Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №587/721/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/721/26

Номер провадження 22-ц/816/2615/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в м. Суми апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського районного суду Сумської області від 11 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Гончаренко Л.М., в справі № 587/721/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позову

В березні 2026 представник ТОВ «ФК Єврокредит» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.11.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 була укладена Заява-Договір № 76-402-867-2-21-Г про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.

Позивач надав кошти в користування відповідачки, встановивши доступний ліміт кредитної лінії у межах максимального ліміту кредитної лінії визначеного Кредитним договором на поточний рахунок у гривні. Відповідачка не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 54948,71 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) - 23022,51 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 17697,20 грн, заборгованості по сплаті комісії - 14229,00 грн. У свою чергу, на підставі укладених договорів відступлення прав вимог, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим позивач просив стягнути заборгованість на свою користь.

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК Мустанг фінанс» було укладено Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

27.12.2024 ТОВ «ФК Мустанг фінанс» уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги за яким останнє приймає права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах Боржників в тому числі за кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021, в якому відповідачка виступає позичальником.

Позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість в загальному розмірі 54948,71 та судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 11.06.2026 позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК Єврокредит» заборгованість за договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021 у розмірі 38883,40 грн, 1884,01 грн в рахунок відшкодування судового збору та 2830,40 грн витрат на правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК Єврокредит» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідачка погодилась на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язалась їх сплатити. ТОВ «ФК Єврокредит» отримало права вимоги до відповідача за кредитним договором на підставі договорів відступлення права вимоги від 03.09.2024 № GL1N426240 та від 27.12.2024 № 1/12. Разом тим суд вважав, що нарахована позивачем комісія в сумі 14229,00 грн не підлягає стягненню, оскільки в кредитному договорі не обумовлено за перелік яких саме послуг позичальник повинен сплачувати комісію, тому таку умову кредитного договору суд визнав нікчемною та такою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів», зробив перерахунок заборгованості з врахуванням сплачених відповідачкою коштів, які були зараховані на погашення комісії.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 11.06.2026 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК Єврокредит» - відмовити за необґрунтованістю вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено довідку про розмір боргу надану банком та витяг з реєстру боржників. Вказала, що позивачем не доведено сам факт надання кредитних коштів, надані розрахунки заборгованості не можуть слугувати доказом, оскільки не відповідають вимогам закону, зокрема Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову діяльність», відсутні первинні документи, які фіксували б факт здійснення господарських операцій. Вважає, що ТОВ «ФК Єврокредит» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за кредитним договором, оскільки не довело своє право за договором відступлення права вимоги. Крім того, просила врахувати, що розрахунок заборгованості не містить періоду нарахувань, відсотків суми сплати та списання. Наголошує, що строк договору встановлений до 08.11.2023 в той час коли виписки по рахунку надані станом на 03.09.2024. При цьому зазначила, що з наданого позивачем розрахунку не можливо встановити за який період і в якому розмірі були нараховані відсотки. Крім того, звернула увагу, що за даними договірними відносинами позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 17.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 27.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 27.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Позиція апеляційного суду

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 09.11.2021 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 76-402-867-2-21-Г про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank.

Згідно з п. 1. Заяви-Договору підписанням цієї Заяви-Договору Клієнт беззастережно підтверджує: прийняття в повному обсязі Публічної пропозиції АТ «Мегабанк» на приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank ( надалі -Договір), що розміщений у Місці інформування Клієнта та на сайті АТ «Мегабанк» та в мережі інтернет; згоду з умовами Договору, а також положення усіх Додатків до нього.

Згідно з п. 2 Заяви-Договору Банк може надавати клієнту кредит шляхом сплати з Карткового рахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операції та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії. А саме: загальний розмір кредиту становить 25500,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту 37957,74 грн.; строк кредиту з 09 листопада 2021 року до 08 листопада 2023 року включно, процентна ставка за користування Кредитом, що нараховується на суму заборгованості – 5,0%, Орієнтовна реальна річна процентна ставка, % - 48,36 (матеріали електронної справи).

У відношенні АТ «Мегабанк» розпочато процедуру ліквідації та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію відповідно до Рішення виконавчої дирекції від 21.07.2022 № 506 до 02.12.2022 року облік заборгованості здійснювався у програмному комплексі Акціонерного товариства «Мегабанк», а з 03.12.2022 у програмному комплексі Національного банку України (Єдина інформаційно-облікова система НБУ).

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» стала переможцем аукціону по продажу активів АТ «Мегабанк», а саме: права вимоги за кредитними договорами.

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ "Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» було укладено Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги (матеріали електронної справи).

27.12.2024 року ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК Єврокредит» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК Єврокредит» приймає належні ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах Боржників.

Відповідно до Витягу до Додатку № 1 вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло і право вимоги, в тому числі і за Кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021 року до відповідачки в розмірі 54948,71 грн.

Відповідно до довідок-розрахунків за період з 09.11.2021 по 02.12.2022 та з 03.12.2022 по 03.09.2024 відповідачка, станом на 03.09.2024, має заборгованість в сумі 54948,71 грн, з яких: 23022,51 грн - заборгованість за кредитом (в т.ч. прострочена); 17 697,20 грн - заборгованість по сплаті відсотків (в т.ч. прострочена), 14229,00 грн – заборгованість по сплаті комісії (в т.ч. прострочена) (матеріали електронної справи).

Застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 09.11.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 76-402-867-2-21-Г, за умовами якого відповідачка отримала грошові кошти на поточні потреби у сумі 25500,00 за умов сплати відсотків за користування кредитом визначених договором та таблиці обчислення загальної вартості кредиту, строком кредитування з 09.11.2021 по 08.11.2023.

Відповідачка факт укладення даного договору не заперечує, а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається. Колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення отримання кредитних коштів, коректності наданого розрахунку заборгованості та законності відступлення права вимоги від первинного кредитора до стягувача.

З приводу фактичного отримання кредитних коштів

Колегія суддів не погоджується з аргументами відповідачки, щодо недоведеності позовних вимог ТОВ «ФК Єврокредит», у зв`язку з не наданням первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, з огляду на таке.

09.11.2021 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено Договір № 76-402-867-2-21-Г про приєднання до Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб щодо карткових продуктів todobank. ОСОБА_1 надано кредит шляхом сплати з Карткового рахунку платежів клієнта, здійснення його розрахункових операції та видачі йому готівки на суму, що перевищує залишок на цьому рахунку, але в межах доступного ліміту кредитної лінії. Відповідно до п. 3.1.1. для обліку кредиту відкрито позичковий рахунок НОМЕР_1 .

Оскільки ТОВ «ФК Єврокредит» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий позивачем розрахунок, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Таким чином, позивачем надані суду належні та допустимі докази отримання таких коштів відповідачкою за кредитним договором.

Доказів протилежного суду надано не було.

Відповідачкою не спростовано, що рахунок з відповідним номером їй не належить.

Відповідачка, зазначаючи про відсутність належних доказів про отримання нею кредиту та належності підтвердження заборгованості, не надала жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не зверталась до суду із позовом про визнання цього договору недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала відомостей щодо неналежності їй банківської картки, зазначеної у договорі, або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

Разом з тим з виписки по рахунку відповідачки вбачається, що сплачувала кошти за кредитним договором. Виписка з банківському рахунку є належним доказом користування кредитними коштами та наявності заборгованості, оскільки відображає рух коштів та доводить активне користування відповідачкою кредитними коштами та неналежне виконання нею своїх обов`язків з погашення кредиту.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала виписки з особового рахунку за вказаним розрахунком на спростування обставин отримання кредиту та користування картковим рахунком за спірним кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №333/5483/20.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Відповідно до пункту 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Окрім того, відповідно до пункту 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у цій справі, сукупність наданих позивачем доказів на підтвердження надання перерахування відповідачці кредитних коштів на суму 25500,00 грн не викликає сумніву, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано належні та допустимі докази як укладення кредитного договору, так і отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Щодо нарахування відсотків

Згідно з кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021, укладеним між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 , кредит надається на строк з 09.11.2021 до 08.11.2023 включно (п. 2.2). Водночас згідно з таблицею обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, загальна вартість кредиту становить 37957,74 грн, з яких 25500,00 грн - основна сума кредиту, а 1441,74 грн - проценти за користування кредитом (матеріали електронної справи).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача, що, на підставі ст. 599 та ч. 1 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України в разі неправомірного, незаконного користування боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, суд вказав на таке.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання за ч. 1 ст. 1050 ЦК України, застосуванню в таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, відповідно до якої проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування коштами у межах строку кредитування, тоді як після спливу такого строку або у разі прострочення виконання грошового зобов`язання застосуванню підлягають наслідки, передбачені статтею 625 ЦК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки за особовим рахунком за період з 09.11.2021 до 02.12.2022 та з 03.12.2022 до 03.09.2024 та довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021 - проценти за кредитним договором нараховувалися до 03.09.2024 включно. Станом на 03.09.2024 відповідачка має заборгованість у розмірі 54948,71 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом (в тому числі прострочена) - 23022,51 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі прострочена) - 17697,20 грн, заборгованості по сплаті комісії - 14229,00 грн. Отже колегія суддів звертає увагу, що нарахування процентів здійснювалося після 08.11.2023, тобто поза межами строку кредитування, визначеного кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021, які суд першої інстанції стягнув, задовольнивши в цій частині позовні вимоги повністю. З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки до стягнення підлягають проценти за користування кредитом лише в межах строку кредитування та у розмірі, визначеному умовами кредитного договору, отже в цій частині позовні вимоги необхідно задовольнити частково та стягнути проценти за період з 09.11.2021 по 08.11.2023 в сумі 8104,76 грн.

Щодо комісії

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було відмовлено у стягненні нарахованої комісії в сумі 14229,00 грн, оскільки в кредитному договорі не обумовлено за перелік яких саме послуг позичальник повинен сплачувати комісію, тому таку умову кредитного договору вважав нікчемною та такою, яка суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, суд першої інстанції, визнавши умови договору в частині нарахованої комісії нікчемними, застосував наслідки визнання нікчемності, а саме, сплачену відповідачкою комісію в сумі 1836,00 грн зарахував на погашення заборгованості.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, зазначаючи, що зміст позовних вимог судом не було змінено, а тому твердження відповідачки з цього питання є безпідставними.

Щодо доводів апелянта про правомірність переходу права вимоги за договором факторингу

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ "ФК "Мустанг фінанс" було укладено Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, згідно п. 1 Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває право вимоги Банку до дебіторів та/або позичальників, зазначених у Додатку №1 до цього Договору. В подальшому, 27.12.2024 ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК Єврокредит» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК Єврокредит» приймає належні ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрах Боржників.

Колегія суддів зауважує, що позивачем ТОВ ФК «Єврокредит» до позовної заяви додано Витяг з Додатоку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024 та Витяг з Додатоку №1 до Договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024, які засвідчені належним чином. ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ ФК «Єврокредит» сплатив суму фінансування за договором відступленням права вимоги.

Відповідно до Витягу до Додатку № 1 вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло і право вимоги, в тому числі і за Кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021 до відповідачки в розмірі 54948,71 грн. До ТОВ «ФК Єврокредит» перейшли всі права щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021.

Надані копії договору, витяг з реєстру боржників та акт містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.

Отже, відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором - ТОВ «ФК Єврокредит».

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 18 жовтня 2023 року в справі №905/306/17, від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012 вказано, що «Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є: належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, докази на підтвердження оплати за договором».

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами укладеними із первісним кредитором ТОВ «ФК Єврокредит».

Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, а договір факторингу ОСОБА_1 не оспорювався, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Таким чином, при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов до вірно висновку про обґрунтованість позовних вимог належним стягувачем, разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутих процентів в межах строку дії договору. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 29291,27 грн, яка складається із непогашеної суми основного боргу в сумі - 23022,51 грн та несплачених процентів за користування кредитом в сумі - 6268,76 грн, нарахованих у межах погодженого сторонами строку кредитування та з відрахуванням 1836,00 грн сплаченої комісії яка визнана судом нікчемною.

Щодо строків позовної давності

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №385/1454/15-ц, від 01.10.2020 у справі №912/1672/18 викладені висновки, відповідно до яких позовна давність застосовується лише за умови встановлення наявності порушеного права сторони спору, тому встановивши, доведеність порушення цивільного права, за захистом якого особа звернулася до суду, але якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення.

Разом з цим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме: продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання 02.04.2020 чинності Законом №540-ІХ.

Подібний правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі №910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а скасований був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 №651.

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України та триває дотепер.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Закон №2120-ІХ набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08.11.2023 №3450-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Закон №4434-ІХ набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно перебіг такого строку зупинявся.

Оскільки в цій справі станом на 02.04.2020 позовна давність щодо позовних вимог ТОВ «ФК «Єврокредит» не спливла, то цей строк унаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29.01.2024) й подальшого (з 30.01.2024 до 03.09.2025 включно) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

Щодо судових витрат.

Судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 21884,01 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2830,40 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 гривень за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 54948,71 гривень.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 29291,27 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 53 % (54948,71 / 29291,27 х 100).

Оскільки позов задоволено на 53 %, то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 1411,00 грн (2662,40 х 53%) витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 2120,00 грн (4000,00 х 53%).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 гривень.

Апеляційним судом рішення суду першої інстанції змінено, вимоги позивача було задоволено частково, в процентному співвідношенні на 53 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати на правничу допомогу в сумі – 2120,00 гривень (4000,00 грн.* 53 %).

Скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 4992,00 гривень.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 47%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідачки витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 2346,24 гривень (4992,00 х 47%).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 11 червня 2026 року необхідно змінити.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського районного суду Сумської області від 11.06.2026 змінити, виклавши другий та третій абзаци резолютивної частини в новій редакції.

«Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411) заборгованість за договором № 76-402-867-2-21-Г від 09.11.2021 року у розмірі 29291,27 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411) – 1411,00 грн в рахунок відшкодування судового збору та 2120,00 грн витрат на правничу допомогу.»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Єврокредит» (код ЄДРПОУ 40932411) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 2346,24 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: Я.Л. Петен

А.М. Худик