Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №484/1326/19 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/2008/26

Провадження №22-ц/812/2008/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №484/1326/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу, яку постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Маржиної Тетяни Валеріївни у приміщенні цього суду 31 березня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому листі,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» (далі – ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС») звернулося до суду із заявою про заміну стягувача його правонаступником у виконавчому листі, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Перший відділ державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Заява мотивована тим, що на виконання рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області було видано виконавчий лист №2/484/739/19 від 25 липня 2019 року про стягнення з відповідачки на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу за кредитним договором, укладеним сторонами 12 серпня 2010 року. 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» було укладено договір факторингу №8-22-08/2025, за яким відступлено права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором, укладеним відповідачкою. Таким чином кредитора по договору було змінено з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС». Заявник вважає, що у зв`язку з переходом до нього прав та обов`язків кредитора по зазначеному кредитному договору право вимоги перейшло до нього. На примусовому виконанні органу ДВС перебувало виконавче провадження №60033756 (далі - ВП) з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа. 23 червня 2020 року державний виконавець завершив ВП, оригінал виконавчого листа повернув стягувану, але виконавчий лист стягувачу не надходив. Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження жодних відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу з ОСОБА_1 на підставі цього виконавчого листа немає. Через відсутність виконавчого документу ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» на даний час не може реалізувати свої права стягувача, що гарантовані законодавством України. Строк пред`явлення виконавчого документу до виконання встановлено 3 роки, але відповідно до перехідних положеннях Закону України «Про виконавче провадження на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, тому строк на пред`явлення вищевказаного виконавчого документу пропущеним не вважається. За такого просить видати дублікат виконавчого листа задля забезпечення виконання рішення суду, а також замінити стягувача у виконавчому листі №2/484/739/19 від 25 липня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» боргу з ПАТ КБ «Приватбанк» на його правонаступника ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС», а також видати ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» дублікат вказаного виконавчого листа.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 березня 2026 року заяву ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» задоволено.

Замінено вибулого стягувача - АТ КБ «ПриватБанк» на правонаступника - ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» у виконавчому листі № 2/1421/739/19 від 25 липня 2019 року у справі № 484/1326/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 24839 грн 59 коп.

Видано дублікат виконавчого листа №2/1421/739/19 від 25 липня 2019 року у справі № 484/1326/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ціна позову 24839 грн 59 коп.

Ухвала суду мотивована тим, що оскільки ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» набуло права вимоги за кредитним договором № б/н від 12 серпня 2010 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , є підстави для задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому листі.

Щодо видачі дубліката виконавчого листа, суд дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог, зазначив, що на виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист, оригінал якого було направлено стягувачу. Станом на теперішній час оригінал виконавчого листа на адресу стягувача не надходив, згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження жодних відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу з боржника на підставі цього виконавчого листа немає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» у задоволенні заяви про заміну стягувача його правонаступником та видачу дубліката виконавчого листа, а також стягнути з ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив приписи процесуального закону, не повідомив боржника про розгляд заяви, не перевірив актуальну адресу, за якою остання зареєстрована.

Також ОСОБА_1 вважає, що не є доведеним належними доказами перехід до заявника саме тієї вимоги, яка підтверджена судовим рішенням, є чинною та невиконаною в тому обсязі, який існував на момент відступлення. Також ОСОБА_1 вказує, що оскаржувана ухвала містить лише загальне посилання на те, що за договором факторингу були відступлені права вимоги, «у тому числі» за кредитним договором апелянта. Суд не навів оцінки конкретному запису реєстру боргових зобов`язань, акту приймання-передачі, умовам договору щодо моменту переходу права, доказам виконання передбачених договором умов та розміру вимоги, що фактично залишалася невиконаною станом на 22 серпня 2025 року. Суд також не встановив, чи охоплювався договором факторингу не лише первісний кредитний договір, а саме право на виконання рішення від 04 червня 2019 року, в якому зафіксовано інший, присуджений судом обсяг вимоги. В оскаржуваній ухвалі одночасно зазначено, що 23 червня 2020 р. виконавче провадження було «завершено», що органом ДВС винесено «постанову(и) про закінчення виконавчого провадження», і також, що «постанову про повернення виконавчого документа стягувачу», що є взаємовиключним формулюванням, а висновок про можливість правонаступництва зроблено без визначення правового стану виконавчого провадження. Крім того, ОСОБА_1 зауважує, що факт втрати виконавчого листа не доведений. ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» не було стягувачем та адресатом поштового відправлення у 2020 році. Воно набуло статусу нового кредитора лише у 2025 році. Тому, відсутність документа у ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» не підтверджує його втрату первісним стягувачем або органом ДВС. Оскаржувана ухвала містить категоричний висновок про невиконання рішення, однак не зазначає, на підставі яких доказів цей висновок зроблено. Відсутність відкритого виконавчого провадження не є доказом повного невиконання рішення. Без дослідження матеріалів виконавчого провадження, відомостей про рух коштів, бухгалтерської інформації первісного стягувача та розрахунку фактичного залишку суд не мав підстав констатувати невиконання рішення у повному обсязі. Видача дубліката без установлення фактичного залишку зобов`язання створює ризик повторного стягнення вже сплачених сум та порушує принцип правової визначеності. Також ОСОБА_1 наголошує, що суд не здійснив належного обчислення строку пред`явлення виконавчого документа, обмежившись загальним посиланням на положення Закону України «Про виконавче провадження» щодо переривання строків на період воєнного стану, але не встановив усі дати й обставини, необхідні для застосування цих положень у конкретній справі. ОСОБА_1 вказує, що у мотивувальній частині ухвали суд неодноразово зазначає, що 25 липня 2019 року було видано виконавчий лист № 2/484/739/19, натомість у резолютивній частині суд постановив замінити стягувача та видати дублікат виконавчого листа № 2/1421/739/19. Однак, дублікат повинен відтворювати реквізити втраченого оригіналу, а за відсутності достовірно встановлених реквізитів, судове рішення не відповідає принципу правової визначеності та створює ризик видачі документа, який не є тотожним первісному виконавчому листу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» просить залишити її без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвала суду першої інстанції не відповідає таким вимогам закону.

Пунктом 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, серед інших, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є неповідомлення її про день, час та місце судового засідання.

Так, відповідно до часини 2 статті 442 ЦПК України суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Тобто належне повідомлення учасників справи про розгляд заяви про заміну сторони її правонаступником є обов`язковим.

Згідно із частиною 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Пунктом 2 частини 7 статті 128 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка фізичним особам надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 6 та 8 статті 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Натомість згідно відповіді Виконавчого комітету Первомайської міської ради на запит суду від 27 березня 2019 року ОСОБА_1 у 2013 році була знята з реєстрації місця проживання по місту Первомайськ у зв`язку із виїздом до м. Харків (а.с. 43).

Суд першої інстанції в порушення згаданих положень процесуального закону при призначенні до розгляду заяви ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» не скористався приписами процесуального закону, не перевірив інформацію щодо місця реєстрації боржниці, відомості про те, що суд направляв боржниці повістку про розгляд справи в її матеріалах відсутні.

Відповідно до долученої до апеляційної скарги фотокопії паспорта громадянина України ОСОБА_1 місцем реєстрації її проживання є АДРЕСА_1 (а.с. 120).

Наведені обставини щодо неповідомлення боржниці про місце, день і час розгляду заяви ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС» відповідно до вимог пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Щодо розгляду по суті заяви ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС», колегія суддів виходить з таких міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 12 серпня 2010 року в розмірі 17958 грн, а також судові витрати в сумі 1388 грн 84 коп. (справа № 484/1326/19) (а.с. 67-69).

Згідно постанови головного державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 23 червня 2020 року у виконавчому провадженні № 60033756 щодо виконання вищевказаного заочного рішення суду неможливо встановити місце перебування боржника ОСОБА_1 , кошти та ознаки доходу не виявлені, на яке можливо звернути стягнення, на підставі пункту 5 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист повернуто стягувачу (а.с. 95).

За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 12 лютого 2026 року виконавче провадження № 60033756 закінчено (а.с. 92).

22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ТОВ «Капіталресурс» (фактор) за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом № 644402 від 14 серпня 2025 року, було укладено договір факторингу №8-22-08/2025, відповідно до якого заявник набув право вимоги до низки боржників, зокрема і до ОСОБА_2 щодо заборгованості за кредитним договором № б/н від 22 вересня 2015 року, що підтверджено змістом договору факторингу, актом № 4 приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань № 4 від 10 вересня 2025 року за договором факторингу №8-22-08/2025, витягом з реєстру боргових зобов`язань № 8 від 11 вересня 2025 року (а.с. 87-88, 89, 93).

У заяві до суду ТОВ «Капіталресурс» просить замінити стягувача, оскільки до Товариства перейшло право вимоги до божника ОСОБА_1 , а також видати дублікат виконавчого листа, посилаючись на його втрату, що перешкоджає зверненню до виконанню.

Колегія суддів вважає такі вимоги доведеними.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Справедливе судове рішення - мета правосуддя. Сенс правосуддя досягається лише тоді, коли рішення суду виконане. У протилежному випадку судове рішення залишається декларативним.

Виконання судових рішень - завершальна стадія судового процесу, яка має своїм призначенням впровадження в життя судового рішення. Тобто під час виконання судового рішення принцип справедливості реалізовується на практиці. На органи державної виконавчої служби покладено обов`язки виконувати судові рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана з попередніми частинами єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає в захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ця стаття Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного (господарського) процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) стверджує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян та підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із положеннями частини 1 статті 55 ЦП України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 431 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону №1404-VIII).

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (частина п`ята статті 15 Закону№1404-VIII).

Із вказаним нормами Закону кореспондується положення частин 1, 2 статті 442 ЦПК України про те, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Також частиною 5 статті 442 ЦПК України передбачено, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення (згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону про виконавче провадження). Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (згідно із частиною п`ятою статті 26 Закону №1404-VIII).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

З метою розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10.

Так, Верховний Суд в пунктах 71-84 цієї постанови виснував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов`язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред`явлення виконавчого документа до виконання, а частина п`ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом про виконавче провадження, то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов`язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Згідно частини 1 статті 1077, частини 1 статті 1078, частини 1 статті 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина 1 статті 1084 ЦК України).

У справі, яка переглядається, відбулося матеріальне правонаступництва щодо сторони кредитора у зобов`язанні (стягувача) у справі – АТ КБ «ПриватБанк» після набранням заочним рішенням суду від 04 червня 2019 року законної сили, відкриття виконавчого провадження з виконання цього рішення суду та повернення виконавчого листа стягувачу без виконання.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо.

Так, відповідно до укладеного 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ТОВ «Капіталресурс» (фактор) за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом № 644402 від 14 серпня 2025 року, договору факторингу №8-22-08/2025, фактор набув право грошової вимоги до низки позичальників, визначених у реєстрі боргових зобов`язань, з дня підписання акту приймання-передачі відповідного реєстру.

Згідно із актом приймання-передачі реєстру боргових зобов`язань № 4 від 10 вересня 2025 року за договором факторингу №8-22-08/2025 Товариство прийняло від клієнта реєстр боргових зобов`язань № 4, кількість основних договорів, за якими відступається права вимоги, в ньому становить 59140.

У витягу з реєстру боргових зобов`язань № 4 від 10 вересня 2025 року під номером 40008 зазначено прізвище « ОСОБА_1 », договір (б/н), дата відкриття рахунку – ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також сума заборгованості – 16299 грн. 55 коп.

За такого колегія суддів доходить висновку, що до ТОВ «Капіталресурс» перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , заборгованість за яким була стягнута заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року у справі № 484/1326/19), що є підставою для заміни стягувача у виданому на виконання цього рішення виконавчому листі на заявника.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, які такого висновку не спростовують.

Заперечення боржницею факту переходу до заявника ТОВ «Капіталресурс» права вимоги до неї саме з виконання рішення суду у цій справі та фактичне його не виконання відхиляються.

Так, перехід до ТОВ «Капіталресурс» права вимоги до ОСОБА_1 за її невиконаними зобов`язаннями за кредитним договором б/н від 11 березня 2013 року та з виконання заочного рішення суду від 04 червня 2019 року у справі № 484/1326/19 підтверджено змістом пункту 4 укладеного 22 серпня 2025 року між АТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ТОВ «Капіталресурс» (фактор) договору факторингу №8-22-08/2025 про перехід до нового кредитора, серед іншого, прав, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень, та витягом з реєстру боргових зобов`язань № 4 від 10 вересня 2025 року.

Щодо доказів того, що на день відступлення прав вимоги зобов`язання ОСОБА_1 залишилось невиконаним, таке підтверджено змістом постанови старшого державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу від 23 червня 2020 року без належного виконання, тоді як боржниця доказів в подальшому виконання заочного рішення суду первісному кредиторові не надала.

Щодо розбіжностей у змісті згаданої постанови старшого державного виконавця у виконавчому провадженні № 60033756 від 23 червня 2020 року (про повернення виконавчого листа без виконання) та відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження станом на 12 лютого 2026 року про те, що виконавче провадження № 60033756 закінчено, то апеляційний суд надає перевагу саме змісту постанови старшого державного виконавця як первинному процесуальному документу. До того ж доказів про скасування постанови державного виконавця від 23 червня 2020 року та прийняття в подальшому іншої постанови про закінчення виконавчого провадження № 60033756 з підстав, визначених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у зв`язку із повним фактичним виконанням боржниця суду не надала.

Щодо пропуску строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання, виходячи з того, що наявними у справі доказами підтверджено: пред`явлення виконавчого листа до виконання у вересні 2019 року, повернення виконавчого листа стягувачу без виконання 23 червня 2020 року, а також з урахуванням положень статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» щодо строків пред`явлення виконавчого документу для виконання, їх переривання у зв`язку із поверненням через неможливість виконання підпункту 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, ТОВ «Капіталресурс», звернувшись із заявою 23 березня 2026 року строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропустило.

Щодо видачі заявникові дублікату виконавчого листа.

Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.

Колегія суддів вважає, що наявні у справі докази підтверджують, що виконавчий лист, виданий у цій справі, на день звернення Товариства із заявою втрачений, що є підставою для видачі його дублікату, оскільки не спростований факт, що після його повернення у 2020 року державним виконавцем первинному кредиторові він на виконання не передався, натомість відсутні докази його передання новому кредитору. Відсутність у заявника оригіналу виконавчого документу перешкоджає йому у реалізації його права на виконання в примусовому порядку судового рішення.

Оскільки у справі відсутні докази перебування виконавчого листа на виконанні після його повернення, доводи ОСОБА_1 про відсутність підстав для видачі дублікату не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують.

За таких обставин, наявні передбачені законом підстави для видачі його дублікату.

Враховуючи, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням вимог процесуального закону стосовно повідомлення боржника про розгляд заяви, що є обов`язковою для її скасування в силу положень пункту 2 частини статті 376 ЦПК України, колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ТОВ «КАПІТАЛРЕСУРС».

Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволення частково, ухвалу суду скасовано, натомість заява про заміна стягувача та видачу дублікату виконавчого листа задоволена, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які у цій справі покладаються на ОСОБА_1 .

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвала залишилась не змінною, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТАЛРЕСУРС» про заміну стягувача у виконавчому листі та видачу дубліката виконавчого документу задовольнити.

Замінити стягувача Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» на правонаступника - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КАПІТАЛРЕСУРС» (КОД ЄДРПОУ: 43513923, адреса: 04073, м. Київ, пр-т С. Бандери, буд 28-А) у виконавчому листі № 2/1421/739/19 від 25 липня 2019 року у справі № 484/1326/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 19347 грн. 42 коп.

Видати дублікат виконавчого листа № 484/1326/19 від 25 липня 2019 року у справі № 484/1326/19 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 19347 грн. 42 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

________________________________________

Повна постанова складена 24 вересня 2026 року