Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №589/2711/21 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/2711/21

Номер провадження 22-ц/816/2578/26

Категорія - 68

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Петен Я.Л.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.

в присутності:

позивачки - ОСОБА_1 ,

її представника – адвоката Мороко Сергія Олеговича,

представника відповідача – адвокта Ганчевої Марії Андріївни,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми та в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого звернулась адвокат Ганчева Марія Андріївна на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2026 ухваленого під головуванням судді Лєвши С.Л. у цивільній справі № 589/2711/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на спільне нерухоме майно та поділ нерухомого майна,

УСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_2 , який 15.05.2025 уточнила, зменшивши позовні вимоги, просила суд:

- встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу у період з серпня 2014 року по 31.12.2020;

- провести поділ спільного нерухомого майна подружжя – квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці кожному квартири АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона з 27.05.2006 до 12.08.2014 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали: квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа якої складає 30,8 кв.м).

У серпні 2014 року сторони розірвали шлюб. Проте, вже з вересня 2014 року по грудень 2020 року продовжили проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.

Встановлення факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 як чоловіка і жінки без шлюбу позивачці потрібно для визнання за нею права власності на 1/2 частку нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яке спільно набуте разом із ОСОБА_2 у період спільного з ним проживання.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимого відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи, показами свідків, було доведено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01.08.2014 по 31.12.2020. При цьому суд посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024, справа №523/14489/15-ц, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, обґрунтовуючи свою позицію тим, що підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення.

Визнаючи квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд послався на те, що майно придбане ними під час шлюбу. При цьому, суд виходив із рівності часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки інше не встановлено домовленістю між ними або законом, в тому числі СК України та ЦК України або рішенням суду, а тому визначив по 1/2 частки кожного.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Ганчева М.А., звернувся з апеляційною скаргою на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2026.

У апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Ганчева М.А. просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції судове рішення було ухвалено із порушенням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду. Вказала, що відповідно до релевантних висновків Верховного Суду встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку з цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Вказала, що сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін.

Всупереч вимогам закону, висновкам Верховного Суду суд першої інстанції фактично ототожнив підтримання дружніх відносин між колишнім подружжям із проживанням однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В апеляційній скарзі послалася на висновки, викладені в постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2019, справа № 554/8023/15 , постанова Верховного Суду від 26.09.2018. справа 244/4801/13-ц, від 23.09.2019, справа 279/2014/15-ц, від 10.10.2019, справа № 748/897/18, від 11.12.2019, справа № 712/14547/16-ц….

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 22.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого звернулась ОСОБА_3 , залишено без руху.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 24.07.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 24.07.2026 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Протокольною ухвалою Сумського апеляційного суду у задоволенні клопотання позивачки про долучення в якості доказу: лист начальника Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №638/12578/17, від 15.04.2020 у справі №409/2909/18 зроблено висновок про те, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, те що представник позивачки не мотивував чому він не подав зазначений доказ до суду першої інстанції та не надав доказів неможливості його подання раніше, тому колегія суддів дійшла висновку про неприйняття лист начальника Шосткинського РУП ГУНП в Сумській області як доказу в даній справі.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи ОСОБА_2 не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності відповідача, який не з`явився.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального та матеріального законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до фотокопії свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_1 , виданого 27.05.2006 Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка Шосткинського міськрайонного управління юстиції Сумської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбу в цей день зроблено відповідний актовий запис за №134. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_5 , дружини – ОСОБА_5 . Шлюб розірвано за спільної заяви подружжя № 42-031-49 від 09.07.2014 (а.с.4)

Відповідно до фотокопії Договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.03.2007, посвідченого державним нотаріусом Шосткинської районної державної нотаріальної контори Дзюбою В.І., ОСОБА_1 купила житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими спорудами, на земельній ділянці розміром 0,1430 га. (а.с.5)

Відповідно до фотокопії Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.03.2007, посвідченого державним нотаріусом Шосткинської районної державної нотаріальної контори Дзюбою В.І., ОСОБА_1 купила земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, площею 0,0398 га та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1032 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.6)

Відповідно до фотокопії Договору купівлі-продажу квартири від 07.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Кузьомкіною Л.Д., ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,8 кв.м, яка складається з однієї кімнати. (а.с.10)

Із фотокопії Договору про виділ частки у спільному сумісному майні подружжя від 18.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Даниленком Г.В., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цим договором розподілили майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, що складається з житлового будинку, загальною площею 38,78 кв.м, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , в рівних частинах кожному. У зв`язку з укладанням цього договору припиняється право спільної сумісної власності на майно, що є предметом цього договору, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набувають право власності на земельну ділянку за АДРЕСА_2 , що є предметом цього договору, порівну. (а.с.11)

Із фотокопії Договору про виділ частки у спільному сумісному майні подружжя від 18.12.2018 посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Даниленком Г.В., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цим договором розподілили майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, що складається із земельної ділянки, яка була передана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за АДРЕСА_2 , в рівних частинах кожному. У зв`язку з укладанням цього договору припиняється право спільної сумісної власності на майно, що є предметом цього договору, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набувають право власності на земельну ділянку за АДРЕСА_2 , порівну. (а.с.12)

Із фотокопії договору про виділ частки у спільному сумісному майні подружжя від 18.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Даниленком Г.В., вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 цим договором розподілили майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності, що складається із земельної ділянки, яка була передана для ведення особистого селянського господарства за АДРЕСА_2 , в рівних частинах кожному. У зв`язку з укладанням цього договору припиняється право спільної сумісної власності на майно, що є предметом цього договору, та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 набувають право власності на земельну ділянку за АДРЕСА_2 , порівну. (а.с.13)

Відповідно до фотокопії Договору купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки від 14.01.2019, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Даниленком Г.В., ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив у неї, 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки за номером АДРЕСА_2 . (а.с.14)

Згідно із фотокопією Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 14.01.2019, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Даниленком Г.В., ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купив у неї, 1/2 частину земельної ділянки за номером АДРЕСА_2 . (а.с.15)

Як вбачається, із фотокопії довідки наданої Територіальним сервісним центром МВС №5945 в Сумській області 25.06.2021 за №31/18/5945-462а, згідно із обліковими даними територіального сервісного центру №5945 РСЦ ГСЦ МВС в Сумській області за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим автомобіль «Daewoo Nexia», 2012 року випуску, який він зареєстрував 08.08.2019, та автомобіль марки «Daewoo Tico», 1997 року випуску, який перереєстрував 27.07.2017 на іншого власника. (а.с.19)

Із фотокопії паспорта громадянина України, НОМЕР_2 , виданого Шосткинським МРВ УМВС України в Сумській області 06.06.2006, вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Клишки Шосткинського району Сумської області. Крім того в розділі сімейний стан є відмітки, а саме, що Відділом РАЦСУ м. Шостка Сумської області зареєстровано шлюб із ОСОБА_2 27 травня 2006 року, а також, що 12.08.2014 зареєстровано розірвання шлюбу із ОСОБА_2 (а.с.27, 43)

В суді першої інстанції були допитані свідки

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні, яке відбулося 18.11.2025, пояснила, що із ОСОБА_1 давно знайомі, підтримують дружні відносини. Познайомилася з позивачем та відповідачем коли вони купили будинок в смт Вороніж. Сім`я ОСОБА_5 порядна. Позивач та відповідач мали господарство, працювали на земельній ділянці разом. Проживали ОСОБА_5 у місті Шостка, а будинок був в смт Вороніж, як дача. Разом ремонтували будинок, тримали курчат. ОСОБА_2 їздив на заробітки, поки він був на заробтіках ОСОБА_1 просила подруг допомагати по господарству. ОСОБА_2 допомагав і їй (свідку) – орав її земельну ділянку своїм трактором. Родина « ОСОБА_5 » завжди приїжджали у смт Вороніж у свій будинок разом. ОСОБА_6 їздила до міста Шостка на день народження ОСОБА_1 , там були їхні друзі та як чоловік ОСОБА_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були подружжям, завжди всюди були разом, інколи ОСОБА_2 не було, оскільки перебував на заробітках. Одного разу обікрали будинок Хакимових у смт Вороніж, ОСОБА_1 приходила до неї сама, оскільки ОСОБА_2 був на заробітках у Польщі. Проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом протягом 12 років, про те що вони розлучені дізналася у 2020 році. Підтверджує той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка в період із 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2020 року.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що з ОСОБА_1 знайома з травня 1990 року, як приїхала на навчання до міста Шостка, познайомилися у гуртожитку на кухні. Сім`ю ОСОБА_8 і ОСОБА_9 знає. Її чоловік, розповідав, що у ОСОБА_5 не було пишного весілля, все було стримано, розписалися, відсвяткували у сімейному колі. Коли виїхала з гуртожитка, приходила до ОСОБА_1 в гості, добре спілкувалися. Із ОСОБА_2 познайомилася в 2006-2007 році, точно не пам`ятає. ОСОБА_1 представила його як свого чоловіка, зраділа за подругу. ОСОБА_1 до одруження мала пів будинку, гараж, машину. Подружжя ОСОБА_5 купили будинок у смт Вороніж, на земельній ділянці вирощували різні сорти полуниці. ОСОБА_1 мала торгівельну палатку на базарі де торгувала полуницею. Одну машину продали, нову купили, потім знову змінили машину і записали її на доньку відповідача. На святах вони завжди були разом, сиділи завжди поруч. ОСОБА_1 допомагала дітям ОСОБА_2 . Доньці відповідача закривала в банки вишні, коли донька відповідача поїхала за кордон ОСОБА_1 доглядала за онукою ОСОБА_2 . Майно було спільне, все майно наживали разом, але спочатку машину на доньку ОСОБА_2 переписали, потім квартиру на сина ОСОБА_2 , а будинок на ОСОБА_2 переписала, і так вийшло, що ОСОБА_1 залишилася ні з чим. Коли розійшлися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пам`ятає десь після 2020 року. На свято Новий рік у 2020 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була сварка. Остання телефонували ОСОБА_7 розповідала та плакала, потім ОСОБА_2 і ОСОБА_1 почали жити окремо. ОСОБА_2 забрав у ОСОБА_1 навіть подарунки. Із сім`єю ОСОБА_5 постійно була поруч, спілкувалися дуже часто - по телефону через день чи кожні три дні, зустрічалися 1-2 рази на місяць. Як подруги ділилися проблемами, знає, що коли ОСОБА_5 купили квартиру, то заселили туди сина ОСОБА_2 . Підтверджує той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка в період із 01.08.2014 по 31.12.2020.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що із ОСОБА_1 не знайома. ОСОБА_2 знає з 2012 року, познайомилися коли його донька приводила свого сина на акробатику. Познайомилася та здружилася із ОСОБА_2 , з його донькою та зятем. У 2012 році ОСОБА_2 одружився, потім дізналася від його доньки що батько розлучився у 2014 році. Після 2014 року спілкувалися із ОСОБА_2 , була у нього в гостях, приводила дітей доньки ОСОБА_2 з тренування до дому. Донька ОСОБА_2 проживала по АДРЕСА_3 . Спілкувалася із ОСОБА_2 та його дітьми до 2020 року, та ніколи не бачила позивача. ОСОБА_2 завжди був разом зі своїми дітьми та онуками. У доньки та сина ОСОБА_2 не склалися відносини з ОСОБА_1 , відношення до неї було негативним. У 2020 році святкували Новий рік, була у ОСОБА_2 дома, пізніше відкрилися двері і зайшла ОСОБА_1 , почався скандал та донька ОСОБА_2 виставила ОСОБА_1 за двері. Вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не проживали разом. Відповідач завжди забирав онуків з гуртків та школи. Не бачила сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . З 2012 року по 2014 рік не знає де проживав ОСОБА_2 , з 2014 року деякий час проживав у своїй доньки, поки ремонтували квартиру, потім пішов проживати у квартиру по АДРЕСА_2 . В гостях була у дітей ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 не знає. Відомо, що у ОСОБА_2 є квартира, машина та гараж.

Застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Звертаючись в позовному провадженні ОСОБА_1 , вказала, що встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки їй необхідно для поділу майна, зокрема: квартира АДРЕСА_1 (загальна площа якої складає 30,8 кв.м ).

Суд першої інстанції фактично задовільнив позовні вимоги в повному обсязі. При цьому, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду у справі про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ (постанова від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) заявлені вимоги про встановлення факту проживання позивача та відповідача як подружжя вирішив в мотивувальній частині свого рішення і в резолютивній частині судового рішення про таке визнання відмовив, як таке, що не є необхідним.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги з приводу обґрунтованості рішення суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі -СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

За наявності спору про право суд у порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Колегія суддів, не погоджується з висновком суду, що позивачкою доведено той факт, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.08.2014 по ІНФОРМАЦІЯ_3 , виходячи з наступного.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, провадження № 61-1904св22; від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/11423/22, провадження № 61-2916св24).

Як вбачається з матеріалів справи жодним письмовим доказом не було підтверджено взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю; допитані в судовому засіданні свідки пояснювали, що вони знали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте, аналізуючи покази свідків, допитаних в суді першої інстанції, неможливо беззаперечно встановити факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, що між останніми мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю, не можна вважати і надані суду першої інстанції фотознімки належним доказом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Кузьомкіною Л.Д., ОСОБА_2 купив 07.05.2013 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,8 кв.м, тобто квартира придбана під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (сторони перебували в шлюбі з 27.05.2006 по 09.07.2014).

Правовим режимом майна є спільна сумісна власність подружжя (ст. 60 СК), яка випливає безпосередньо з факту шлюбу, тому окрема вимога про встановлення факту підлягає відхиленню (відмові) як зайва та нормативно необґрунтована.

Так, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України) Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Наведеною постановою Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Відповідно до частини 3 статті 83 ЦПК України відповідач повинен подати до суду докази разом з поданням відзиву.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про придбання спірного майна виключно за особисті кошти ОСОБА_2 , тобто стороною відповідача не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на цю нерухомість, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що спірне майно (квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 30,8 кв.м) є спільним сумісним майном подружжя та має враховуватися при поділі. При цьому, керуючись частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України, визначив, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому визнав право власності по 1/2 частки за кожним.

З таким висновки суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повному обсязі.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 13 ЦПК України (принцип диспозитивності) вийшов за межі позовних вимог та вирішив питання, яке не було заявлене позивачем, що є безумовним порушенням норм процесуального права та потягло за собою ухвалення незаконного рішення в цій частині. З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та змінити рішення суду в цій частині.

Так, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц.

Суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог та визнав квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З таким висновком суду колегія суддів не погоджується і вважає за необхідне виключити посилання суду про визнання майна спільним сумісним майном подружжя із резолютивної частини рішення.

Судові витрати

Щодо розподілу витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення судом першої інстанції при вирішенні питання щодо судових витрат виходив з того, що під час звернення позивача з позовом, останній просив судові витрати залишити за ним.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, загальний принцип розподілу судових витрат базується на критерії ухвалення рішення на користь відповідної сторони.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , водночас порушене право позивача було фактично захищене судом, а матеріально-правовий спір вирішено на її користь.

Колегія суддів звертає увагу, що відмова в частині позову через обрання неналежного способу захисту є суто правовою кваліфікацією суду і не свідчить про безпідставність позовних вимог позивача в цілому. Так, навіть за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги позивача фактично були визнані обґрунтованими та такими, що підлягали захисту, оскільки заперечувались стороною відповідачки, а тому підстави для перерозподілу судових витрат та стягнення їх з позивача на користь відповідачки — відсутні. Дана правова позиція узгоджується із принципом пропорційності та справедливості судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.)

Згідно з частиною першою та другою статті 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого звернулась адвокат Ганчева М.А., підлягає частковому задоволенню, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2026 – зміні.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 376; 381-382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого звернулась адвокат Ганчева Марія Андріївна задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.05.2026 змінити в його мотивувальній частині, виключивши посилання суду на встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжя з 01.08.2014 по 31.12.2020 та в резолютивній частині виключивши абзац другий такого змісту:

«Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 24.09.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

Я.Л. Петен