно 02 січня 2023 року та 01 лютого 2024 року, у зв`язку з чим, на думку відповідача, тримісячний строк звернення до суду сплив відповідно 02 квітня 2023 року та 01 травня 2024 року.

Такий висновок ґрунтується на неправильному визначенні моменту, з якого починається перебіг установленого законом строку звернення до суду.

Спір у цій справі стосується виплати сум, які, на думку позивачки, належать їй у зв`язку із припиненням трудових відносин, а тому підлягає застосуванню спеціальне правило, передбачене частиною другою статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, для вимог про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, законодавець пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду не з моментом подання працівником заяви про відповідну виплату, а з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Таким чином, самі по собі дати подання позивачкою заяв про надання матеріальної допомоги на оздоровлення (02 січня 2023 року та 01 лютого 2024 року) не є юридично значущими для визначення початку перебігу строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Як установлено судом першої інстанції, позивачку звільнено 26 січня 2026 року, а до суду вона звернулася 23 квітня 2026 року.

За таких обставин висновок апелянта про те, що тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з 02 квітня 2023 року та 01 травня 2024 року, не ґрунтується на положеннях частини другої статті 233 КЗпП України.

Відтак доводи апеляційної скарги про пропуск позивачкою строку звернення до суду є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому саме на роботодавця покладається обов`язок доведення відсутності його вини у невиплаті належних працівникові сум.

Заперечуючи проти вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач посилається на обставини непереборної сили, запровадження воєнного стану, стратегічне значення АТ «УЗ», необхідність забезпечення безперебійної роботи залізничного транспорту та складний фінансовий стан товариства, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02/0-7/1.

Однак сам по собі факт запровадження воєнного стану не звільняє роботодавця від обов`язку довести відсутність своєї вини саме у невиплаті конкретному працівникові належних йому сум. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23, «форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

Наданий відповідачем лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не містить ідентифікуючих ознак, які б підтверджували неможливість виконання відповідачем конкретного обов`язку перед позивачкою у день її звільнення. Отже, цей лист, з урахуванням заперечень позивачки, не є достатнім та належним доказом настання обставин непереборної сили саме щодо невиплати їй належних сум при звільненні. Крім того, з установлених у справі обставин убачається, що невиплата спірних сум була зумовлена не доведеною неможливістю здійснити відповідний платіж, а рішеннями самого роботодавця щодо призупинення відповідних виплат. За таких обставин підстав для висновку про відсутність вини відповідача у невиконанні обов`язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, не встановлено, а тому вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України є обґрунтованими.

Вирішуючи питання про розмір такого відшкодування, суд першої інстанції виходив із середньоденної заробітної плати позивачки та кількості робочих днів за період затримки. Відповідно до встановлених судом обставин період затримки розрахунку при звільненні становить 63 робочі дні, а середньоденна заробітна плата позивачки – 911,28 грн, у зв`язку з чим розмір середнього заробітку за час затримки визначено у сумі 57 410,64 грн (911,28 грн ? 63 робочі дні). Такий розрахунок відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц звернула увагу на необхідність урахування під час визначення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, зокрема, розміру простроченої заборгованості, періоду затримки, причин його тривалості, ймовірного розміру майнових втрат працівника, поведінки сторін та інших обставин справи.

При цьому передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування має компенсаційний, а не каральний характер та спрямоване на компенсацію працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні. Тому розмір такого відшкодування має бути співмірним із конкретними обставинами порушення права працівника.

У цій справі розмір невиплачених при звільненні сум становить 235 779,50 грн, тоді як середній заробіток за час затримки, визначений судом першої інстанції, становить 57 410,64 грн. Позивачка звернулася до суду невдовзі після звільнення та не вчиняла дій, які сприяли б збільшенню періоду затримки, тоді як саме відповідач приймав рішення щодо невиплати належних їй сум. Крім того, період затримки розрахунку становить 63 робочі дні, а визначений судом розмір середнього заробітку є істотно меншим за розмір заборгованості, яка не була виплачена позивачці при звільненні. За таких обставин визначений судом першої інстанції розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 57 410,64 грн є співмірним із розміром простроченої заборгованості, тривалістю затримки та обставинами її виникнення, а тому підстав для його зменшення колегія суддів не вбачає.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 57 410,64 грн є обґрунтованим та таким, що відповідає встановленим у справі обставинам і вимогам закону, а підстав для його зміни чи скасування в цій частині не встановлено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивачки права на передбачені колективним договором виплати, правомірності їх призупинення, пропуску строку звернення до суду та наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за затримку остаточного розрахунку.

Проте зазначені доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та правильності застосування ним норм матеріального права. Суд правильно встановив, що на день звільнення позивачка мала право на спірні виплати, передбачені колективним договором, а тому вони підлягали виплаті відповідно до статті 116 КЗпП України.

Посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «УЗ» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 є безпідставним, оскільки відповідний пункт цього рішення в частині призупинення додаткових виплат визнано незаконним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили. Рішення правління від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 також не спростовує висновків суду, оскільки стосується матеріальної допомоги на оздоровлення з 01 липня 2024 року, тоді як позивачка звернулася за її отриманням раніше.

Не заслуговують на увагу і доводи про тимчасовий характер невиплати спірних сум, оскільки відповідач не довів існування на момент звільнення позивачки чинної правової підстави для відтермінування відповідних виплат. Доводи про пропуск строку звернення до суду також є необґрунтованими, оскільки тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а не з дати подання заяви про допомогу.

Посилання відповідача на воєнний стан та обставини непереборної сили не підтверджують відсутності його вини у невиплаті належних позивачці сум. Наданий лист Торгово-промислової палати України не містить даних, які б підтверджували неможливість виконання відповідачем конкретного обов`язку перед позивачкою, а невиплата була зумовлена рішеннями самого роботодавця щодо призупинення виплат. Тому підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку наявні, а визначений судом розмір 57 410,64 грн є обґрунтованим та співмірним.

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, частини першої статті 375 ЦПК України апеляційна скарга АТ «УЗ» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки апеляційну скаргу АТ «УЗ» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду немає.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з поданням апеляційної скарги, не підлягають відшкодуванню за рахунок позивачки.

Інші судові витрати розподілу за результатами апеляційного перегляду не підлягають, оскільки судове рішення по суті спору не змінюється.

Інші процесуальні питання розгляду апеляційної скарги

З огляду на положення статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню, ця постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 368 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, Сумський апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий - А.М. Худик

Судді: Я.Л. Петен

О.М. Черних