Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №468/748/26 — Миколаївський апеляційний суд

24.09.26

22-ц/812/1691/26

Справа № 468/748/26 Головуючий у 1-й інстанції Муругов В. В.

Провадження № 22ц/812/1691/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Коломієць В. В., Крамаренко Т. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

поданою від його імені адвокатом Мунтяну Ігорем Івановичем,

на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 9 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Муругова В. В. у місті Баштанка Миколаївської області об 11 год 15 хв зі складанням повного рішення 15 червня 2026 року, у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

(далі – ТОВ «ФК «Ейс»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

31 березня 2026 року ТОВ ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 41 511 грн 40 коп. кредитної заборгованості, яка складається з боргу за тілом кредиту в розмірі 20 000 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 21 511 грн 40 коп.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 24 листопада 2019 року між відповідачем ОСОБА_1 за допомогою використання одноразового ідентифікатора та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка фінансова допомога» (далі ТОВ «Манівео ШФД») укладено договір №911484811 на суму 1 200 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,25% від суми кредиту за кожен день користування, що становить 456,25% річних.

В подальшому сторонами укладено додаткові угоди до договору від 25, 26, 28 та 29 листопада 2019 року, сума кредитування за якими неодноразово збільшена шляхом надання відповідачу у платне користування додаткових коштів, внаслідок чого позичальником отримано кредит на загальну суму 20 000 грн.

Внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в розмірі 20 000 грн, за процентами за користування кредитом в сумі 21 511 грн 40 коп. та борг зі сплати штрафних санкцій в сумі 1 940 грн.

Після чого право вимоги за вказаним договором первісним кредитором ТОВ «Манівео ШФД» передано на підставі договору факторингу з додатковою угодою спочатку Товариству з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Таліон Плюс», яке в подальшому його переуступило на підставі договору факторингу Товариству обмеженою відповідальністю Фінансова компанія (далі ТОВ ФК) «Онлайн Фінанс», яке його, в свою чергу, переуступило на підставі договору факторингу ТОВ «ФК «Ейс», що звернулося до суду із цим позовом.

Клопотало про витребування доказів.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника Мунтяну І. І., позовні вимоги не визнав, посилаючись на ті обставини, що заборгованість має розраховуватись за кожною додатковою угодою виходячи з терміну дії договору 30 днів, який є незмінним, внаслідок чого заборгованість за договором становитиме 20 000 грн за тілом кредиту та 6 732 грн 50 коп. за процентами за користування кредитом. Також заперечував щодо нарахування штрафних санкцій, посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Зазначав, що за положеннями укладеного сторонами договору проценти нараховані згідно до пунктів 4.2. та 4.3. договору, після закінчення строку кредиту, та по своїй суті є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України. Втім, позивачем продовжено нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку дії договору, що суперечить положенням статті 1048 ЦК України та сталій судовій практиці.

Зазначав, що здійснив погашення заборгованості у розмірі 23 000 грн., яке мало бути враховано під час здійснення розрахунку заборгованості та нарахування процентів за користування кредитом, та які є непропорційно великими та суперечать рішенню Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі №15-рп/2011.

Заперечував дійсність договорів факторингу, з огляду на відсутність доказів перерахування коштів на виконання сторонами зобов`язань за ними, та вказував на завищений розмір витрат на правничу допомогу, про стягнення яких просив позивач, що є неспівмірним обсягу виконаних робіт та складності справи.

У відповіді на відзив позивач заперечив аргументи відповідача, зазначивши про доведення розміру наявної заборгованості та відповідності нарахованих сум умовам договору, правомірності відступлення права вимоги за договорами факторінгу та вважав наведену відповідачем у змісті відзиву судову практику нерелевантною до правовідносин, що виникли у цій справі.

5 червня 2026 року відповідач, діючи через свого представника звернувся з заявою про розгляд справи без їх участі.

Рішенням Баштанського районного суду міста Миколаєва від 9 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «Ейс» задоволено частково, ухвалено про стягнення на користь товариства з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 31 002 грн 50 коп. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з наявності підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та частково за процентами за користування кредитом, які ним розраховані у простий спосіб відповідно до умов договору з відрахуванням внесення позичальником платежів на їх погашення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника Мунтяну І. І., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування усіх обставин справи, а також не надання належної оцінки наявним у справі доказам та його невідповідність фактичним обставинам, просив про його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На думку відповідача суд помилково вважав можливим нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, оскільки після його закінчення такі відсотки можуть бути нараховані лише в порядку статті 625 ЦК України.

Також вважав, що помилившись у висновках щодо строку дії кредитного договору, суд безпідставно вважав можливим зарахування лише частини внесених коштів у розмірі 23 000 грн на погашення заборгованості.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню,

Посилався на відповідну судову практику та вважав застосовані відповідачем правові висновки нерелевантними до правовідносин, що виникли у цій справі.

Ухвалами Миколаївського апеляційного суду від 13 та 16 липня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справу за положеннями частини 1 статті 369 ЦПК України, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймають участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України визначається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника разом з позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частини 1 статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Як слідує з матеріалів справи, 24 листопада 2019 року, після заповнення заявки на отримання грошових коштів в кредит та отримання інформації про умови кредитування у паспорті споживчого кредиту, між позичальником ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео ШФД» укладено договір №911484811 без конкретної споживчої мети у розмірі 1 200 грн строком на 30 днів зі сплатою 1,25% від суми кредиту за кожен день кредитування починаючи з дня видачі кредиту і по закінчення його строку. Крім того, у змісті пунктів 4.2 та 4.3 договору сторони домовились, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.3. цього договору або додатковими угодами, якщо процентна ставка не перевищує 1,7% на день, то правила їх нарахування скасовуються з моменту початку їх застосування і застосовуються правила нарахування понадстрокових процентів у розмірі 1,7% за кожен день користування кредитом до повного повернення кредиту та такі проценти є процентами у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України та узгодили графік розрахунків (т. 1 а.с.165, 133-136).

Даний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора 9G9K98GK (т. 1 а.с.136).

В подальшому 25 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео ШФД» та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 911484811 в електронній формі, за яким кредитор додатково надав відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 грн на строк дії договору від 24 листопада 2019 року, змінивши графік розрахунків з розрахунку нарахування процентів за користування кредитом на суму 2 200 грн (т. 1 а.с. 138-139).

Аналогічного змісту додаткові угоди укладеного між сторонами 26 листопада 2019 року, 28 листопада та 29 листопада 2019 року (т.1 а.с.140-145), за якими позичальником в межах умов договору отримано додаткові кредитні кошти, загалом на суму 20 000 грн, та зі зміною графіку платежів з їх погашення та розміру процентів, що підлягають нарахуванню та сплаті за користування кредитом, до 6 802 грн 50 коп. (т. 1. а.с.146-147).

На виконання умов договору та додаткових угод до нього ТОВ «Манівео ШФД» здійснено переказ коштів ОСОБА_1 для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 у відповідності до платіжних доручень сформованих відповідно 24, 25, двічі 26, 28 та 29 листопада 2019 року (т. 1 а.с.184-189), що також підтверджено відповідними довідками ТОВ «Манівео ШФД» (т.1 а.с.160-165).

Після чого позичальником здійснено декілька погашень на виконання умов договору, а саме 29 грудня 2019 року, 17 січня 2020 року та 24 січня 2020 року на загальну суму 23 000 грн (т.1 а.с.109). Ці платежі враховані кредитором при здійсненні нарахувань боргу та підтверджені наявними у справі доказами.

За частковим виконанням умов договору, в тому числі шляхом здійснення позичальником платежу 24 січня 2020 року, сторонами в цей день укладена додаткова угода до договору, де кредитор та позичальник домовилися про розстрочку погашення відповідачем іншої суми заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням останнім умов договору. У змісті додаткової угоди від 24 січня 2020 року до договору сторони визначили фіксовану суму заборгованості у розмірі 24 851 грн 40 коп., яку позичальник повинен погасити протягом 70 днів шляхом внесення кожні 14 днів визначених сум платежів, починаючи з 7 лютого 2020 року і до 3 квітня 2020 року, з призупиненням нарахувань за договором. Втім, пунктом 5 цієї додаткової угоди сторони визначили, що при порушення позичальником умов угоди, вона втрачає чинність з моменту її укладення, а договір продовжує діяти без урахування її умов (т. 1 а.с.137).

Відомості про виконання умов додаткової угоди від 24 січня 2020 року матеріали справи не містять.

Разом з тим, за виниклою заборгованістю позичальника право вимоги за договором про надання кредиту перейшло від ТОВ «Манівео ШФД» до іншого кредитору ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року і додаткової угоди №19 від 28 листопада 2019 року, за умовам якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги строком до 28 листопада 2019 року з подальшим продовженням строку до 31 грудня 2020 року ( п. 8.2), а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором (т. 1 а.с.35-46). 31 грудня 2020 року між цими сторонами знову укладено додаткову угоду №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою вищевказаний договір викладено у новій редакції та продовжено строк його дії до 31 грудня 2021 року (т. 1 а.с.47-56). Надалі між цими самими сторонами було укладено додаткові угоди: № 27 від 31 грудня 2021 року, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року, №31 від 31 грудня 2022 року, якою строк дії продовжено до 31 грудня 2023 року та № 32, від 31 грудня 2023 року, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2024 року (т. 1 а.с.57-59).

Зі змісту договору факторингу, викладеного у новій редакції, який неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод, його предметом стали зобов`язання клієнта відступити фактору права вимоги за кредитними договорами строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор, в свою чергу, зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором.

До цього договору додано реєстр прави вимоги №68 від 4 березня 2020 року, за яким передано право вимоги за електронним кредитним договором з ОСОБА_1 на загальну суму 38 451 грн 40 коп., що складалася з заборгованості за кредитом у сумі 20 000 грн та заборгованістю за процентами за користування кредитом на суму 18 451 грн 40 коп. (т. 1. а.с.60-62).

В подальшому, 5 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, строком до 4 серпня 2021 року (т. 1 а.с.65-73). Предметом даного договору є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п.2.1.), Також за змістом пункту 1.3. договору правом вимоги є права вимоги за кредитними договорами строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

3 серпня 2021 року до договору факторингу укладено додаткову угоду №2 якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року та відповідно до додаткової угоди №3 від 30 грудня 2022 року до 30 грудня 2024 року ( т. 1 а.с. 74-75).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року до договору факторингу №05/0820-01 від 30 травня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги, яке виникло у первісного кредитора до відповідача ОСОБА_1 але вже на загальну суму 41 511 грн 40 коп. (т. 1 а.с.76-78).

11 липня 2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ ФК «Ейс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого на підставі за акту прийому-передачі реєстру боржників, до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 43 451 грн 40 коп., яке складається з 20 000 грн заборгованості за тілом кредиту та 21 511 грн 40 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, а також штрафними санкціями (т. 1 а.с.81-91, 92-95).

На виконання умов вищевказаних договорів факторингу сторонами було перераховано визначену за його умовами оплату відповідно до наданих платіжних інструкцій (т. 1 а.с.101-107).

За таких обставин позивачем підтверджено перехід до нього права вимоги за договором, укладеним між первісним кредитором та позичальником, яка складається з права вимоги, строк виконання якої настав, так і право майбутньої вимоги.

Заперечень з приводу набуття новим кредитором права вимоги відповідачем в апеляційній скарзі не наведено.

В той же час відповідачем, як позичальником, оспорено порядок і розмір нарахування процентів за користування кредитними коштами, з огляду на строки кредитування за кожною додатковою угодою до договору та відсутність на його думку підстав для нарахування процентів за невиконання умов договору в порядку статті 625 ЦК України.

Так, за положеннями статті 629 овір є обов`язковим для виконання сторонами, в тому числі в частині права позикодавця на одержання від позичальника разом із позикою і процентів від її суми, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Тому відповідно до вимог статті 526 ЦК України, за якими зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 суми основного боргу та процентів за користування кредитними коштами у відповідності до умов договору, з врахуванням внесених погашень боргу.

За такого, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправомірності розрахунку процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає їх частково слушними та виходить з наступного.

За додатковою угодою до договору, укладеною 29 листопада 2019 року (т.1 а.с.140-145), сторонами визначені суми нарахувань, які повинні бути погашені позичальником в обумовлений ними строк кредитування 24 грудня 2019 року, а саме: 20 000 грн тіла кредиту та 6 802 грн 50 коп. процентів (т.1. а.с.146-147). У випадку ж невиконання умов повернення кредитних коштів відповідно до строку кредитування застосовуються умови, викладені у пунктах 4.2 та 4.3 договору, де за користування позичальником кредитними коштами понад строк кредитування, нараховуються проценти на кредит за ставкою 1,7% на день, які вважаються нарахуванням процентів в порядку статті 625 ЦК України. Тобто понад строк користування кредитом нарахуванню підлягають проценти за ставкою, визначеною у пунктах 4.2 і 4.3, та які не можуть бути додатково нараховані на інші проценти, оскільки сторонами визначено, що вони є понаднормовими процентами за користування кредитом, ані проценти на залишок боргу за кредитом, який утворюється із боргу за кредитом та процентами.

Тому, здійснивши платіж на суму 12 000 грн 29 грудня 2019 року, позичальник порушив строки повернення сум, визначених у графіку платежів до додаткової угоди від 29 листопада 2019 року, внаслідок чого за наданим суду розрахунком, з його платежу погашено прострочені проценти за період з 25 по 29 грудня 2019 року на суму 1700 грн за ставкою 1,7% на день за користування тілом кредиту, 6 802 грн 50 коп. суми процентів за користування коштами та частково тіло кредиту. Внаслідок чого станом на 30 грудня 2019 року у позичальника залишилося не погашеним тіло кредиту у розмірі 16 502 грн, на яке у кредитора виникло право нараховувати проценти за прострочення виконання зобов`язань по 1,7% на день.

В подальшому, при нарахуванні прострочених процентів на залишки тіла кредиту з урахуванням здійснених відповідачем погашень та фактичного строку користування, з якого виходив кредитор, пред`являючи позов, тобто з огляду на не сплачене тіло кредиту за наданим кредитором розрахунком до 4 березня 2020 року у позичальника виник борг на загальну суму 13 871 грн 46 коп., з яких: борг за тілом кредиту 11 277 грн 75 коп. та борг за простроченими процентами за ставкою 1,7% - 2 593 грн 71коп.

На вказані обставини суд першої інстанції не звернув увагу, внаслідок чого помилково визначив суму боргу за тілом кредиту та процентами, виходячи із обсягу заявлених позивачем вимог та обмеження строку їх нарахування.

Отже, враховуючи ці обставини та не виконання позичальником обов`язку з повернення кредиту, процентів, що помилково нараховані, з огляду на часткове погашення, колегія суддів вважає за потрібне змінити рішення суду відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, за яким на користь товариства з відповідача стягнути загальну суму боргу в розмірі 13 871 грн 46 коп., з яких: борг за тілом кредиту 11 277 грн 75 коп. та борг за простроченими процентами за ставкою 1,7% - 2 593 грн 71коп., і за такого зменшити розмір розподілених судових витрат шляхом стягнення 889 грн 67 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та відповідно витрат на правничу допомогу в розмірі 1 593 грн 88 коп., з огляду на заперечення відповідача та розміру витрат, що визначені судом першої інстанції. Також за наслідками перегляду справи в суді апеляційної інстанції з позивача слід стягнути на користь відповідача 2 206 грн 74 коп. судового збору, сплаченого відповідачем за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 , задовольнити частково,

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 9 червня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №911484811 від 24 листопада 2019 року у загальному розмірі 13 871грн 46коп., з яких: 11 277 грн 75 коп. боргу за тілом кредиту та 2 593 грн 71 коп. боргу за простроченими процентами, а також 889 грн 67 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 593 грн 88 коп. витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 2 206 грн 74 коп. судового збору за апеляційний перегляд.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді В. В. Коломієць

Т. В. Крамаренко